Місцевих виборів немає. Хто очолює партійні осередки і чому українці не можуть бути “поза політикою”?
Наприкінці жовтня 2025 року мали б відбутися місцеві вибори. Але в умовах війни парламент ухвалив постанову про безперервність роботи органів місцевої влади. Ситуація в місцевих радах з кількістю депутатів значно краща, ніж у парламенті, де половина складу ради обиралася за мажоритарною системою.
По суті, починаючи від громад, де у 2020 році було більше 10 000 виборців, громадяни обирали депутатів за партійною системою. Тобто, якщо якийсь депутат вибуває з місцевої ради, то на його місце, як правило, заходить новий. І тут якість політиків представництва лежить на партіях, які представлені у парламенті, бо вони, як правило, мають представництво і на місцях. І від того, хто очолює обласні партійні осередки часто залежить і якість кадрів у місцевих радах.
“Голка” проаналізувала, як змінювався склад голів партійних осередків і з’ясувала, як вони мають працювати на місцях, аби залучати громадян до політики й мати більш якісний кадровий резерв для майбутніх виборів.
Масова зміна голів осередків “Слуг народу”
У рік місцевих виборів, 2020 року, партія влади поставила на чолі осередків впізнаваних, але досить скандальних політиків. Головне місто країни довірили Миколі Тищенку. Він, як і Олександр Дубінський заявляли про намір взяти участь у праймеріз “Слуг народу”, аби позмагатися за посаду мера Києва. Зрештою проросійський політик Дубінський не балотувався у мери Києва, втім йому віддали – Київщину і на виборах він очолив список кандидатів до Київської облради. Ставити під час місцевих виборів народного депутата на чолі списку – одна з технологій, яка за відсутності сильних регіональних лідерів дозволяє підвищити рейтинг.
Важливо розуміти, що політики, які очолюють осередках під час виборів, впливають на те, хто балотуються у від їхній партій. Саме голови осередків в більшості випадків визначають, хто буде балотуватися. Згодом політрада “Слуг народу” вигнала і соратників Дубінського з Київської обласної ради, але невідомо, скільки людей з команди Дубінського ще залишилося у місцевих радах Київщини. Після Дубінського область очолює Андрій Мотовиловець, але у нього ті ж самі регіональні партнери, що і в Дубінського – забудовники Київщини. Після зміни голови осередку “Слуги народу” зіграли ключову роль, коли в Ірпені депутатська більшість зняла з посади обраного громадою мера на догоду місцевим забудовникам. Звісно, що це відбулося не без допомоги “Європейської солідарності”.
На Полтавщині осередок партії влади у рік місцевих виборів очолювала народна депутатка Ольга Савченко. Вона була з-поміж тих політиків, хто підписався під зверненням до Венеціанської комісії, аби заблокувати розгляд законопроєкту щодо заборони діяльності Російської православної церкви (поіменне голосування за заборону московського партірахату – в інструменті “Перезарядити країну тобі під силу“).
Крім того Савченко також стала одним з чотирьох народних депутатів, хто проголосував проти постанови, якою Верховна Рада не визнавала результати виборів у Білорусі, на яких “переміг” проросійський диктатор Олександр Лукашенко. Як і Дубінський під час місцевих виборів, Савченко мала вплив на формування політичних списків на Полтавщині.
Аналогічна ситуація і з народним депутатом Андрієм Клочком, який раніше очолював осередок на Житомирщині і якого звинувачують у незаконному збагаченні. Клочка після виборів зняли з головування в осередку і замість нього поставили нардепа Андрія Пушкаренка. На відміну від Тищенка та Дубінського, Савченко та Клочко досі залишається у фракції “Слуга народу”.
Загалом партії не завжди дають можливість керувати осередками і впливати на кадрову політику тим, хто може це робити якісно. Осередок у столиці очолила Леся Забуранна, яку пов’язують із забудовником Микитасем.
Один з народних депутатів, якого обрали кияни, є Роман Грищук. Він балотувався від Солом’янського району, де розташований Київський політехнічний інститут і тут, відповідно, значна кількість виборців – молодь. Грищук голосував проти скасування незалежності НАБУ та САП й у низці інших знакових питань займав принципову позицію, яка могла не збігатися з позицією його колег із “Слуга народу”.
Політик зазначає, що війна дала поштовх для згуртованості і цей момент не можна упустити, аби залучати громадян до політичної діяльності:
У “Слуг народу” станом на жовтень місяць 2025 року залишилася лише третина тих, хто очолював осередки на місцевих виборах 2020 року і один з них – голова військової адміністрації Максим Козицький.
Хто очолює осередки ЄС та “Батьківщини”?
У “Європейської солідарності”, якщо говорити про керівників осередків, то у порівнянні зі “Слугами народу” ситуація більш стабільна. Тут приблизно кожен другий осередок зберіг свого керівника.
Про те, що українці хотіли б мати політиків, які б якісно працювали на користь народу, але не люблять партії, говорить і народний депутат “Європейської солідарності” Володимир В’ятрович, який очолює осередок на Франківщині:
В’ятрович теж наголошує на тому, що війна звісно спинила нормальний політичний розвиток країни, але з іншого боку – проявила людей:
У “Батьківщини” ситуація така ж, як і в “Слуг народу” – кадровий склад осередків оновився на дві третини.
Чому громадяни не люблять партії і що з цим робити?
Свободівець Юрій Сиротюк, який пішов на фронт з перших днів війни, наголошує, що українська держава – це продукт творіння української нації і це має стати спільною справою кожного:
Сиротюк акцентує увагу на тому, що в Україні мають з’явитися саме партії, а не політичні проєкти:
Одним із політичних проєктів можна вважати партію “За майбутнє”, яка виникла із однойменної парламентської депутатської групи.
Її пов’язують з групою Коломойського. Цей проєкт запускали під місцеві вибори 2020 року і тут осередки зберегли понад дві третини своїх керівників.
У політичній історії України було кілька спроб створити нові партії, які б могли привести до влади нових політиків і запустити реформи. На минулих парламентських виборах це була партія “Голос”, але після того, як Вакарчук вирішив піти і головою стала Кіра Рудик, партія та осередки розкололися.
Попри це народна депутатка Юлія Сірко (до зміни прізвища – Клименко), яка дотискала у парламенті зокрема і питання заборони московського патріархату, наголошує:
Сірко на міжнародній арені просуває Україну як морську державу, від якої залежить світова продуктова безпека. Ініціювала Стратегію морської безпеки України.
Менеджерка програм Міжнародного республіканського інституту (IRI) Вікторія Шилюк зазначає:
Ми працюємо в Україні кілька десятків років, щоб допомагати розвивати партійне будівництво. Зараз хоч і дуже складний час, але він дає і чималі можливості для політичної системи країни. Місцеві осередки партії переформатовують свою роботу, бо в них є ті, хто виїхав з країни або переїхав до іншої області, і це спонукає всіх шукати кадрові резерви. В Україні самоорганізувалися чимало волонтерських спільнот і деякі з них достатньо сильні, щоб думати про свої самостійні політичні перспективи.
Опитування, яке провів “Рейтинг” на замовлення Міжнародного республіканського інституту (IRI) свідчить, що запит громадян на нові політичні партії стрімко зріс за півтора роки. Якщо на початку 2024 року майже кожного другого українця цілком влаштовували наявні партії, то наразі майже 75% хочуть бачити нові політичні сили.
Але у політичній культурі України перед виборами роблять ребрендинг старого політичного проєкту. Тому для того, щоб реально змінювати політику, громадянам з різних секторів доведеться на виборах не просто голосувати, а брати на себе відповідальність і на місцевому, і на національному рівні.
Спеціально для “Еспресо“
Довідково:
Для того, щоб виборці не привели знову до Верховної Ради політиків, які шкодили як національній безпеці, так і економічному розвитку країни, громадська ініціатива “Голка” зібрала знакові голосування за понад 6 років роботи парламенту. Інструмент “Перезарядити країну тобі під силу” дозволяє відстежувати після знакових голосувань, хто з нардепів заряджає, а хто розряджає країну.
