Судова реформа. Імітація від Януковича до Порошенка
Контроль над судами завжди був важливим для президентської вертикалі за Кучми, Януковича, Порошенка, Зеленського. Нещодавно на Банковій звільнили “куратора” судів Андрія Смирнова, проте Офіс президента не відмовився від спроб впливати на суди.
Зараз на розгляді парламенту є проєкт, який може допомогти Офісу контролювати Велику палату Верховного суду, створену під час реформи. Саме вона має “вирішальний голос” на президентських, парламентських виборах і на всеукраїнських референдумах.
Контроль над судами дає президенту абсолютну владу, яка може вести до авторитаризму чи диктатури. А суди мають допомогти тримати баланс між президентом, парламентом та урядом. Коли виникають між ними спори – фінальне слово за судом.
Роль судів в історії часто вирішальна. Кучма, якого після вбивства Гонгадзе українці вимагали усунути з посади, юридично міг балотуватися втретє. Було відповідне рішення Конституційного суду. Коли ж Янукович хотів захопити владу у 2004 році – Верховний суд присудив повторний другий тур. Під час Революції Гідності Окружний адміністративний суд Києва, який прозвали “вовчим судом”, заборонив збиратися на Хрещатику.
Судова та правоохоронна системи тоді швидко вирішували питання з майданівцями. Щодо беркутівців перша інстанція торік нарешті винесла вирок. Реформа судів триває понад 10 років і довіра до судів досі вкрай низька. Нижче – тільки до партій. І це не дивно, бо у ЗМІ дають інформацію про те, що то голову Верховного Суду Всеволода Князєва взяли на хабарі, то у судді того ж суду Богдана Львова виявили російський паспорт. Без реформи судів шлях до Євросоюзу закритий.
Окрім впливу Офісу президента, реформу та довіру до судів блокують ще й самі судді. Так, Велика палата Верховного суду нещодавно прийняла скандальну постанову, яка дає можливість залишити в системі зокрема і “суддів Майдану”. Цю постанову розкритикував громадський сектор. Вона ослаблює судову систему, чим може скористатися Банкова.
Громадська ініціатива “Голка” з’ясовувала, чому за стільки років реформу так і не вдалося належно провести.
Держзадник Янукович спершу за допомогою Сергія Ківалова, а потім і Андрія Портнова вибудовував свій вплив на суди. Ківалов, нагадаємо, очолював ЦВК під час виборів 2004 року. Результати у другому турі фальшували на користь Януковича, а згодом він як народний депутат “Партії регіонів” став головою Комітету Верховної Ради з питань правосуддя і активно комунікував “успіхи судової реформи”.
Акція в Одесі з вимогою позбавити Ківалова звання почесного громадянина
Фото: “Південний дозор”
Янукович розумів, що без контролю над судами повноту влади він не отримає.
Членкиня першого складу Громадської ради доброчесності, журналістка Наталія Соколенко розповідає, як “ефективні менеджери” перетворили суди на бізнес:
Революція Гідності дала ключовий посил – реформувати суди. Порошенко назвав це завданням “номер один”. Тоді довіра до судів була 5%. Володимир Буткевич, який був суддею в Європейському суді з прав людини, у 2014 році зазначив, що влада “ходила по кабінетах суддів”:
Але через рік після подій на Майдані реформу спробували запустити. Спершу парламент прийняв закони “Про забезпечення права на справедливий суд” і “Про відновлення довіри до судової влади”, а далі для проведення реформи треба було змінити Конституцію й ухвалити новий закон “Про судоустрій і статус суддів” на заміну “ківаловському”.
Той, хто хотів стати суддею, внаслідок реформи 2016 року мав пройти кваліфікаційне оцінювання. Для цього створили Громадську раду доброчесності та перезапустили Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Таке ж оцінювання очікувало чинних суддів, які хотіли продовжити роботу у своєму суді чи перейти в інший.
Раніше суддів на перші п’ять років призначав президент, а потім їх обирав безстроково та звільняв з посади суддів парламент. З 2016 року це робить Вища рада правосуддя. У президента залишилася церемоніальна функція — видання указу на виконання рішення Вищої ради правосуддя. Отже, це був крок до незалежності судів від політичного впливу (щоправда Офіс Зеленського намагається фактично повернути вплив на призначення суддів, не готуючи роками відповідні укази для підпису президента).
Десь 1500 суддів тоді звільнилися самі, щоб не йти на кваліфікаційне оцінювання. Але цим історичним моментом Вища кваліфкомісія суддів так і не скористалася. Хоча рівень довіри до судової системи росте (16% у 2018 році та майже до 25% у 2023 році).
Після Революції Гідності систему вирішили реформувати згори і взялися спершу за Верховний Суд. Щоб запустити інституцію “з нуля”, розпочали конкурс і до процесу долучили адвокатів та науковці, які були поза системою. Але за результатами відбору Громадська рада доброчесності наголосила, що майже кожен четвертий відібраний – недоброчесний.
Роман Маселко, який наразі є членом Вищої ради правосуддя, пояснював:
Співкоординатор першого складу Громадської ради доброчесності Віталій Титич зазначає:
Інформаційні атаки на доброчесних суддів та громсектор й досі тривають.
Наталія Соколенко наголошує, що Громадська рада доброчесності вимагала у Порошенка припинити посилатися на громадськість, коли мова йде про відбір до Верховного Суду:
Захід USAID у 2017 році. Обговорення реформи
Тут, щоправда, варто зауважити, що коли у Богдана Львова виявили російський паспорт, то низка суддів Верховного Суду, які поповнили його склад під час реформи, наголосили на тому, що громадянам РФ у судах України не місце. Тобто у Верховному Суді все ж вдалося сформувати ціннісне ядро, але далеко не критичну масу.
Що ж стосується Порошенка та реформи, то він на собі відчув, що вона не проведена, коли пішов з посади. Проти нього відкрили кілька десятків кримінальних проваджень. Партнери застерегли від політичного переслідування експрезидента.
Адвокат Ілля Костін, який пішов служити в ЗСУ, наголошує, що не можна під час реформи братися за суди “поштучно” і не дивитися на систему комплексно:
Тут треба нагадати, що Лідія Ізовітова, яка досі очолює вказану Асоціацію, в часи Януковича вибачалася перед суддями за дії адвокатів, які стали на захист майданівців. Нереформована адвокатура також гальмує судову реформу.
Зеленський після обрання його Президентом України розігнав склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Змінами до закону створили Комісію з доброчесності і етики, яка мала перевірити членів Вищої ради правосуддя та отримувала право звільняти суддів Верховного Суду за істотні порушення. Проте парадокс в тому, що ця комісія мала підпорядковуватися Вищій раді правосуддя і мала перевіряти її членів. Такі зміни критикували міжнародні партнери. Вони вказували, що без перезапуску самої Вищої ради правосуддя, про яку в прийнятому законі не йшлося, така зміна системи не спрацює.
Акція у Києві проти імітації реформи, 2021 рік
ФОТО “Радіо Свобода”
Остаточно “реформу” Зеленського навесні 2020 року “вбило” рішення Конституційного Суду. Створення Комісії з питань доброчесності та етики визнали неконституційним.
Через рік Верховна Рада ухвалила два президентські проєкти про реформу як Вищої кваліфікаційної комісії суддів, так і Вищої ради правосуддя (№3711-д та №5068). Вони передбачали перезавантаження органів суддівського врядування з вирішальним голосом незалежних міжнародних експертів.
Тоді сформували конкурсну комісію, покликану перезавантажити Вищу кваліфкомісію суддів, і майже одразу сформували склад Етичної ради при Вищій раді правосуддя, яка з лютого 2022 року розпочала співбесіди з кандидатами до Вищої ради правосуддя.
Укомплектувати склад Вищої ради правосуддя та зробити її повноважною не без ексцесів вдалося лише на початку минулого року, а вже наприкінці року заново сформована Вища кваліфкомісія суддів поновила процес оцінювання суддів.
З того часу, як виявилося, крім Офісу президента, судову реформу можуть блокувати і самі судді.
Велика палата Верховного Суду, яка є вершиною судової системи і рішення якої мають вплив на всю судову практику, розглянула справу за позовом судді Господарського суду Харківської області Віталія Усатого.
Суддя Віталій Усатий
Знімок екрану “24 каналу”
Усатий доводив, що рішення про його відповідність займаній посаді мала затвердити колегія у складі трьох членів Вищої кваліфікаційної комісії, а не дві третини всього складу цієї комісії, як йдеться у законі. Велика Палата погодилася з доводами Усатого.
Раніше вона розглянула не одну аналогічну справу, але рішення були не на користь суддів.
Нова практика Великої палати, яка сформувалася у справі судді Усатого, буде поширюватися ще приблизно на 180 суддів, оцінювання яких “затягнулося”, очікуючи, можливо, на зміну позиції Великої палати. З-поміж них є “судді Майдану”. Тепер Вищій кваліфкомісії суддів, щоб подолати негативний висновок Громадської ради доброчесності щодо конкретного судді, достатньо буде більшості голосів у колегії з трьох членів цієї комісії, а не двох третин від її 16 членів.
Наш висновок без цього механізму не має жодної ваги. Впровадження цього “вето” – було однією з найважливіших засад судової реформи, – заявила Громадська рада доброчесності.
Членкиня цієї ради і журналістка Тетяна Катриченко наголошує:
Верховний Суд пояснив свою позицію і зазначив, що Вища кваліфікаційна комісія помилково ототожнила дві різні процедури – оцінку чинного судді та оцінку кандидата, який хоче стати суддею.
Велика палата, яку сформували під час реформи, насправді, встигла напрацювати важливу судову практику, зокрема для боротьби з московським патріархатом, захисту памʼяток архітектурної та археологічної спадщини, прибережних смуг, природно-заповідного фонду, а також для покарання “суддів Майдану”. Тобто загалом Велика палата у 2018-2023 роках продемонструвала у багатьох справах ефективність щодо формування правозастосовних висновків.
Тому постає закономірне питання: як через 10 років після Майдану з’явилася можливість “процесуальної амністії” для “суддів Майдану” у вигляді зміни судової практики?
У складі Великої палати є 21 суддя включно з головою Верховного суду. Під час прийняття скандального рішення про “амністію” суддів було 17. Скільки з них проголосувало “за”, з’ясувати неможливо, бо це не передбачено законом, як і обов’язкове написання окремої думки до рішення, за яке член колегії суддів не голосував.
Склад Великої Палати суттєво оновився наприкінці 2023 року. До доброчесності низки суддів у громадськості виникали питання, зокрема до чинного голови Верховного Суду Станіслава Кравченка, але його під час скандального голосування у червні цього року не було.
Аби зрозуміти краще, як могли розподілитися голоси суддів Великої палати, можна проаналізувати схожі справи, які в минулі роки у складі Великої палати розглядали її чинні судді. За 2020-2021 роки вдалося знайти вісім схожих справ. У всіх цих справах Велика палата підтримувала позицію Вищої кваліфікаційної комісії.
Так, постанову у справі, яка стосувалася судді Господарського суду міста Києва Інни Отрош (відображає послідовну практику минулих років, яку наразі підірвала Велика палата у справі судді Усатого), приймали, зокрема, судді Юрій Власов, Михайло Гриців, Жанна Єленіна, Костянтин Пільков, Ігор Ткач. Вони ж розглядали нещодавно справу Усатого. Ключове питання у тому, чи голосували ті судді в останній справі так, як вони це робили у справі Отрош (тоді жоден із них не висловив незгоди з рішенням Великої палати про відмову у задоволенні позову).
Крім вказаних суддів Великої палати, раніше аналогічні справи розглядав також суддя Олег Ткачук. Тоді він не висловив незгоди з постановами Великої палати про відмову у задоволенні позовів суддів Солом’янського районного суду міста Києва Марії Зелінської та Господарського суду Київської області Павла Горбасенка.
Таким чином, вдалося знайти інформацію про те, що шестеро із 17 суддів, які задовольнили позов Усатого, брали участь у вирішенні схожих справ раніше та не висловлювали незгоду з відмовою Великої Палати у задоволенні позовів.
Чи могли ті самі судді Великої Палати у 2024 році підтримати рішення у справі судді Усатого, яке є протилежним до тих, які вони ухвалювали у справах суддів Інни Отрош, Марії Зелінської, Павла Гобасенка, Людмили Шереметьєвої, Олександра Кукоби, Марії Любченко, Марини Лозинської, Сергія Наріжного? Чи позов Усатого задовольнили лише ті судді, яких обрали до Великої Палати у 2023 році?
Парламент може сприяти наближенню нашого судівництва до європейського і без витрат із бюджету зобов’язати вказувати у колегіальних рішеннях суддів кількість голосів “за” та “проти”. Тоді б суспільство хоча б мало розуміння розподілу голосів (така практика є, наприклад, у Європейському суді з прав людини).
Вища кваліфікаційна комісія суддів і Вища рада правосуддя після рішення Великої Палати у справі судді Усатого можуть або продовжити проводити кваліфікаційне оцінювання так, як робили це раніше (це може зумовити нову хвилю позовів суддів у майбутньому), або спробувати застосовувати нову судову практику до тих суддів, оцінювання яких на відповідність займаній посаді, ще не завершили.
Це буде тест для реформованих органів суддівського врядування на їхню відповідність меті, ідеям і цінностям реформи. Від того, як вони його складуть, залежатиме подальше майбутнє судової системи й України.
Спеціально для “Главком”
