Три роки деколонізації. Що вдалося зробити і хто перешкоджає цьому процесу?

За три роки деколонізації перейменували 26 000 вулиць та інших топонімів, демонтовано понад 1300 імперських памʼятників. Також назви змінили 513 населених пунктів і 4 райони. Голова підкомітету з деколонізації у парламенті народний депутат  Роман Лозинський (“Голос”) заявив громадський ініціативі “Голка”, що закон про деколонізацію, який прийняли три роки тому, вже виконали на 95%:

“Залишається кількасот топонімів, які з тих чи інших причин забули перейменувати. Так само є кілька міст, де рішення про перейменування ухвалити поки не вдалось. Та важливо інше: багато поколінь виросло в просторі, повному ворожих символів. І саме стійкість українського народу проти російської агресії дала нам історичний шанс очиститись від імперського та радянського спадку. Я вдячний Українському інституту національної памʼяті і кожному, хто допомагає очищати Україну від символіки країни-агресора”.

Першу редакцію законопроєкту про деколонізацію (№7253) подав Федір Веніславський (“Слуга народу”) з низкою народних депутатів одразу після повномасштабного вторгнення 2022 року. До другого читання робоча група під головуванням Романа Лозинського суттєво доопрацювала цей проєкт і механізми реалізації так, що текст збільшився в 30 разів. Тоді у другому читанні проти цієї ініціативи проголосував лише народний депутат Сергій Дунаєв, обраний за списком ОПЗЖ, але десятки депутатів за це питання не голосували.

Народний депутат Володимир В’ятрович (“Європейська солідарність”) наголошує, що попри успіхи із перйменуванням населених пунктів та районів, ситуація з об’єктами, які внесені до реєстру культурної спадщини досі не вирішена: 

“Верховна Рада ухвалила зміни до закону про культурну спадщину, які зобов’язуюсь уряд і мінкульт переглянути реєстри і ухвалити рішення щодо кожного об’єкта культурної спадщини, який містить символи російської імперської політики – чи можна їх демонтувати, переміщувати, чи треба, наприклад, демонтувати якісь окремі елементи такого об’єкта або змінити назву.На жаль, цей процес рухається дуже повільно, хоча закон давав урядовцям три місяці, а минуло вже понад два роки. Тому частина імперських пам’яток (найвідомішим з яких, мабуть, є пам’ятник російської слави в центрі Полтави) досі не може бути переміщена з публічного простору в музейні експозиції. Трапляється і майже відвертий саботаж виконання вже ухвалених рішень про демонтаж деяких об’єктів, як от пам’ятник Пушкіну в Одесі”.

У Мінкульті громадській ініціативі “Голка” пояснили, що після прийняття закону ініціювали проєкт урядової постанови про вилучення з реєстру 13 найодіозніших пам’яток національного значення і пам’ятник Пушкіну в Одесі – одна з них:

“Також мова про пам’ятник Щорсу в Києві. Ця робота продовжується. У лютому цього року з Реєстру вилучено іншу резонансну пам’ятку національного значення – “Пам’ятне місце, де відбувалася Переяславська рада”. Найсвіжіші наразі рішення – це вилучення з Реєстру пам’яток в центрі Миколаєва, а також визнання такими, що не підлягають занесенню до Реєстру, об’єктів в Одеській області. Їхня подальша доля залежить від рішень місцевої влади. Зараз Мінкульт переглянув статус 921 однієї пам’ятки, щодо якої прийнято рішення про вилучення, на занесення або надано дозвіл на усунення об’єкта з публічного простору. Окрім цього, з майже півтори тисячі об’єктів, документи щодо яких були надіслані до Міністерства з метою вирішення питання перегляду їх статусу, близько половини повернуті на доопрацювання”, – коментує заступник Міністра культури Іван Вербицький.

У міністерстві зазначають, що одним з варіантів вирішення питання про наявність на пам’ятці забороненої символіки є надання згоди на демонтаж окремих елементів об’єкта, які є символікою комуністичного тоталітарного режиму або російської імперської політики. Такі рішення щодо пам’яток місцевого значення приймаються обласними ти Київською міською військовими адміністраціями і не потребують окремого дозволу Міністерства. За інформацією, військових адміністрацій, наразі надано більше 300 таких дозволів. Близько 1 тисячі запитів перебуває на розгляді.

Варто нагадати, що через рік після голосування за закон “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії” залишилося перейменувати 333 населених пункти, з огляду на те, що вони мали географічні імперські та радянські назви-покручі. Для цього у парламенті зареєстрували постанову 11188, яку подав разом з колегами народний депутат з “Голосу” Роман Лозинський.  

Голосування тоді успішно зірвала група депутатів, які підтримували РПЦ і блокували заборону діяльності московського патріархату. Народному депутату Максиму Бужанському і його поплічникам не подобалося, що місто Павлоград, назване на честь російського імператора Павла І, поверне козацьку назву Матвіїв, замість міста, яке свого часу назвали на честь російського генерала Синельникове, мала з’явитися назва Ріднопілля, Южноукраїнськ мав отримати козацьку назву Гард, а місто Южне отримає назву Порт-Анненталь. Громадський сектор провів адвокаційну кампанію на підтримку цієї постанови. За її прийняття забракло менше 20 голосів. “За” проголосували лише 208 нардепів. 

Знаково, що були ті політики, хто голосував за це питання червоною кнопкою – Роман Каптєлов, Андрій Мотовиловець та Степан Чернявський. 

Народні депутати, які голосували проти постанови . Графіка з інструменту “Перезарядити країну тобі під силу”

До речі, заступник голови фракції “Слуга народу” Андрій Мотовиловець під час адвокаційної кампанії щодо заборони діяльності Московської церкви, спершу підтримав подання проросійських депутатів до Венеційської комісії, а після суспільного тиску відкликав свій підпис.

Наступного дня після того, як Верховна Рада провалила голосування за постанову 11188, народні депутати внесли іншу постанову 12043. Її підтримали 281 народний депутат. Ціною компромісу стало окремі голосування за деколонізацію назв п’яти “проблемних” міст, які депутати згодом провалили

А торік парламент прийняв закон про засади державної політики національної пам’яті. Директор інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров наголосив, що цей закон є пріоритетним для національної безпеки в умовах війни з росією, фіксує основи національної пам’яті, називає злочини проти України (Голодомор, репресії, агресія рф), формує єдину державну політику пам’яті: щодо геноциду, політичних репресій, війни з росією, деколонізації, зміцнює національну стійкість, захищає суспільство від російських історичних маніпуляцій та посилює Український інститут національної пам’яті через спеціальний статус.

В’ятрович акцентує увагу на тому, що цим законом Верховна Рада змінила законодавство про пам’ятки Другої світової: 

“Ми зобов’язали очистити їх від комуністичних пропагандистських цитат, серпомолотів, а також забезпечити на них написи українською мовою і зазначення правильних років війни, яка почалася в 1939-му році, а не в 1941-му. Цей процес лише починається. Загалом крок за кроком закон про деколонізацію реалізується. Цілковито зависло хіба що питання перейменування Дніпропетровської й Кіровоградської областей. Бо це потребує змін до Конституції. Які можна внести лише після закінчення воєнного стану і при наявності 300 голосів за ці рішення у парламенті”.