Війна і цифрова демократія. Коли і чому Зеленський ігнорує петиції? (Оновлено)
Президент Володимир Зеленський проігнорував вимогу громадян України ветувати скандальний проєкт, який обнулив претензії до дерибанників лісів і узбереж часів Януковича (12089). 7 квітня він підписав цей закон, хоча за тиждень до того провідні громадські організації та громадські діячі вимагали його ветувати і петиція Мішеля Терещенка набрала необхідних 25 000 голосів. На те, щоб зібрати голоси громадянам знадобилося менше двох тижнів.
Уже близько п’яти років журналісти та громадські організації не мають доступу до кулуарів парламенту і в сесійному залі безперешкодно працюють нардепи-лобісти, які гуртуються голоси за законодавчі ініціативи, зокрема і в інтересах недоброчесного бізнесу. Спершу відсутність доступу до кулуарів була пов’язана із пандемією, а тепер – з війною. Вимоги журналістів надати можливість належним чином висвітлювати роботу парламенту досі ігнорують.
Але є дійсно цілком виправдані заборони та обмеження. Так, під час дії воєнного стану не можна проводити вибори. Також наразі заборонені масові акції протесту. Тому електронні петиції, для розгляду яких потрібно назбирати 25 000 підписів, залишаються єдиним законним інструментом волевиявлення для десятків тисяч громадян та стимулюють політичну систему до розвитку демократії. Стільки людей зараз одночасно на вулицю не виведеш в одному місці, не наражаючи громадян на небезпеку.
Громадська ініціатива “Голка” та Центр розвитку інновацій, який започатковував інструмент петицій до президента, проаналізували, як українці ним послуговуються та з’ясували, чи зважає на думку громадян президент.
Коли парламент приймає закон, який обурює значну кількість громадян, українці вимагають його ветувати. Так було і за часів президентства Петра Порошенка, і за часів президентства Володимира Зеленьського. Але за останні роки громадяни стали більш згуртованими і петиції з вимогою ветувати закони набирають понад 25 000 голосів.
І українці у війну стали настільки згуртованими, що можуть назбирати 25 000 голосів не за 90 днів, а іноді й за день. Зважте, що всі ці петиції з вимогою ветувати проєкт набрали необхідну кількість голосів саме після 24 лютого 2022 року.
Графіку оновлено. Президент надав відповідь на петицію Терещенка щодо ветування скандальної ініціативи Ігоря Фріса після публікації матеріалу.
Так за добу зібрали необхідні голоси за петицію із вимогою ветувати закон, який повертав декларування політиків і чиновників лише частково. Петиція зібрала понад 80 тисяч підписів і встановила новий рекорд після збору голосів за петицію щодо вето містобудівної “реформи”. Зеленський на петицію щодо декларування відповів і закон таки ветував. Парламент був вимушений зважити на застереження президента. Щоправда, і президент, і парламент зважили не лише на суспільний резонанс, а й на те, що західні партнери, які надають допомогу, бажають бачити прозорість.
Загалом за каденції Зеленського 7 петицій з вимогою ветувати проєкт набирали понад 25 000 голосів. Ось 7 громадян, які подали ці петиції. З-поміж них є і один нардеп.
Але процедуру вето Зеленський на вимогу громадян застосовував лише раз.
У двох випадках закони, які викликали шалену критику з боку суспільства, “поховали”. Тут президент закони не ветував, але й не підписав. Мова про проєкт спікера Руслана Стефанчука “Про обчислення часу” та скандальну містобудівну “реформу” 5655, яку проводила голова партії “Слуга народу” Олена Шуляк. А на ці дві петиції громадяни не отримали відповіді.
Щодо останньої ініціативи – Шуляк, то збір підписів завершився у той самий день, коли парламент підтримав законопроєкт. Загалом під вимогою ветувати проєкт встигли проголосувати понад 42 000 громадян.
У “реформі” Шуляк побачили корупційні ризики і Європарламент, і Єврокомісія, а Королівський інститут Chatham House (Британія) наголосив на тому, що з’являться ризики для виникнення будівельних картелів.
Строки на вето виявилися обмеженими і президент лише згодом під час прес-конференції наголосив, що непідписувати містобудівну “реформу” Шуляк – це був його особистий вибір. З його слів, до нього партнери щодо цього питання не зверталися.
І тут треба додати, що народні депутати самі ж іноді подають петиції до Зеленського. Так автором кількох петицій є нардеп Олексій Гончаренко (ЄС), одна з яких зокрема стосувалася вето проєкту Стефанчука “Про обчислення часу” і набрала понад 25 000 голосів. Щоправда, тут голоси не встигли зібрати у належні 15 календарних днів і збір тривав 84 дні. Але це знімає відповідальності з президента через відсутність відповіді на петицію.
Нащадок роду Терещенків – Мішель Терещенко подав петицію до президента з вимогою ветувати 12089, який спрямований на те, щоб обнулити претензії до тих, хто заволодів лісами та узбережжями держави та громад за часів Януковича і раніше.
Тут треба зауважити, що представники недроброчесного бізнесу подали свою контр-петицію з вимогою до президента підписати цей закон. Але вона досі не набрала голосів попри те, що на користь цієї петиції працювала і в Telegram, і в Facebook реклама. Що підтверджують результати досліджень. При чому рекламу скупили в заснованому росіянином Telegram, який держава не регулює і який не сплачує податки у бюджет країни.
І навіть ця масована кампанія не допомогла лобістам по суті скупити голоси, бо, коли граєш за демократичними правилами, то і в мільйонера, який заволодів вкраденою в громади чи держави ділянкою на узбережжі чи в лісі, і в громадянина, який хоче піти на берег річки зі своїми дітьми, – 1 голос.
І тут варто додати, що петиції до президента підписують навіть народні депутати. Так, під час аналізу підписів щодо вето законопроєкту 12089, виявили підписи повних тезок дев’яти народних депутатів, зокрема “Слуг народу” Анни Бондар, Юлії Овчиннікової (“Слуги народу”).
А петицію в інтересах недоброчесного бізнесу з вимогою до президента підписати закон, своїми підписами підтримав нардеп та ключовий автор проєкту Ігор Фріс (“Слуга народу”) та повні тезки його чотирьох колег по фракції Галина Янченко, Руслан Горбенко, Дмитро Чорний та Максим Дирдін. Усі вони голосували за 12089.
Окремо варто зазначити, що під час підготовки закону до другого читання, під час засідання профільного комітету нардеп Фріс подякував судді Верховного Суду Василю Крату і відзначив, що той “витратив величезну кількість свого часу і приймав безпосередню участь не тільки в доктрині вказаного законопроекту, а і в написанні саме матеріальних норм”.
Попри те, що українці встигли зібрати 25 000 голосів, президент зважив на бізнес-лоббі, яке так і не спромоглося зібрати голоси під своєю контр-петицією, і знехтував вимогою громадян, які виявилися досить згуртованими.
І цей закон 12089 Зеленський підписав по суті через кілька тижнів після його прийняття, хоча є закони, які місяцями чекають на підпис. Так, досі з початку року не підписаною законодавчу ініціативу голови комітету з питань свободи слова Ярослава Юрчишина (11321), яка надає медіа більше прав та можливість висвітлювати і контролювати роботу комітетів. Вибір президента тут точно не сприяв посиленню демократичних інструментів, спрямованих на контроль дій влади.
Загалом збір підписів під петицією щодо вето 12089 виявив доволі серйозні проблеми у роботі інструменту, який є форпостом демократії у військовий час.
Громадська ініціатива “Голка” вже направила звернення до Офісу президента з проханням змінити Положення щодо оприлюднення і розгляду петицій в частині строків. Але навіть налагодження процедурних моментів не вирішить головну проблему у владі, яка має представницьку функцію від народу, а не від “доброчесного” бізнесу, від якого можуть очікувати підтримки на виборах.
Коли деякі західні партнери, під впливом держави-агресора говорить про те, що Україні треба вибори, ігнорування волі громадян президентом України не просто грає на руку лобістам тут в Україні. Воно посилює інформаційне поле реальними фактами, які може використати ворожа пропаганда.
Тому і “доброчесний” бізнес, і президент, мають постійно пам’ятати, чий інтерес переважає: народу України чи великого бізнесу. І чи в інтересах держави було саме зараз створювати протистояння між великим бізнесом, та громадськістю.
Рецензія
Особливо хочеться відзначити те, що у статті присутні аналітичні коментарі експертів («врізки»), які ставлять актуальні та важливі питання, що є неочевидними. Насамперед, йдеться про такий: «Чи був інструмент петицій розрахований на те, щоб громадяни вимагали вето?». Важливим є й те, що саме дослідження та стаття на ґрунті його результатів спрямовані й на покращення політик та містять конкретні пропозиції до дії.
Водночас, слід прокоментувати кілька моментів, які потребують корекції, якщо розглядати статтю саме як аналітичну, а не просто журналістську колонку.
Зокрема в тексті також зачіпається важливе питання співвідношення ролі інструментів прямої участі (петицій) та інститутів представницької демократії. В тексті говориться: "Попри те, що українці встигли зібрати 25 000 голосів, президент зважив на бізнес-лоббі, яке так і не спромоглося зібрати голоси під своєю контр-петицією, і знехтував вимогою громадян, які виявилися досить згуртованими". Водночас, за визначенням, депутати парламенту в представницькій демократії представляють інтереси ВСІХ виборців/громадян країни, а отже їх голосування за визначенням також представляє волю народу. Тобто маємо тут дилему – хто чи що відображає волю громадян більшою мірою, депутати ВР, обрані на всенародних виборах чи 25000 (або 40000) тих, хто підписали петицію. Я відразу тут зазначу, що це питання є дискусійним і складним в рамках політичної теорії та теорії демократії, тож не має однозначної відповіді. Радше, мені йдеться про те, що варто уникати таких «сильних» тверджень в аналітичному тексті.
І дослідження, і стаття є актуальними, цікавими, та напрочуд важливими у сучасному контексті та моменті. Авторки піднімають важливі питання та пробують шукати відповіді та пропонувати рішення, що заслуговує на повагу та увагу читачів.
З методологією дослідження можна ознайомитися на сайті громадської ініціативи “Голка”.
Проєкт реалізується за підтримки The European Endowment for Democracy (EED).
