Батенко Тарас Іванович

Життєпис

Тарас Батенко – народний депутат України VIІI, IX скликань,  у 2019 році обраний по одномандатному виборчому округу # 123 (Львівська область). У Верховній Раді увійшов до комітету з питань бюджету і очолив депутатську групу партії “За майбутнє”.

Його пов’язують з неформальною політичною групою Ігоря Коломойського у Верховній Раді. Батенко раніше очолював політраду партії УКРОП і згодом очолив партію “За майбутнє” та депутатську групу у парламенті. Ця група по суті під час голосувань допомала голосами партії влади. Батенко голосував проти “антиколомойського” закону і ставав співавтором низки законопроєктів, які могли бути подані в інтересах дерибанників лісів та узбереж. Зокрема мова про Карпати та Свидовець, де у Коломойського, як повідомляли ЗМІ, є інтерес.

Народний депутат вів список партії “За майбутнє” в облраду на Львівщині і політичний проєкт зміг заледве подолати 5% бар’єр. Це стандартна передвиборча технологія, коли народні депутати йдуть на чолі списку на місцевих виборах у місцеві ради, щоб допомогти партії набрати більше голосів. Після виборів парламентарі залишаються працювати у Верховній Раді.

Раніше Батенко балотувався по цьому ж округу на Львівщині від партії БПП, але вийшов з неї після того, як затримали Геннадія Корбана, якого також пов’язують з групою Коломойського. 

Був заступником львівського обласного штабу кандидата у президенти Віктора Ющенка і згодом став помічником депутата від “Нашої України” Петра Олійника та заступником голови Львівської обласної державної адміністрації. А у 2006 році став депутатом Львівської обласної ради від “Нашої України – Народної Самооборони”, очолював фракцію. Згодом балотувався до цієї ради, але вже від Української народної партії.

Також у різні роки був членом “Української республіканської партії”, Народно-демократичної партії, “Реформи і порядок”.

Хронологія подій

У 2025 році підтримав законопроєкт, який обмежив повноваження Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури і посилив повноваження Генерального прокурора (#12414). На думку низки громадських організацій, зокрема Transparency International Ukraine він становить пряму загрозу незалежності НАБУ – одного з ключових антикорупційних органів, створеного за підтримки міжнародних партнерів як інституцію, захищену від політичного впливу. В Єврокомісії вважають ухвалення цього закону серйозним кроком назад. Згодом парламент під тиском вуличних протестів підтримав нову президентську ініціативу, якою повернув незалежність антикорупційним органам.

Підтримав законопроєкт про  відновлення відкритості парламентських комітетів (#11321).  

У тому ж році підтримав антиконституційний проєкт, який стосувався спеціального порядку примусового відчуження земель в Ужгородському районі Закарпатської області (#9549). Ініціатива містила низку скандальних норм, що створюють ризики як вирубки лісів, так і розбудови корупційної схеми із викупом за кошти бюджету у потрібних людей нерухомості за ціною в 3-3.6 рази вище ринкової. 

Підтримав скандальний законопроєкт спікера Руслана Стефанчука, яким скасували Господарський кодекс України (#6013). Цей закон несе ризики для національної безпеки. Проти нього виступили громадська ініціатива “Голка”, “Екологія. Право. Людина”, “Українська природоохоронна група” та інші організації, які звернулися до Зеленського з вимогою ветувати проєкт. Асоціація міст України теж виступала проти цього закону.

Підтримав за так званий “закон Ігоря Мазепи” (проєкт 12089). Це законодавча ініціатива, яка по суті відобразила вимоги недоброчесного бізнесу.  Закон передбачає “обнулення” претензій до дерибанників лісів та прибережних смуг, якщо з моменту потрапляння у приватні руки пройшло 10 років. 

Підтримав законопроєкт про притягнення до адмінвідповідальності журналістів та активістів, які ототожнюють клієнтів та їх адвокатів (#12320). Проти цього законопроєкту виступили організації DEJURE, “Голка“, Центр протидії корупції, Рух ЧЕСНО, які наголосили на тому, що він має ознаки цензури.

У 2024 році підтримав закон про заборону діяльності релігійних організацій, керівний центр яких розташований у Росії, зокрема РПЦ (#8371).

У тому ж році підтримав законопроєкт щодо спрощення процедури зміни цільового призначення землі з сільськогосподарської на промислову (#9627), який за оцінками експертів містить значні корупційні ризики і дає можливість за відсутності містобудівної документації протягом воєнного стану та п’яти років після його скасування змінювати цільове призначення земельних ділянок, передусім сільгосппризначення, за межами населених пунктів для будівництва промислових об’єктів. 

У 2023 році підтримав законопроєкт “Про легалізацію медичного канабісу” (#7457), який дозволив виробництво в Україні медичного канабісу.

У тому ж році підтримав законопроєкт про деколонізацію (#7253), який забороняє пропаганду імперської політики Росії та деколонізує місцеві назви. 

У тому ж році обраний головою політичної партії “За майбутнє” замість Ігоря Палиці.

У 2022 році голосував за містобудівну “реформу” (#5655). Громадський сектор та ЗМІ розкритикували цю законодавчу ініціативу, Європарламент застеріг президента Зеленського від підписання цього закону, Єврокомісія також надала свої критичні зауваження.

У тому ж році підтримав законопроєкт про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва (#5369), так званого “вовчого суду”.

Голосував за законопроєкт про заборону проросійських партій (#7172-1).

У 2021 році голосував за проєкт постанови про визнання Революції Гідності одним з ключових моментів державотворення (#2739).

У 2020 році був одним з ініціаторів подання до Конституційного Суду щодо відповідності Конституції низки положень антикорупційного законодавства, внаслідок чого відповідальність за недостовірне декларування була скасована.

Також нардеп був серед ініціаторів подання депутатів до Конституційного Суду щодо визнання призначення директора НАБУ Артема Ситника неконституційним.

Голосував проти так званого “антиколомойського закону”, який заборонив повернення Приватбанка колишньому власнику Ігорю Коломойському.

У тому ж році увійшов до партії “За майбутнє”, яку вважають новим політичним проєктом Коломойського. Його приймальня була в приміщенні бізнес-партнера Коломойського.

Очолив список партії “За майбутнє” на виборах до Львівської обласної ради. Партія набрала 5,24 % голосів і пройшла до облради, проте Батенко залишився працювати у Верховній Раді. Це стандартартна політична технологія.

У 2019 році обраний народним депутатом України по одномандатному виборчому округу # 123 (Львівська область). У Верховній Раді увійшов до комітету з питань бюджету і очолив депутатську групу партії “За майбутнє”. Під час передвиборчої кампанії виникали питання щодо того, чому помічники Батенка направляли кошти на його передвиборчий фонд. Політик запевняв, що ніяких коштів він сам помічникам для цього не давав і переконаний, що це могли бути їхні власні заощадження.

Утримався при голосуванні за законопроєкт щодо забезпечення особистого голосування народними депутатами України (про криміналізацію кнопкодавства, #2148).

У 2018 році помічений у неособистому голосуванні (кнопкодавстві) за законопроєкт #8201.

У 2016 році обраний Головою політичної ради партії “УКРОП” і через два роки очолив партію.

У 2015 році після затримання Геннадія Корбана вийшов з фракції “Блок Петра Порошенка” заявивши про початок політичних репресій у країні.

У 2014 році обраний народним депутатом України по одномандатному виборчому  #123 (Львівська область) від партії “Блок Петра Порошенка” як член партії. Увійшов до однойменної фракції. Став головою підкомітету з питань нафтової, нафтотранспортної галузі та нафтопродуктозабезпечення Комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки.

У 2012 році був кандидатом у депутати Верховної Ради VII скликання за одномандатним виборчим округом #123 (Львівська область) як самовисуванець, але він на окрузі поступився кандидатці з “Батьківщини”. На момент балотування був членом Української республіканської партії.

У 2010 році обраний депутатом Львівської обласної ради VI скликання за мажоритарним округом #32 від Української народної партії. На той час був безпартійним і все ще працював директором філії нафтопроводу “Дружба” ВАТ “Укртранснафра”.

У 2009 році призначений директором філії “Магістральні нафтопроводи Дружба” ПАТ “Укртранснафта”.

У 2006 році обраний депутатом Львівської обласної ради V  скликання за списком блоку “Наша Україна – Народна Самооборона”, з 2009 до 2010 року був головою однойменної фракції.

У 2005–2008 роках був заступником голови Львівської обласної державної адміністрації з політико-правових питань.

У 2005 році очолив кафедру історії, теорії та практики культури Національного університету “Львівська політехніка”.

У 2003–2005 роках був один з керівників виборчого штабу Віктора Ющенка у Львівській області.

У 2002 році став завідувачем пресслужби Львівської обласної державної адміністрації.

У 1999–2005 роках працював асистентом, згодом доцентом кафедри політології філософського факультету ЛНУ ім. І. Франка.

У 1999 році здобув науковий ступінь кандидата політичних наук.

У тому ж році увійшов до партії Реформи і порядок.

У 1997 році увійшов до Народно-демократичної партії.

У 1996 році закінчив Львівський національний університет ім. І. Франка за спеціальністю “політологія”. 

По закінченню почав навчання в аспірантурі і працювати спеціалістом, а згодом помічником голови інформаційно-аналітичного відділу Львівської обласної державної адміністрації. 

У 1990–1996 роках брав участь у діяльності Української республіканської партії,  яку очолював Левко Лук’яненко та у виданні партійного журналу “Республіканець”.

Якщо у профілі, на Вашу думку, відображена неточна інформація, звертайтеся, будь ласка, письмово за адресою: ngo.holka # gmail.com і команда громадської ініціативи “Голка” обов’язково розгляне звернення і Вам відповість.