Росія здійснює культурний геноцид. Зруйновано або пошкоджено понад 1700 пам’яток – заступник міністра культури Іван Вербицький

У Львові знищено музей – будинок, в якому загинув генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич. Зазнав пошкоджень комплекс Бернардинського монастиря. Окрім того, пошкодили меморіальний музей Михайла Грушевського та  17 будівель - пам'яток по вулиці Стрийській.

В Одесі пошкоджені цілі квартали історичної забудови – постраждало 29 пам'яток національного значення, серед них такі визначні об'єкти, як Воронцовський палац, палац Потоцького, палац Абази, будинок Ашкіназі, будівлі Морського та Археологічного музеїв тощо.

У Харкові пошкоджені будинок “Слово”, будівля Держпрому, комплекс будівель Харківського університету. А також у Харківській області знищено Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди. 

Загалом, серед закладів культури зазнали пошкоджень 872 бібліотеки, 139 музеїв, 191 заклад мистецької освіти.

Цілеспрямоване знищення культурної спадщини України є серйозним порушенням норм міжнародного гуманітарного права, зокрема Гаазької конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту та статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, що кваліфікує прямі напади на будівлі, призначені для релігійних, освітніх, мистецьких, наукових чи благодійних цілей, а також на історичні пам’ятки як воєнні злочини. 

Сил України діє окремий підрозділ, який опікується питаннями охорони культурної спадщини. Мінкульт підтримує з ним постійний робочий зв’язок і інтегрує його експертизу у формування державної політики. Представники підрозділу долучаються до розробки нормативно-правових актів, наприклад надавали пропозиції до рішень щодо евакуації музейних предметів і цінностей.

Культурна спадщина є частиною національної безпеки України. Її знищення, привласнення або незаконне дослідження на тимчасово окупованих територіях є елементом системної політики Росії, спрямованої на стирання української ідентичності.

Російські “археологи”, які працюють на території тимчасово окупованого Криму, здійснюють діяльність без дозволу органів державної влади України. Відповідно закону “Про охорону культурної спадщини” (стаття 35) такі роботи є незаконними, а їхні дії підпадають під кримінальну відповідальність (стаття 298 Кримінального кодексу). 

Це вже має конкретні наслідки – у 2024 році одному з таких археологів Олександру Бутягіну було оголошено підозру, а наприкінці 2025 року його затримано на території Європейського Союзу. Зараз триває процес екстрадиції.

Мінкульт системно працює над тим, щоб кожен такий злочин був задокументований і була понесена відповідальність. Ми співпрацюємо з правоохоронними органами, міжнародними партнерами та експертними інституціями, щоб фіксувати факти незаконних розкопок, переміщення та привласнення культурних цінностей. Разом з Інститутом археології Національної академії наук України та іншими органами державної влади ми забезпечуємо доказову базу для кримінальних проваджень і міжнародних процесів.

Паралельно формується санкційна політика. За ініціативи Мінкульту та за рішенням РНБО вже запроваджено персональні санкції проти осіб, причетних до таких дій. 

Питання моніторингу пам’яток, які не підлягають приватизації наразі перебуває в процесі опрацювання в Мінкульті. Маємо результати перевірок щодо незаконного набуття власності культових споруд, що є пам’ятками з боку УПЦ МП – у 2023–2024 роках у Рівненській області працювала спеціальна комісія, яка обстежила понад 50 культових споруд, що мають статус пам’яток національного значення. У межах цієї роботи було виявлено численні порушення – проведення незаконних робіт, неукладання охоронних договорів, а також випадки неправомірного оформлення прав власності.

Завдання – гарантувати, щоб пам’ятки національного значення залишалися під захистом держави, використовувалися відповідно до законодавства і не могли бути інструментом зловживань або зовнішнього впливу.

Міністерство культури працює над оновленням системи визначення категорій пам’яток. 

Що ж стосується вирішення питань посилення захисту будинків ХІХ-ХХ ст., які наразі не є взятими на державний облік – один із механізмів – це законопроєкт №11481 щодо збереження цінної історичної забудови в населених пунктах. Мінкульт долучений до розробки цього законопроекту. Завдяки цьому рішенню, значна кількість споруд, які мають цінність архітектурну чи історичну можуть бути збережені через внесення до переліків цінної історичної забудови і визначення відповідних заходів контролю.

(Мова про законопроєкт народних депутатів Ганни Бондар, Романа Грищука, Віталія Безгіна, Олександра Аліксійчука та інших парламентарів, який громадський сектор підтримує як корисний і стежить за тим, щоб між першим і другим читанням його у Верховній Раді не зіпсували правками – детальніше про цю законодавчу ініціативу – в інструменті «Перезарядити країну тобі під силу» – прим. авт.).

Система обліку культурної спадщини в Україні побудована як багаторівнева – із розподілом повноважень між державним і місцевим рівнями.

Водночас Міністерство забезпечує координацію цієї системи і працює над тим, щоб процеси ідентифікації та внесення об’єктів до реєстру були швидшими, прозорішими і більш ефективними. Зокрема, зараз опрацьовуються рішення, які дозволять прискорити внесення об’єктів і посилити відповідальність на місцях.

Питання надання об’єктам культурної спадщини статусу щойно виявлених є компетенцією органів охорони культурної спадщини обласних військоивх адміністрацій, КМДА. Зокрема такий розподіл закріплено як на Законодавчому рівні (статті 5 і 6 Закону України “Про охорону культурної спадщини”), так і в Порядку обліку об’єктів культурної спадщини.

Ставлення до культурної спадщини формується на законодавчому рівні, а також досвідом країни, історією власності, рівнем довіри до інституцій і відчуттям відповідальності за своє.

У багатьох європейських країнах ця культура відповідальності вибудовувалась поколіннями. Україна має інший історичний досвід. Ми пройшли через періоди, коли приватна власність знищувалась, коли традиція передачі спадщини не підтримувалась, а часто – свідомо викорінювалась. Зараз ми фактично відновлюємо цю культуру і на рівні держави, і на рівні громад.

Дбайливе ставлення до пам’яток – це, в першу чергу, вжиття заходів стосовно утримання пам’ятки у належному стані із дотриманням законодавства у сфері охорони культурної спадщини. Зокрема такі умови щодо утримання пам’ятки зазвичай прописуються в охоронному договорі. 

Окремий виклик – ресурси. В умовах повномасштабної війни, для більшості власників утримання та реставрація пам’яток стають складним фінансовим завданням. Тому важливим елементом стає залучення міжнародної підтримки і партнерств.

Діє чимало міжнародних програм підтримки, наприклад як Polonika, які сприяють відновленню об’єктів культурної спадщини. При цьому в Україні вже є сильні приклади відповідального ставлення до культурної спадщини. Костел у Підгайцях – один із них. Місцева релігійна громада тривалий час шукала можливості для реставрації костелу і зрештою змогла виграти конкурс в Інституті Полоніка. 

Культура є частиною стійкості країни і національної безпеки, тому Мінкульт активно працює з міжнародними партнерами, які готові інвестувати в збереження культурної спадщини України.

Ключовим інструментом у цій роботі є Український фонд культурної спадщини. Це мультидонорська платформа, яка консолідує міжнародну підтримку для захисту, відновлення та розвитку української культурної спадщини, реставрації та відбудови зруйнованих обʼєктів, будівництва та облаштування сховищ для зберігання музейних колекцій. 

Фонд вибудувано за міжнародними стандартами: стратегічне управління здійснюється радою директорів за участі українських державних органів та міжнародних партнерів, незалежну оцінку заявок забезпечуватиме експертний комітет, а сама організація зареєстрована у Бельгії як неприбуткова структура, що діє на міжнародному рівні, що суттєво підвищує довіру донорів. Після підписання Меморандуму з ALIPH і офіційного запуску наприкінці 2025 року Фонд уже перейшов до практичної роботи. Наразі сформовано Раду директорів, ухвалено стратегію на 2026–2027 роки, відкрито рахунок для залучення внесків. Найближчим часом оголосимо виконавчого директора Фонду.  

Перші міжнародні партнери – Нідерланди, Польща, Велика Британія, Данія, Іспанія, Естонія, Люксембург – вже підтвердили свою підтримку. Загальний обсяг залучених ресурсів наразі становить близько 4,2 млн євро.

Через Фонд буде створено механізм прямого доступу для органів місцевого самоврядування до фінансування – як на невідкладні заходи (консервація, протиаварійні роботи, захист і евакуація культурних цінностей), так і на повноцінні проєкти відновлення та розвитку. 

Фонд формує довгострокову інфраструктуру відбудови культурної спадщини, зменшуючи навантаження на державний бюджет і надаючи громадам реальні інструменти для відновлення.