“Квіти України”. Яка судова практика для всієї країни з’явиться за зачиненими дверима Верховного Суду?
Будівля “Квіти України” у Києві руйнується не через війну. На неї накладений арешт в рамках кримінального провадження і вже кілька років тривають суди із забудовником. Микола Левчук, який є одним із авторів проєкту цієї будівлі, позивається до ТОВ “Квіти України”, яке взяли під контроль забудовники — Андрій Скалозуб та Олексій Пишний.
Журналісти Слідство.Інфо з’ясували, що у Пишного — російське громадянство, хоча він це і заперечував. Більше того, пов’язана із ним компанія фінансувала партію “Розумна сила”, якою цікавилася СБУ.
Крапку у справі “Квіти України” має поставити Верховний Суд. Причому розглядають її у письмовому провадженні. А це значить, що громадяни не зможуть прийти на судове засідання.
Справи щодо авторських і суміжних прав суди України розглядають. Але стосуються вони здебільшого наукових, музичних творів, телевізійних форматів тощо. Свого часу Ігор Кондратюк судився щодо авторських прав з донецькою телекомпанією, яка скопіювала формат “Караоке на майдані” і випустила в етер “Караоке у фонтана”. Суд Кондратюк виграв, і далі вже справи щодо телеформатів стали у судах звичними.
Оскільки справа щодо захисту немайнових прав архітектора “Квітів України” на втілений у будівлі його проєкт по суті слухається на рівні Верховного Суду вперше, то рішення вплине надалі на інші подібні справи.
В Україні мав би запрацювати Вищий суд з питань інтелектуальної вланості, що суттєво покращило б інвестиційний клімат в державі та захист авторських прав. За відсутності спеціалізації українських суддів на проблематиці таких прав судовий захист останніх подекуди пасе задніх. А відповідна судова практика навряд чи характеризується єдністю за одночасного розгляду справ про інтелектуальну власність різними видами судів – і загальними (“цивільними”), і господарськими.
Будівлю збудували 40 років тому. Каскади споруди були створені спеціально для квіткових оранжерей.
Фото: Мапа Реновацій
Але у нового власника були інші плани. Він захотів тут зробити офісний центр із паркінгом.
Підпис: Так власник будівлі “Квіти України” бачив її у майбутньому. Фото зі статті Софії Ленартович
Виноград, який обплітав будівлю, знищили за півроку до повномасштабного вторгнення. Тоді ж почали руйнувати і фасад. Кияни вийшли боронити будівлю. Так виникла спільнота “Зберегти Квіти України”.
Фото: Макс Требухов
Тоді Міністерство культури та інформаційної політики відреагувало на звернення громадян оперативно. Пройшло менше місяця і будівля отримала статус пам’ятки архітектури, її внесли у відповідний державний реєстр. Але забудовника це не влаштувало, бо законодавство у цьому випадку зобов’язує власника утримувати пам’ятку в належному стані. Тому він звернувся до “вовчого суду” ОАСКу (ліквідованого Верховною Радою через корупцію) і там виграв позов. Втім, це рішення не набуло законної сили, бо Мінкульт, Київська міська прокуратура, Департамент охорони культурної спадщини КМДА, а також громадські організації «Зберегти Квіти України» та «Мапа Реновації» виграли апеляцію, і будівля зберегла статус пам’ятки.
Наталія Войцещук, начальниця управління дозвільно-погоджувальної документації Міністерства культури та інформаційної політики, у коментарі громадській ініціативі “Голка” наголошує:
Таким чином, Мінкульт захистив статус пам’ятки будівлі. Але наразі триває ще один судовий процес. Після того, як споруду понівечили забудовники, архітектор Микола Левчук звернувся до суду, аби захистити своє немайнове авторське право на збереження цілісності твору та його недоторканність без згоди автора.
Поки тривали бої під будівлею “Квітів України”, яку руйнували, “Слідство.Інфо” з’ясувало, що один із її нових власників – Олексій Пишний – мав бізнес у рф, як і його родина. Він підтвердив, що його батько проживає в рф. Але заперечував, що сам має громадянство рф або номер платника податків рф, хоча це виявили журналісти.
Знімок екрану з розслідування “Слідство.Інфо”
Проте мова не лише про бізнес. У цій історії є і політичний слід. Одна з компаній, яка має назву, майже ідентичну до російської “Мост-Кепітал”, і з якою пов’язаний Пишний, фінансувала партію “Розумна сила”. На першому ж своєму з’їзді цей політичний проєкт наголосив на тому, що Україна має мати позаблоковий статус. Інформаційна підтримка йшла з проросійського і нині забороненого каналу NewsOne. СБУ в офісі цієї партії провела обшуки. Але партія, членами якої, за інформацією ЗМІ, є колишні міліціонери та прокурори-вихідці з Донбасу, пов’язані з посадовцями-втікачами з команди Януковича, досі в Україні не заборонена.
Поки тривають суди, забудовник, схоже, вирішив позбутися проблемної будівлі. Зараз її намагаються продати.
Скрин: Оголошення на OLX
Оголошення оновили в лютому цього року. Подібні спроби були вже півроку тому. З того часу ціна не змінилася — власник хоче дещо більше 5 млн $.
Схожа ситуація до тієї, яка виникла з “Квітами України” та авторським правом на проєкт, втілений у будівлі, була вже у Києві з “Тарілкою” на Либідській, коли хотіли реконструювати цей об’єкт, що згодом теж отримав статус пам’ятки.
Фото будівлі “Літаюча тарілка” зі сторінки у “Вікіпедії”
Тоді архітектор Флоріан Юр’єв наголошував на тому, що має авторське право на цю будівлю і згодом заповів його державі без права зміни та реконструкції цієї споруди з прибудовами.
Нереалізований проект забудови “тарілки” на Либідській
Наприкінці минулого року потребу створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності обговорили у Верховному Суді. Голова Касаційного господарського суду Лариса Рогач наголосила, що це не просто вирішить низку питань у сфері захисту прав інтелектуальної власності, але й забезпечить кваліфікований судовий захист правовласників щодо об’єктів промислової власності, авторських та суміжних прав, а також інвесторів, у тому числі іноземних.
Тільки у Касаційному господарському суді є окрема палата для захисту прав інтелектуальної власності. У ній, до речі, працював суддя Богдан Львов, який зараз не без сприяння голови Верховного Суду намагається попри наявність російського громадянства повернути собі крісло судді. У цій же палаті є ще один суддя, який, як і Львов, має негативний висновок Громадської ради доброчесності, — Ігор Бенедисюк. Теж колишній військовий суддя (до 1994 року – суддя 37-го військового суду Далекосхідного військового округу в російському Южно-Сахалінську). Як і Львов, він випускник Військового інституту Міністерства оборони СРСР (москва).
В усіх інших підрозділах Верховного Суду, які розглядають справи про захист інтелектуальної власності, та й загалом у судах України відповідної спеціалізації більше ніде немає. Це не може не позначатися на якості правосуддя у таких справах.
Буває так, що вони стосуються навіть західних виробників. Так, у 2019 році вийшов мінісеріал “Чорнобиль” виробництва американського каналу Home Box Office, Inc. (HBO). Як виявилося, у серіалі використані реальні імена кіногероїв без їхньої згоди.
Фото зі сторінки “Чорнобиль (мінісеріал)” у “Вікіпедії”
Людмила Ігнатенко, чий чоловік-пожежник загинув під час ліквідації аварії на ЧАЕС, судиться з HBO, «Студією 1+1», «Мегого» та «Діджитал Скрінз». Вона стверджує, що не давала згоди кіновиробникам використовувати своє ім’я чи ім’я свого чоловіка. І вважає, що виробництво та демонстрація серіалу в Україні порушили її права, спричинили душевні страждання, бо їй довелося переїхати через надмірну увагу журналістів.
Ігнатенко вже програла першу інстанцію у Голосіївському районному суді міста Києва (рішення “судді Майдану” Наталії Чередніченко, яка нещодавно пішла у відставку). Апеляція також програна. І от на початку цього року позивачка прийшла до Верховного Суду.
Тут справу розглядає — Борис Гулько, який є незмінним головою Касаційного цивільного суду вже понад шість років. Раніше очолював Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, створення якого курував Андрій Портнов у часи держзрадника Януковича. А заступником Гулька тоді був чинний голова Верховного Суду Станіслав Кравченко.
Стопкадр “Схем” : праворуч – Гулько, по центру – Львов, крайній ліворуч – Романюк, колишній голова Верховного Суду України, а нині — секретар Дорадчої групи експертів, яка оцінює кандидатів на посади суддів Конституційного Суду України.
Також у колегії, яка розглядає справу щодо мінісеріалу “Чорнобиль”, є суддя Дмитро Луспеник. Він працював раніше у тому ж таки Вищому спеціалізованому суді, що й Гулько. Із 2011 року є незмінним секретарем Пленуму. Спершу – у згаданому “суді Портнова”, а з 2017 року – у Верховному Суді. За “збігом обставин” незмінний секретар Пленуму постійно розглядає справи в одній колегії із незмінним головою Касаційного цивільного суду.
Ще одним членом їхньої колегії, якій “судилося” вирішувати справу про захист права на використання імен у фільмі “Чорнобиль”, є Ганна Коломієць. Центр протидії корупції зазначав, що вона була з-поміж тих, хто звертався до Президента України з проханням ветувати закон, який запроваджував відкриті конкурси до Вищої ради правосуддя із залученням незалежних експертів із міжнародним досвідом.
Проблема використання імен реальних людей без їхньої згоди як прототипів кіноперсонажів, насправді, нескладна. Законодавство України прямо визначає, що використання імені людини в літературних та інших творах, крім творів документального характеру, як персонажа допускається лише за її згодою, а після смерті – за згодою дітей, вдови (вдівця). Якщо ж їх немає, – то за згодою батьків, братів та сестер. Але питання, як вирішить справу мінісеріалу “Чорнобиль” вказана колегія суддів Верховного Суду, — відкрите.
У контексті справи “Квітів України” важливо звернути увагу на постанову Верховного Суду, яка з’явилася не так давно і захистила авторські права на автореферат дисертаційного дослідження від плагіату, який допустив викладач Ужгородського національного університету. Так от, у складі колегії, яка приймала зазначене рішення, є частина тих самих суддів, які розглядають справу “Квітів України” (Ірина Дундар, Євгеній Краснощоков і Микола Русинчук).
Рішення у справі “Квітів України” важливе не лише для конкретної ситуації. Ключове питання: чи може власник будівлі, який не отримав від автора її проєкту відповідних прав за життя цього автора та без його згоди зруйнувати будівлю лише тому, що він власник? Чи дозволяє набуття права власності на площі будівлі ігнорувати право автора її проєкту на цілісність і недоторканність його твору, втіленого у відповідному об’єкті архітектури?
У Європі судова система для захисту прав інтелектуальної власності більш розвинута. У Польщі, приміром, є не просто один окремий суд, а ціла мережа судів, які розглядають спори щодо авторського права. І для особливо складних справ, які стосуються комп’ютерних програм, винаходів, сортів рослин, технічних секретів підприємств, — визначений окремий суд.
Спеціалізовані суди або спеціалізовані палати для розгляду справ у сфері інтелектуальної власності є у Британії, Франції, Німеччині, Італії, Нідерландах, США тощо. Досвід цих країн, як зазначила менеджерка Проєкту уряду Великої Британії з надання допомоги у створенні в Україні подібного суду Марія Тимофієнко, переконливо свідчить, що спеціалізований суд для розгляду справ, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності, є запорукою підвищення кваліфікації суддів у сфері права інтелектуальної власності, забезпечення прогнозованості відповідної судової практики.
Надзвичайний і Повноважний Посол Британії в Україні у 2019 – 2023 роках Мелінда Сіммонс зауважила, що “право інтелектуальної власності тісно пов’язане з творчістю, інноваціями, економічним зростанням та процвітанням, але ці можливості можуть бути реалізовані лише за умови відповідного судового захисту прав інтелектуальної власності незалежними судами”.
Що ж відбулося у нашій судовій системі? Вища кваліфікаційна комісія суддів України оголосила конкурс до Вищого суду з питань інтелектуальної власності ще у 2017 році. Конкурсанти склали іспити, отримали частину результатів. А далі у 2019 році новообраний Президент із парламентом розпустили Вищу кваліфікаційну комісію суддів. Незавершений конкурс залишився в режимі очікування на роки. Як, зрештою, і якісний захист прав інтелектуальної власності у судах України.
Торік член нового складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів Роман Сабодаш під час засідання Діалогу з права інтелектуальної власності між Україною та ЄС зазначив, що “питання створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності перебуває на стадії розгляду Комісією – потрібно ідентифікувати поточний стан справ із кандидатами до цього суду, з’ясувати, як вплинули на них військові дії після повномасштабного вторгнення, а також врахувати їхнє бажання продовжувати участь у конкурсі”. Він також наголосив на необхідності завершення процедури перевірки практичних завдань, виконаних кандидатами.
Для України важливо, щоб інвестиційний клімат був сприятливіший, бо сильна економіка — один із кращих союзників нашої перемоги. Для такого клімату захист майнових і немайнових авторських прав, інших прав на об’єкти інтелектуальної власності є надзвичайно важливим. Тому завершити процес створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності, який затягнувся на роки, — це одна з важливих задач. При цьому його кадровий склад має не викликати сумнівів ні у доброчесності суддів, ні у їхніх професійних якостях. А до того часу залишається лише сподіватися, що структури Верховного Суду – Касаційний цивільний і Касаційний господарський суди – розглядатимуть відповідні справи та формуватимуть судову практику не в інтересах окремих економічних гравців, частина з яких має російський “шлейф”.
Спеціально для “Лівий Берег“
