Магера Сергій Васильович

Життєпис

Сергій Магера – став депутатом Верховної Ради IX скликання від партії “Опозиційний Блок” (#58 округ, Приморський і Центральний райони міста Маріуполь Донецької області). Був членом партії “Опозиційний Блок”, яку пізніше заборонили як проросійську. У парламенті став позафракційним. 

Після обрання до Верховної Ради Магера став головою підкомітету з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи Комітету з питань екологічної політики та природокористування. 

Політика пов’язують з так званої групою Ріната Ахметова, до якої входять народні депутати, що формують законодавче поле в інтересах олігарха. Так, коли відбувалися голосування за законодавчі ініціативи, які були важливими для захисту екології, Магера разом з іншими нардепами захищав інтереси промисловців.

Магера спільно з народними депутатами Вадимом Новинським та Вікторією Гриб, зареєстрував законопроєкт #1089, що передбачав запровадження амністії для осіб, визначених у документі як “учасники подій на території Луганської та Донецької областей”. А за кілька днів до повномасштабного вторгнення не засудив визнання “ЛДНР” та не підтримав санкцій проти Росії. 

Раніше Магера був депутатом Маріупольської міськради IV, V, VI  та VII скликань, був головою постійної комісії міськради з питань соціально-економічного розвитку, бюджету та фінансам. Якщо у VI скликанні він став депутатом від “Партії регіонів”, то у VII скликанні – від “Опозиційного блоку”.

Раніше політик був директором з регіонального розвитку Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат Імені Ілліча”, що належало до Групи “Метінвест” українського олігарха Ріната Ахметова та олігарха, українського проросійського політика Вадима Новинського. 

Магена працював в департаменті зі зв’язків з громадськістю товариства “Метінвест” (м. Маріуполь), був керівником управління муніципального розвитку, керівником цього департаменту. 

Хронологія подій

У 2025 році не голосував за ліквідацію незалежності антикорупційних органів – Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (проєкт #12414). Після того, як закон був прийнятий поблизу Банкової розпочався протест, але Володимир Зеленський закон підписав того ж дня. Згодом президент подав проєкт, яким відновили незалежність антикорупційних органів. А вже наприкінці липня у результаті суспільного тиску та тиску міжнародних партнерів парламент з ініціативи президента, парламентська більшість проголосувала за проєкт #13533, який повернув повноваження антикорупційним органам. 

Не голосував за проєкт, який стосувався спеціального порядку примусового відчуження земель в Ужгородському районі Закарпатської області (#9549). Ініціатива містила низку скандальних норм, що створюють ризики як вирубки лісів, так і розбудови корупційної схеми із викупом за кошти бюджету у потрібних людей нерухомості за ціною в 3-3.6 рази вище ринкової. Зазначені норми порушували низку положень Конституції, тому Президент наклав вето. Попри це, більшість зауважень при доопрацюванні нардепи проігнорували. Крім іншого, при доопрацюванні до повторного другого читання в закон було додано норми, що легалізують до початку 2028 року корупційну схему органів місцевого самоврядування із розробкою детальних планів всупереч положенням генпланів населених пунктів. 

Втім Магера проголосував за так званий закон Ігоря Мазепи (проєкт 12089). Це законодавча ініціатива, яка по суті відобразила вимоги недоброчесного бізнесу.  Закон передбачає “обнулення” претензій до дерибанників лісів та прибережних смуг, якщо з моменту дерибану пройшло 10 років і вони потрапили у приватні руки. Це означає, що усі дерибани, які відбулися за останнє десятиліття можуть узаконити. Якщо ж 10-річний строк дерибану ще не минув, то перед тим, як позиватися до суду аби врятувати майно, з державного чи місцевого бюджету треба буде покласти на депозит вартість майна, яке захотіли повернути. Президент Володимир Зеленський попри те, що петиція з вимогою ветувати закон зібрала понад 25 000 голосів, документ підписав. Першою жертвою “закону Ігоря Мазепи” стала справа щодо Протасового Яру, який захищав загиблий розвідник та киянин Роман Ратушний.

Підтримав скандальний проєкт спікера Руслана Стефанчука, яким скасували Господарський кодекс України (#6013). Ініціатори цього закону декларували розширення економічних свобод, але Закон скасував норми-засади взаємодії держави і бізнесу, засади управління господарською діяльністю у державному та комунальному секторах економіки. Низка громадських організацій наголошувала на тому, що цей закон несе ризики для національної безпеки та в результаті його прийняття відбудеться масштабний перерозподіл країни з огляду на те, що Верховна Рада не затвердила список майна, яке не підлягає приватизації.

У 2023 році голосував за законопроєкт #9296-д про посилення фінансового моніторингу PEP, тобто політично значущих осіб. Ключовою зміною, передбаченою законопроєктом, було запровадження для топпосадовців довічного статусу РЕР замість чинного обмеження в три роки після звільнення з посади. Крім того, документ посилював відповідальність суб’єктів первинного фінансового моніторингу (зокрема банків) за безпідставну відмову у наданні фінансових послуг.

Утримався при голосуванні за негайне відкриття електронних декларацій під час воєнного стану.

У 2022 році за кілька днів до повномасштабного вторгнення не підтримав санкції проти Росії та не засудив визнання Росією незалежності “ЛДНР”. Був одним з трьох парламентарів, хто утримався.

Став головою підкомітету з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування.

Підтримав закон #2693-д “Про медіа”, який передбачав послаблення обмежень щодо російського контенту та виконавців, запровадження регуляції онлайн-ЗМІ, діяльність блогерів та різних вебплатформ. Також документ передбачав розширення повноважень регулятора – Нацради з питань телебачення та радіомовлення. Ухвалення цього  було однією з умов для початку переговорів про вступ України до ЄС. При цьому журналістські, медійні та громадські організації, ЗМІ та дописувачі у соціальних мережах звернулися до влади з приводу даного законопроєкту. У зверненні йшлося про те, що закон порушував право на свободу вираження поглядів, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Проголосував за містобудівну “реформу” #5655, авторкою якої стала голова партії “Слуга народу” Олена Шуляк. Громадський сектор та ЗМІ розкритикували цю законодавчу ініціативу, Королівський інститут Chatham House (Британія) наголосив на тому, що з такими правилами гри є всі шанси для виникнення будівельних картелів. Європарламент застеріг президента Зеленського від підписання цього закону, Єврокомісія також надала свої критичні зауваження.

У 2021 році Магера виступав разом з тими народними депутатами, які захищають інтереси великого бізнесу, проти прийняття важливого для захисту довкілля закону #4167. 

У 2020 році нардеп був включений до списку українських фізичних осіб, проти яких рф запровадила санкції.

Політик підтримав постанову #4104, якою парламент затвердив своїх представників до складу конкурсної комісії з обрання керівництва Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Склад цієї комісії викликав масштабну критику з боку громадянського суспільства, делегацій ЄС та країн G7, оскільки до неї увійшли особи, щодо яких були сумніви в незалежності та доброчесності.

Голосував за “антиколомойський закон” (проєкт #2571-д), який передбачав заборону повернення виведених з ринку неплатоспроможних банків їх колишнім власникам. 

У 2019 році Магера спільно з народними депутатами Вадимом Новинським та Вікторією Гриб зареєстрував законопроєкт #1089, що передбачав запровадження амністії для осіб, визначених у документі як “учасники подій на території Луганської та Донецької областей”. Ініціатива викликала неоднозначну реакцію в експертному та парламентському середовищі: низка правозахисних організацій і народних депутатів висловили застереження щодо можливих правових ризиків, внаслідок чого розгляд законопроєкту був фактично заблокований на рівні профільного комітету. У разі ухвалення документ міг створити підстави для уникнення відповідальності тим особами, хто тримав зброю в руках і безпосередньо був причетний до окупації українських земель.

Політик утримався при голосуванні за законопроєкт #1031 про відновлення покарання за незаконне збагачення та встановлення цивільної конфіскації необґрунтовано набутого майна. 

Обраний депутатом Верховної Ради IX скликання від партії “Опозиційний Блок” (#58 округ, Приморський і Центральний райони міста Маріуполь Донецької області). Член партії “Опозиційний Блок”. Позафракційний, не входив до складу жодного комітету.

За цей рік Магера задекларував 32,71 млн грн (або 4,09 млн грн на місяць), одержаних на посаді директора з регіонального розвитку ПрАТ “ММК імені Ілліча”.

У 2016 році став директором з регіонального розвитку Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат Імені Ілліча”, що належало до Групи “Метінвест” українського олігарха Ріната Ахметова та олігарха, українського проросійського політика Вадима Новинського. 

У 2015 році був обраний депутатом Маріупольської міської ради VII скликання за #23 округом від партії “Опозиційний Блок”.

У 2014 році балотувався до Верховної Ради VIII скликання від партії “Опозиційний Блок” (#51 у списку) як безпартійний.

З 2013 по 2015 роки працював в департаменті зі зв’язків з громадськістю товариства “Метінвест” (м. Маріуполь), був керівником управління муніципального розвитку. А у 2015-2016 роках був керівником цього департаменту.

У 2010 році обраний депутатом Маріупольської міської ради VI скликання від “Партії регіонів” за #16 округом.

У 2006 році був обраний депутатом Маріупольської міської ради V скликання. 

У 2002 році був обраний депутатом Маріупольської міськради IV скликання. Був головою постійної комісії міськради з питань соціально-економічного розвитку, бюджету та фінансам.

З 1997 по 2013 роки був керівником прес-служби “Маріупольського металургійного комбінату Імені Ілліча”. До цього був директором виробничого об’єднання “Формат” у м. Маріуполь.

З 1988 по 1990 роки працював інструктором відділу пропаганди та агітації Жовтневого райвідділу Комуністичної партії України у м. Маріуполь та інструктором відділу пропаганди та агітації Маріупольського міського відділу компартії України.

З 1984 по 1988 роки був завідувачем відділу пропаганди та агітації Ленінського райвідділу Комуністичної партії Радянського Союзу.

З 1980 по 1984 роки працював завідувачем організаційного відділу, другим та першим секретарем райвідділу Всесоюзного ленінського комуністичного союзу молоді (м. Таганрог Ростовської області). 

Якщо у профілі, на Вашу думку, відображена неточна інформація, звертайтеся, будь ласка, письмово за адресою: ngo.holka # gmail.com і команда громадської ініціативи “Голка” обов’язково розгляне звернення і Вам відповість.