Кучеренко Олексій Юрійович

Життєпис

Олексій Кучеренко – народний депутат України III, V, VI і IX скликань. Входив до фракцій “Єдність”, “Наша Україна”, “Наша Україна – Народна Самооборона”. Був міністром з питань житлово-комунального господарства України в другому уряді Юлії Тимошенко. До парламенту IX скликання потрапив у 2019 році від партії “Батьківщина” (#18 у списку). Увійшов до однойменної фракції. Перший заступник голови Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг. 

Був ведучим на каналах, пов’язаних із Віктором Медведчуком і критикував політичних опонентів. Виступав проти декомунізації, зокрема проти знесення пам’ятника маршала Жукова в Києві і прирівняв його до Христофора Колумба, зазначивши, що історія не любить “тупих балаборів” – ініціаторів декомунізації. Після повномасштабного вторгнення, коли відбулася реінкарнація проросійського Youtube-каналу “Наш”, який став “Вишкою”, Кучеренко був з-поміж тих політиків, яких запрошували як спікерів. Згодом діяльність каналу вдалося заборонити завдяки спецслужбам. 

“Батьківщинівець” після повномасштабного вторгнення був частим гостем єдиного телемарафону.

Балотувався на посаду мера Києва у 2020 році та вів команду “Батьківщини” до Київради як перший номер у списку. Це стандартна політична технологія, коли народний депутат, який має більшу впізнаваність, йде на чолі списку, але потім залишається у парламенті. У боротьбі за крісло мера посів четверте місце. Жорстко критикував чинну владу столиці. 

У фракції “Батьківщина” є впливовим депутатом. Ініціатор реформ у сфері житлово-комунального господарства, підтримував створення ОСББ та демонополізацію ринку житлово-комунальних послуг. Виявляє значну суб’єктність, критикує державні органи, не уникає конфліктів з чиновниками та має вагомий суспільний вплив через керівництво організаціями захисту власників житла.

Водночас Кучеренка звинувачують у підтримці інтересів олігархів, та він був помічений у кількох скандалах, пов’язаних із політичними та бізнес-зв’язками.

Хронологія подій

У 2025 році підтримав законопроєкт, який обмежив повноваження Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури і посилив повноваження Генерального прокурора (#12414). На думку низки громадських організацій, зокрема Transparency International Ukraine він становить пряму загрозу незалежності НАБУ – одного з ключових антикорупційних органів, створеного за підтримки міжнародних партнерів як інституцію, захищену від політичного впливу. В Єврокомісії вважають ухвалення цього закону серйозним кроком назад. Після скандального голосування народних депутатів розпочалися вуличні протести.

У тому ж році не голосував за законопроєкт про притягнення до адмінвідповідальності журналістів та активістів, які ототожнюють клієнтів та їх адвокатів (#12320). Проти цього законопроєкту виступили організації DEJURE, “Голка“, Центр протидії корупції, Рух ЧЕСНО, які наголосили на тому, що він має ознаки цензури.

Голосував проти скандального законопроєкту спікера Руслана Стефанчука, яким скасували Господарський кодекс України (#6013). Цей закон несе ризики для національної безпеки.

Підтримав за так званий “закон Ігоря Мазепи” (проєкт 12089). Це законодавча ініціатива, яка по суті відобразила вимоги недоброчесного бізнесу.  Закон передбачає “обнулення” претензій до дерибанників лісів та прибережних смуг, якщо з моменту потрапляння у приватні руки пройшло 10 років. Це означає, що усі дерибани, які відбулися за останнє десятиліття можуть узаконити. Якщо ж 10-річний строк дерибану ще не минув, то перед тим, як позиватися до суду аби врятувати майно, з державного чи місцевого бюджету треба буде покласти на рахунок суду депозит розміром з вартість майна, яке захотіли повернути. Президент Володимир Зеленський попри те, що петиція з вимогою ветувати закон зібрала понад 25 000 голосів, документ підписав. Першою жертвою “закону Ігоря Мазепи” стала справа щодо Протасового Яру, який захищав загиблий розвідник та киянин Роман Ратушний.

У тому ж році Верховна Рада затвердила попередній звіт Тимчасової слідчої комісії з ціноутворення в енергетиці під головуванням Кучеренка. Комісія виявила численні порушення в діяльності “Нафтогаз України” (під керівництвом Андрія Коболєва), які можуть мати ознаки корупційної діяльності. Верховна Рада рекомендувала Офісу Генерального прокурора, Національній поліції України, Бюро економічної безпеки України, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі безпеки України забезпечити належне досудове розслідування кримінальних проваджень, відкритих за ознаками порушень законодавства, виявлених за результатами розгляду звіту Тимчасової слідчої комісії.

У 2024 році обраний головою Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів порушення законодавства України при формуванні та реалізації цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг. 

У тому ж році утримався при голосуванні за законопроєкт щодо спрощення процедури зміни цільового призначення землі з сільськогосподарської на промислову (#9627), який за оцінками експертів містить значні корупційні ризики. 

Підтримав закон про заборону діяльності релігійних організацій, керівний центр яких розташований у Росії, зокрема РПЦ (#8371), але цього ж року з’явився на проросійському Youtube-каналі “Вишка”, який став реінкарнацією каналу “Наш”, куди запрошували проросійських експертів.

У 2023 році голосував проти законопроєкту “Про легалізацію медичного канабісу” (#7457), який дозволив виробництво в Україні медичного канабісу. Прийняття закону адвокатувала громадська організація “Пацієнти України”. 

У тому ж році підтримав законопроєкт про деколонізацію (#7253), який забороняє пропаганду імперської політики Росії та деколонізує місцеві назви. 

У 2022 році обраний головою Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з попереднього розгляду питань, які могли призвести до кризових явищ на енергетичному ринку України напередодні та під час збройної агресії Російської Федерації проти України.

У тому ж році підтримав законопроєкт про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва (#5369), так званого “вовчого суду”.

Голосував за законопроєкт про заборону проросійських партій (#7172-1).

Утримався при голосуванні за містобудівну “реформу” (#5655), яку розкритикували громадський сектор, ЗМІ та Єврокомісія.

У 2020 році балотувався від ВО “Батьківщина” на посаду київського міського голови. Юлія Тимошенко тоді позиціонувала його як експерта, який знається на питаннях комунального господарства. Посів четверте місце, набравши 7,87% голосів виборців. Під час передвиборчої кампанії жорстко критикував мера Києва Віталія Кличка та його команду. Одночасно балотувався як перший номер виборчого списку ВО “Батьківщина”, пройшов до Київської міськради IX скликання, але залишився працювати у Верховній Раді.

Після виборів виступив проти знесення пам’ятника маршала Жукова – по суті виступив проти декомунізації. Політик прирівняв Жукова до Христофора Колумба.

У 2019 році обраний народним депутатом України за списком партії “Батьківщина” (#18).  Член однойменної фракції. Став першим заступником голови Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг.

У тому ж році був довіреною особою Юлії Тимошенко на виборах президента України.

У 2017 році був телеведучим на каналах ZIK (щотижнева програма “Злий дім” про проблеми ЖКГ) та NewsOne (щотижнева програма “Суб’єктивні підсумки з Олексієм Кучеренком”). У 2018-2019 роках ці телеканали перейшли під контроль оточення Віктора Медведчука. У цих програмах, бувши кандидатом в народні депутати, Кучеренко агітував за себе та критикував політичних опонентів.

У тому ж році як представник ГО “Спілка власників житла України” оскаржив у суді тарифи на утримання будинків та прибудинкових територій, підвищені в 2.5 раза розпорядженням Київської міської держадміністрації. У 2018 році Окружний адміністративний суд Києва визнав рішення протиправним, однак у 2019 році Касаційний адміністративний суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 

У 2016 році як представник ГО “Тарифна мобілізація” оскаржив у суді постанову Кабінету Міністрів України, якою визначався порядок формування ціни на природний газ для потреб населення. На початку 2019 року Окружний адміністративний суд Києва визнав оскаржувану постанову протиправною та нечинною.

У 2015 році балотувався до Київської міської ради від ВО “Батьківщина” як безпартійний (округ #14). 

У тому ж році заснував разом з Максимом Гольдарбом, якого вважають наближеним до олігарха Вадима Новинського, громадську організацію “Тарифна мобілізація” для боротьби з необґрунтованими тарифами. 

У 2014 році балотувався до Верховної Ради від “Блоку Петра Порошенка” як безпартійний (округ #216, Київ), посів третє місце, набравши 23,49% голосів виборців.

У 2007 році обраний депутатом Верховної Ради V скликання від блоку “Наша Україна – Народна Самооборона” (#52 у списку) як член партії “Народний Союз Наша Україна”. У тому ж році склав депутатські повноваження після призначення міністром.

У тому ж році призначений міністром з питань житлово-комунального господарства України в другому уряді Юлії Тимошенко.

У 2006 році обраний депутатом Верховної Ради V скликання від блоку “Наша Україна” (#47 у списку) як член партії “Народний Союз Наша Україна”. Був головою підкомітету з питань житлово-комунального господарства Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства.

У тому ж році став співзасновником громадської організації “Спілка власників житла України”. 

У 2005 році призначений головою Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства, у грудні першим заступником Міністра будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України. 

У 2002 році став президентом Холдингової компанії “АвтоКрАЗ”.

У тому ж році балотувався до Верховної Ради від блоку “Єдність” (округ #220, Київ).

У 2000 році став головою Запорізької облдержадміністрації.

У тому ж році заснував та очолив Інститут соціально-економічних досліджень.

У 1998 році обраний народним депутатом III скликання (округ #80, Запорізька область) як самовисуванець. Входив до фракцій Народно-демократичної партії та партії “Єдність”, був уповноваженим представником депутатської групи “Відродження регіонів”. Увійшов до Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, з 2000 року став першим заступником голови Комітету.

У 1993–1998 роках перебував на керівних посадах підприємств “Інтеркас-Київ”, АТЗТ “Інтергаз” і  ВАТ “Полтавський гірничозбагачувальний комбінат”.

У 1988–1992 роках був завідувачем науково-дослідного відділу Київського міського центру науково-технічної творчості молоді “Прогрес”. 

У 1983–1987 роках працював стажистом-дослідником та молодшим науковим співробітником Інституту кібернетики АН УРСР ім. В. М. Глушкова.

Якщо у профілі, на Вашу думку, відображена неточна інформація, звертайтеся, будь ласка, письмово за адресою: ngo.holka # gmail.com і команда громадської ініціативи “Голка” обов’язково розгляне звернення і Вам відповість.