Іоффе Юлій Якович

Життєпис

Юлій Іоффе – народний депутат України I–IV,  VII–IX скликань. В останньому скликанні – найстарший депутат. Входив до фракції “Партія регіонів” (2012–2014), “Опозиційний блок “(2014–2018). Тоді входив до “групи Бойка-Льовочкіна”. До парламенту IX скликання потрапив у 2019 році від партії “Опозиційна платформа – За життя” (#12 у списку), а після її заборони увійшов у новостворену депутатську групу “Платформа за життя та мир”. У Верховній Раді обраний заступником голови Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг. 

Голосував проти закону, спрямованого на визнання суверенітету України над тимчасово окупованими територіями. Голосував за диктаторські закони 16 січня. Не підтримав закон про заборону діяльності московської “церкви”, яка стала інструментом для держави-агресора. Намагався заблокувати розгляд цієї законодавчої ініціативи. Також не голосував за законопроєкт про деколонізацію.

Хронологія подій

У 2025 році підтримав антиконституційний проєкт, який стосувався спеціального порядку примусового відчуження земель в Ужгородському районі Закарпатської області (#9549). Ініціатива містила низку скандальних норм, що створюють ризики як вирубки лісів, так і розбудови корупційної схеми із викупом за кошти бюджету у потрібних людей нерухомості за ціною в 3-3.6 рази вище ринкової. 

Підтримав скандальний законопроєкт спікера Руслана Стефанчука, яким скасували Господарський кодекс України. Законодавча ініціатива визначила загальні засади взаємодії бізнесу та держави (#6013). Цей закон несе ризики для національної безпеки. Проти нього виступили громадська ініціатива “Голка”, “Екологія. Право. Людина”, “Українська природоохоронна група” та інші організації, які звернулися до Зеленського з вимогою ветувати проєкт. Асоціація міст України теж виступала проти цього закону.

Підтримав законопроєкт про притягнення до адмінвідповідальності журналістів та активістів, які ототожнюють клієнтів та їх адвокатів (#12320). Проти цього законопроєкту виступили організації DEJURE, “Голка“, Центр протидії корупції, Рух ЧЕСНО, які наголосили на тому, що він має ознаки цензури.

Підтримав законопроєкт, який обмежив повноваження Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури і посилив повноваження Генерального прокурора (#12414). На думку низки громадських організацій, зокрема Transparency International Ukraine він становить пряму загрозу незалежності НАБУ – одного з ключових антикорупційних органів, створеного за підтримки міжнародних партнерів як інституцію, захищену від політичного впливу. В Єврокомісії вважають ухвалення цього закону серйозним кроком назад.

У 2024 році не підтримав закон про заборону діяльності релігійних організацій, керівний центр яких розташований у Росії, зокрема РПЦ (#8371). Перед тим разом з іншими проросійськими депутатами намагався зупинити його розгляд вимагаючи у голови Верховної Ради звернутися до Венеціанської комісії про необхідність висновку на цей законопроєкт.

У тому ж році був підтримав законопроєкт щодо спрощення процедури зміни цільового призначення землі з сільськогосподарської на промислову (#9627), який за оцінками експертів містить значні корупційні ризики і дає можливість за відсутності містобудівної документації протягом воєнного стану та п’яти років після його скасування змінювати цільове призначення земельних ділянок, передусім сільгосппризначення, за межами населених пунктів для будівництва промислових об’єктів. 

Підтримав законопроєкт, який посилює кримінальну відповідальність щодо несанкціонованого розповсюдження конфіденційної інформації з публічних реєстрів (#10242). Такі зміни можуть суттєво обмежити роботу журналістів-викривачів, що ведуть антикорупційні розслідування.

У 2023 році підтримав законопроєкт “Про легалізацію медичного канабісу” (#7457), який дозволив виробництво в Україні медичного канабісу.

У тому ж році не голосував за законопроєкт про деколонізацію (#7253), який забороняє пропаганду імперської політики Росії та деколонізує місцеві назви. 

У 2022 році утримався при голосуванні за містобудівну “реформу” (#5655), яку розкритикували громадський сектор, ЗМІ та Європарламент.

У тому ж році підтримав законопроєкт про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва (#5369), так званого “вовчого суду”.

Голосував за законопроєкт про заборону проросійських партій (#7172-1), що стало несподіванкою після його багаторічної участі в таких проєктах.

У 2020 році був одним з ініціаторів подання до Конституційного Суду щодо відповідності Конституції низки положень антикорупційного законодавства, внаслідок чого відповідальність за недостовірне декларування була скасована.

У 2019 році обраний народним депутатом України від партії “Опозиційна платформа – За життя” (#12 у списку), увійшов до однойменної фракції. Як найстраший депутат зачитав текст присяги. У Верховній Раді обраний заступником голови Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг.                      

У 2018 році голосував проти Закону про визнання українського суверенітету над тимчасово окупованими територіями Донецької та Луганської областей.

У 2014 році обраний народним депутатом по округу #112 як безпартійний самовисуванець. Входив до фракції “Опозиційний блок” і Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. 

Голосував за диктаторські закони 16 січня 2014 року.

У 2012 році обраний народним депутатом від Партії регіонів по округу #112. Увійшов до Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки.

У тому ж році виграв тендер на 237 мільйонів гривень з придбання вугілля для підконтрольного Юрію Бойку держпідприємства.

У 2006 році балотувався у народні депутати України від проросійського блоку “Не Так!”, #12 у списку. Набравши 1,1% голосів блок не потрапив до парламенту.   

У цьому ж році в уряді Віктора Януковича обіймав посаду заступника міністра палива й енергетики Юрія Бойка, був його бізнес-партнером.

У 2004 році був довіреною особою кандидата на пост президента України Віктора Януковича у виборчому окрузі #113.

У 2002 році обраний народним депутатом IV скликання від округу #112 (Луганська область)  як самовисуванець і член партії “Трудова Україна”. Увійшов до депутатської фракції Соціал-демократичної партії України (об’єднаної).

У 1998 році обраний народним депутатом III скликання від округу #111 (Луганська область) як безпартійний самовисуванець. Обраний головою Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.

У 1994 році обраний народним депутатом II скликання від Рубіжанського округу #248 (Луганська область), висунутий трудовим колективом. 

У тому ж році став позаштатним радником президента України Леоніда Кучми з питань паливно-енергетичного комплексу.

У 1993 році став керівником торговельно-економічної місії в складі Посольства України в США.

У 1992 році призначений віцепрем’єр-міністром України з питань паливно- енергетичного комплексу.

У 1990 році обраний народним депутатом України I скликання по виборчому округу #55 (Луганська область), член КПРС, входив до групи “Промисловці”. 

У 1989 році призначений генеральним директором ВО “Стахановвугілля”.

У 1980 році призначений директором шахти “Гірська”. 

Якщо у профілі, на Вашу думку, відображена, на вашу думку, неточна інформація, звертайтеся, будь ласка, письмово за адресою: ngo.holka # gmail.com і команда громадської ініціативи “Голка” обов’язково розгляне звернення і Вам відповість.