Бойко Юрій Анатолійович

Життєпис

Юрій Бойко – народний депутат України VI, VIII і IX скликань, один із ключових представників проросійських сил у парламенті. Входив до фракцій “Партія регіонів” (2007–2010), Опозиційний блок (2014–2019). До парламенту IX скликання потрапив у 2019 році від партії “Опозиційна платформа – За життя”, а після її заборони очолив новостворену депутатську групу “Платформа за життя та мир”.  За часів Януковича – віцепрем’єр-міністр України.  Фігурує у низці антикорупційних розслідуваннях.

Упродовж IX скликання голосував за окремі урядові ініціативи, зокрема за зняття депутатської недоторканності та частину судової реформи. Натомість не підтримував законопроєкти, пов’язані з обороноздатністю, реформами в медицині, змінами в енергетичному секторі.

Хронологія подій

У 2025 році, на четвертий рік повномасштабної війни, вийшов з керівного складу забороненої партії ОПЗЖ. Володимир Зеленський ввів санкції проти Юрія Бойка, його позбавили звання “Герой України” та інших державних нагород, однак не було застосовано жодних обмежень і блокувань активів, на відміну від Нестора Шуфрича, який потрапив у СІЗО.

У тому ж році підтримав антиконституційний проєкт, який стосувався спеціального порядку примусового відчуження земель в Ужгородському районі Закарпатської області (#9549). Ініціатива містила низку скандальних норм, що створюють ризики як вирубки лісів, так і розбудови корупційної схеми із викупом за кошти бюджету у потрібних людей нерухомості за ціною в 3-3.6 рази вище ринкової. 

Підтримав скандальний законопроєкт спікера Руслана Стефанчука, яким скасували Господарський кодекс України. Законодавча ініціатива визначила загальні засади взаємодії бізнесу та держави (#6013). Цей закон несе ризики для національної безпеки. Проти нього виступили громадська ініціатива “Голка”, “Екологія. Право. Людина”, “Українська природоохоронна група” та інші організації, які звернулися до Зеленського з вимогою ветувати проєкт. Асоціація міст України теж виступала проти цього закону.

Підтримав за так званий закон Ігоря Мазепи (проєкт 12089). Це законодавча ініціатива, яка по суті відобразила вимоги недоброчесного бізнесу.  Закон передбачає “обнулення” претензій до дерибанників лісів та прибережних смуг, якщо з моменту потрапляння у приватні руки пройшло 10 років. Це означає, що усі дерибани, які відбулися за останнє десятиліття можуть узаконити. Якщо ж 10-річний строк дерибану ще не минув, то перед тим, як позиватися до суду аби врятувати майно, з державного чи місцевого бюджету треба буде покласти на рахунок суду депозит розміром з вартість майна, яке захотіли повернути. Президент Володимир Зеленський попри те, що петиція з вимогою ветувати закон зібрала понад 25 000 голосів, документ підписав. Першою жертвою “закону Ігоря Мазепи” стала справа щодо Протасового Яру, який захищав загиблий розвідник та киянин Роман Ратушний.

Підтримав законопроєкт, який обмежив повноваження Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури і посилив повноваження Генерального прокурора (#12414). На думку низки громадських організацій, зокрема Transparency International Ukraine він становить пряму загрозу незалежності НАБУ – одного з ключових антикорупційних органів, створеного за підтримки міжнародних партнерів як інституцію, захищену від політичного впливу. В Єврокомісії вважають ухвалення цього закону серйозним кроком назад.

У цьому ж році Державне бюро розслідувань завершило розслідування щодо одного з учасників злочинної організації у “справі вишок Бойка” і скерувало справу до суду.

У 2024 році опублікував у соцмережах проросійську заяву про “радикалів в Україні, які перейменовують міста”, “заборону говорити рідною мовою” і “насильство над людьми”. Після розмови в СБУ вибачився перед українцями та назвав Путіна воєнним злочинцем. Після чого Юрій Бойко був виключений із Комітету Верховної Ради з прав людини, деокупації та реінтеграції. 

Того ж року не підтримав закон про заборону діяльності релігійних організацій, керівний центр яких розташований у Росії, зокрема РПЦ (#8371)

Перед тим разом із іншими проросійськими депутатами намагався зупинити його розгляд подавши кілька десятків правок (т.зв. поправковий спам) та був серед 50 депутатів, що вимагали у голови Верховної Ради звернутися до Венеціанської комісії про необхідність висновку на цей законопроєкт.

У 2023 році підтримав законопроєкт “Про легалізацію медичного канабісу”, який дозволив виробництво в Україні медичного канабісу.

Підтримав позбавлення мандату Народного депутата України чотирьох своїх колишніх колег по ОПЗЖ, в тому числі, Віктора Медведчука.

Того ж року журналісти Bihus.info встановили, що Юрій Бойко володіє через офшори на Кіпрі і Кайманових островах низкою енергетичних компаній в Україні, зокрема  “Волиньобленерг” (з 2020 року 75% належить старшому сину Анатолію), ТЕЦ-5 у Харкові та кількома газовими родовищами в Україні.

У 2022 році  публічно не підтримав ані російську агресію, ані українську владу і на третій день повномасштабного вторгнення виступив в етері російського пропагандиста Соловйова. Водночас не залишив парламенту і продовжив очолювати депутатське об’єднання, яке критикували за проросійську риторику. 

Голосував за законопроєкт про заборону проросійських партій (#7172-1), що стало несподіванкою після його багаторічної участі в таких проєктах.

У 2020 році посів 79 місце в рейтингу найбагатших українців, який підготував журнал NV ($99 млн статків). Того ж року НАЗК назвало прізвища депутатів, які звернулися до Конституційного суду, аби скасувати кримінальну відповідальність за недостовірне декларування і обмежити повноваження НАЗК. Бойко був одним з перших підписантів.

У 2019 році здобув четверте місце на виборах президента України з результатом близько 11.7 % голосів. У своїй передвиборчій кампанії наголошував на необхідності переговорів з Росією та нейтральному статусі України, що викликало гостру критику з боку проукраїнської громадськості.

Під час виборчої кампанії літав до Москви разом з Медведчуком для зустрічі з прем’єр-міністром Росії Дмитром Медведєвим та головою правління “Газпрому” Олексієм Міллером.

Того ж року обраний народним депутатом України за списком партії “Опозиційна платформа – За життя” (#1).  Увійшов до Комітету з прав людини, деокупації та реінтеграції.

У 2018 році підписав угоду з Вадимом Рабіновичем про створення об’єднання “Опозиційна платформа – За життя”, ставши співголовою партії і кандидатом у президенти на виборах 2019 року.

У 2015 році МВС порушило ще одну кримінальну справу щодо розкрадання грошей на $60 млн при закупівлі у березні 2011 року “Чорноморнафтогазом” буксирів для транспортування “вишок Бойка”.

У 2014 році  на президентських виборах набрав 0.1 % голосів. На парламентських виборах обраний Народним депутатом від партії “Опозиційний блок”, став головою фракції партії у Верховній Раді VIII скликання.

Того ж року Генпрокуратура почала розслідування щодо “вишок Бойка” в якому ексміністр проходив свідком. 

У 2012 році посів посаду віцепрем’єр-міністра з питань екології та енергетики. 

У 2011 році під час перебування на посаді міністра енергетики підконтрольний міністерству “Чорноморнафтогаз” придбав дві бурові платформи сінгапурського виробництва через посередника на $400 млн дорожче ніж у виробника. Інцидент отримав назву у ЗМІ “вишки Бойка”.

У 2010 році призначений міністром енергетики і вугільної промисловості в уряді Миколи Азарова. 

У 2007 році обраний Народним депутатом України за списком Партії регіонів. 

У 2006 році призначений міністром палива й енергетики в уряді Віктора Януковича.

На виборах до Верховної Ради входив разом з Шуфричем і Медведчуком до першої п’ятірки проросійського виборчого блоку “Не Так!”. Набравши 1,1% голосів блок не потрапив до парламенту.   

У 2002 році призначений головою НАК “Нафтогаз України”. 

У 2001 році вступив в партію Сергія Тігіпка “Трудова Україна”.

Якщо у профілі, на вашу думку, відображена неточна інформація, звертайтеся, будь ласка, письмово за адресою: ngo.holka # gmail.com і команда громадської ініціативи “Голка” обов’язково розгляне звернення і Вам відповість.