Гончаренко Олексій Олексійович

Життєпис

Олексій Гончаренко – народний депутат України VIII і IX скликань. Входив до фракції “Блок Петра Порошенка” (2014–2019). До парламенту IX скликання потрапив у 2019 році за округом #137 (Одеська область). Увійшов до фракції  “Європейська солідарність” та до Комітету з питань бюджету. Фігурує в низці антикорупційних розслідуваннях. Політик має один з найбільших Telegram-каналів з-поміж народних депутатів, який розвинувся завдяки тому, що політик веде трансляції засідань з Верховної Ради тоді, коли офіційних трансляцій немає.

Гончаренко став першим в історії України політиком, який очолив один з комітетів ПАРЄ. 

Нардеп раніше був у “Партії регіонів”, заявляв, що Одеса – не українське місто, виступав за російську мову як другу державну. Вийшов з  Партії регіонів 19 лютого 2014 року, коли на Майдані розстрілювали громадян.

(Гончаренко – син екс мера Одеси Олексія Костусєва, якого підозрювали у протиправному заволодінні аеропортом “Одеса”. Костусєв розлучився з дружиною, коли його сину було три роки і не сплачував аліменти. Гончаренко – дівоче прізвище матері політика). 

Хронологія подій

У 2025 році вийшло розслідування про 35 “Гончаренко-центрів” по всій Україні, які пропонували безкоштовні курси, навчання і стипендії, що можна розцінювати як непрямий підкуп виборців. За даними Руху ЧЕСНО, одним із донорів цих центрів був звинувачений у хабарництві підприємець Олег Бахматюк, який виїхав за межі України. 

Згодом YouTube-канал Bihus.Info опублікував сюжет за матеріалами цього розслідування. Після чого Гончаренко вимагав від редакції проєкту дані про бюджет медіа, його донорів та заробітну плату співробітників. Журналісти звернулися до Верховної Ради та Національного агентства із запобігання корупції із закликом відреагувати на дії депутата, які редакція вважає тиском на медіа і зловживанням службовим становищем.

У тому ж році став першим депутатом, який проголосував проти продовження воєнного стану та мобілізації. Надалі нардеп також послідовно голосував проти.

Після чого звернувся до Кабміну та Міноборони з вимогою заборонити працівникам територіальних центрів комплектування носити піксель та ввести окрему форму для них “щоб не плутати з військовими”. Таку позицію засудили у Збройних силах України. Разом з тим Гончаренко включався в етер турецького державного телеканалу у футболці з написом “Путін – терорист №1” і його вимкнули з етеру.

Цього року політик ініціював ейджистський скандал, який був пов’язаний із кадровою політикою – перебуванням на чолі оборонного об’єднання Катерини Михалко, якій на той час було 24 роки. Гончаренко написав: “Як думаєте, що треба робити, щоб в 24 роки обіймати посаду виконавчого директора об’єднання підприємств ОПК “Технологічні сили України”, яке відповідає за експорт зброї? Ось і я не знаю”.

У Верховній Раді у тому ж році підтримав законопроєкт про  відновлення відкритості парламентських комітетів (#11321). 

Голосував проти проєкту, який обмежив повноваження Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури і посилив повноваження Генерального прокурора (#12414).

Не голосував за антиконституційний проєкт, який стосувався спеціального порядку примусового відчуження земель в Ужгородському районі Закарпатської області (#9549). 

Також не голосував за так званий “закон Ігоря Мазепи” (#12089), який передбачає “обнулення” претензій до дерибанників лісів та прибережних смуг, якщо з моменту потрапляння у приватні руки пройшло 10 років та за скандальний законопроєкт спікера Руслана Стефанчука, яким скасували Господарський кодекс України (#6013). 

У 2024 році не голосував за закон про заборону діяльності релігійних організацій, керівний центр яких розташований у Росії, зокрема РПЦ (#8371).

У тому ж році був підтримав законопроєкт щодо спрощення процедури зміни цільового призначення землі з сільськогосподарської на промислову (#9627), який за оцінками експертів містить значні корупційні ризики і дає можливість за відсутності містобудівної документації протягом воєнного стану та п’яти років після його скасування змінювати цільове призначення земельних ділянок, передусім сільгосппризначення, за межами населених пунктів для будівництва промислових об’єктів. 

Комітет ПАРЄ, який очолив Гончаренко, відповідає за біженців та переміщених осіб. Раніше народний депутат, який був обраний від опозиційної сили, заявляв про те, що його не випускають за кордон, зокрема в ПАРЄ.

Московський суд РФ заочно “засудив” за поширення фейків Гончаренка до 10 років позбавлення волі. Три роки український політик, за рішенням цього суду, мав би провести у в’язниці, а сім – у виправній колонії.

У 2023 році не голосував за законопроєкт “Про легалізацію медичного канабісу”, який дозволив виробництво в Україні медичного канабісу. Прийняття закону адвокатувала громадська організація “Пацієнти України”. 

Підтримав законопроєкт про деколонізацію (#7253), який забороняє пропаганду імперської політики Росії та деколонізує місцеві назви. 

У 2022 році підтримав законопроєкт про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва (#5369), так званого “вовчого суду”.

У тому ж році голосував за законопроєкт про заборону проросійських партій (#7172-1).

Не підтримав  законопроєкт про містобудівну “реформу” (#5655), яку розкритикували ЗМІ і громадський сектор, а Європарламент застеріг президента від його підписання.

У 2020 році балотувався до Одеської облради як перший номер у списку партії “Європейська солідарність”. Це типова виборча технологія, яка дозволяє на іміджі загальнонаціонального політика тягнути рейтинг партії в регіонах. Того ж року не виключав, що може балотуватися і в мери Києва. Тоді в столиці висіла його реклама “Зеленими у Києві можуть бути тільки каштани”. Але зрештою партія ЄС прийняла рішення не висувати свого кандидата, аби підтримати Віталія Кличка.

У 2019 році обраний народним депутатом України як безпартійний самовисуванець за округом #137 (Одеська область). Зауважимо, що на Одещині висування від БПП не додавало б балів Гончаренку. Тому з високою ймовірністю попри приналежність до команди Порошенка він йшов без асоціацій із партійним брендом ЄС, але його кандидатуру на цьому окрузі підтримав партійний з’їзд. 

Гончаренко переміг кандидата від партії “Слуга народу”, який посів третє місце. Гончаренко набрав 28,6% і після виборів увійшов до фракції  “Європейська солідарність” та до Комітету з питань бюджету. 

Під час виборів Громадська мережа “Опора” звернулася до правоохоронців через те, що Гончаренко як кандидат надавав безкоштовно послуги виборцям, які можна було розцінювати як непрямий підкуп виборців. , також активно піарився як депутат округу на державних субвенціях виділених на розвиток регіону.

У тому ж році утримався при голосуванні за законопроєкт щодо забезпечення особистого голосування народними депутатами України (про криміналізацію кнопкодавства, #2148).

У 2017 році став фігурантом кримінальної справи за фактом хуліганства, зробивши напис на фрагменті Берлінської стіни на території посольства Німеччини у Києві на знак протесту проти заяви німецького посла про те, що вибори в ОРДЛО можуть відбутися і за наявності там російських військ.

У тому ж році було оголошено про “викрадення” депутата, яке згодом виявилось інсценуванням і спецоперацією СБУ.

У 2016 році був кандидатом від фракції БПП на посаду міністра з питань охорони здоров’я.

У 2015 році увійшов до постійної делегації Верховної Ради України в Парламентській асамблеї Ради Європи.

У 2014 році після ескалації протистояння на Майдані 19 лютого вийшов із Партії регіонів і залишив посаду першого заступника голови Одеської обласної ради. 14 серпня обраний головою Одеської обласної ради. За нього проголосували 74 з 102 депутатів.

Під час виборів президента Гончаренко очолював обласний штаб Петра Порошенка.

У тому ж році обраний народним депутатом України від Блоку Петра Порошенка (#40 у списку). У Верховній Раді став секретарем Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування. Заступник голови фракції Блоку Петра Порошенка. 

Під час затвердження нового складу Кабінету міністрів помічений у неособистому голосуванні (кнопкодавстві). 

У 2012 році невдало балотувався до Верховної Ради від Партії регіонів за мажоритарним округом #136, м. Одеса.

У 2011 році в інтерв’ю Сергію Лещенку публічно висловився за введення російської мови як другої державної та заявив, що “Одеса не була українським містом”.

В інтерв’ю сайту glavcom.ua підтримав кримінальне переслідування Юрія Луценка і Юлії Тимошенко з боку Януковича, висловився в підтримку російської мови, заявивши: “При моєму житті російська мова обов’язково набуде офіційного статусу в Україні”.

У 2010 році обраний депутатом Одеської обласної ради від Партії регіонів за округом #10 (був #2 у списку партії), обраний заступником голови Одеської обласної ради. На той час як місце роботи вказав громадську організацію “Якість життя”, де він був президентом.

У тому ж році задекларував 1 млн $, пояснивши спочатку, що він їх заробив консультаціями, а згодом, що позичив тесть, який працював водієм у Газпромі.

У 2006 році обраний депутатом Одеської міської ради від Партії регіонів. У своїй автобіографії написав, що першим рішенням, якого йому вдалося домогтися, була зміна до регламенту Одеської міської ради, за яким мовою роботи ради, його виконавчих органів та для офіційних заяв поряд з українською мовою стала російська.

У 2005 році став головою Одеської міської організації проросійської партії “Союз”, яку очолював його батько Олексій Костусєв. Наприкінці року Одеська обласна та міська організації партії “Союз” влилися до Партії регіонів.

У тому ж році закінчив Російську академію народного господарства і державної служби при Президентові Російської Федерації. 

У 2001 році розпочав політичну діяльність як лідер молодіжного крила “Партії Зелених України” в Одеській області. 

Якщо у профілі, на Вашу думку, відображена неточна інформація, звертайтеся, будь ласка, письмово за адресою: ngo.holka # gmail.com і команда громадської ініціативи “Голка” обов’язково розгляне звернення і Вам відповість.