Тимошенко Юлія Володимирівна

Життєпис

Юлія Тимошенко – прем’єр-міністр України у 2005 і 2007–2010 роках, народний депутат України II–VI, VIII, IX скликань, яка увійшла в історію України як  “газова принцеса”, “леді Ю”, “жінка з косою”. 

До парламенту IX скликання обрана у 2019 році від партії “Батьківщина” (#1 у списку). У Верховній Раді стала головою фракції партії “Батьківщина”, увійшла до Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів.

У політику Тимошенко прийшла з бізнесу в енергетичній сфері, де співпрацювала з колишнім прем’єром Павлом Лазаренком, якого Transparency International включило до списку найкорумпованіших політиків в світі. Тимошенко звинувачували в тому, що вона давала хабар Лазаренку. Спершу Тимошенко була з Лазаренком у політичному об’єднанні “Громада” і після затримання Лазаренка у США створила партію “Батьківщина”.

В 1995 році Юлія Тимошенко очолила Єдині енергетичні системи України – одну з найбільших корпорацій 1990-х, що займалася постачанням російського газу в Україну. Вона перетворила компанію на ключового посередника між “Газпромом” і українськими споживачами. Партнерство з тодішнім прем’єром Павлом Лазаренком забезпечило Єдині енергетичні системи державні контракти, але згодом стало предметом гучних розслідувань в Україні та США. У 2000-х проти Тимошенко порушували кримінальні справи щодо цієї корпорації, однак суди не підтвердили її провину. Єдині енергетичні системи стали символом доби, коли бізнес, енергетика й політика в Україні були нероздільні.

Згодом Юлія Тимошенко стала одним із символів Помаранчевої революції та першою жінкою на посаді прем’єр-міністра України. Тоді вона відмовилася від участі у президентській кампанії на користь Віктора Ющенка, який згодом визнав, що призначення головою Кабміну Тимошенко було найбільшою помилкою. Відставка Юлії Тимошенко була, по суті, результатом її протистояння з на той момент секретарем Ради національної безпеки та оборони Петром Порошенком – теж найближчим соратником президента Віктора Ющенка. Сварка стала публічною, Тимошенко вийшла на відому пресконференцію, на яку також прибув Порошенко, перебиваючи її в прямому ефірі. Вся подальша політична кар’єра цих топполітиків (Тимошенко через два роки знову стала прем’єром, а Порошенко після Революції Гідності – президентом) була зосереджена на взаємному протистоянні.

Але після відставки на виборах Тимошенко змогла забезпечити партії 30% голосів виборців і знову стала прем’єркою.  Тоді Тимошенко стала третьою найвпливовішою жінкою у світі за версією журналу Forbes у 2007 році. Під час її прем’єрства уряд не інформував належним чином громадян, коли ширився “свинячий грип”. Пізніше Тимошенко звинувачували в тому, що вона використовувала карантин у своїх інтересах під час президентської виборчої кампанії, скасовуючи політичні заходи. У ЗМІ дії Тимошенко гостро критикували через “газові угоди” з путіним, коли Україна почала платити за газ більше, ніж Франція і за те, що в росії треба було закуповувати надмірні обсяги цього газу.

За Януковича її засудили до 7 років ув’язнення і вона перебувала в Качанівській колонії. Їй вдалося вийти лише після того, як Янукович втік з країни. 

Медіа називають Тимошенко “генієм популізму”, з огляду на те, що свою кампанію вона будує зокрема на тезах про низькі тарифи та зубожінні. При цьому вона як політик з самого початку дозволяла собі носити дорогий одяг – Louis Vuitton, а медіа повідомляли, що в її кабінеті стоїть розкладушка. 

Тимошенко та фракція “Батьківщина” виступили проти Стамбульської конвенції, мотивуючи це тим, що вона суперечить сімейним цінностям, таким чином колишня прем’єрка об’єднувала довкола себе електорат, який не підтримує ЛГБТ спільноти. Насправді документ насправді захищає жінок від домашнього насилля. 

Більшу частину електорату Юлії Тимошенко завжди становили сільські жителі.  “Батьківщина” не підтримувала закон про ринок землі і звернулася до Конституційного Суду та оголосила, що переходить в опозицію до “Слуг народу”. З одного боку, закон розблокував ринок і вивів його з тіні (відпала маніпулятивна необхідність в оренді на 50 років), з іншого, село виявилося не підготовленим до нових реалій. Тому що після цього влада згорнула практично всі програми підтримки фермерства на селі, по суті, заблокувавши розвиток середнього класу. Що важливо не тільки у виборі економічної моделі розвитку сільського господарства в Україні (пріоритетом стали великі корпорації і холдинги, які мають кошти на придбання землі), але і в рамках реформи децентралізації влади в Україні: цілеспрямоване знищення фермерства тягне за собою глобальне скорочення робочих місць та занепад сільських громад. А їх в Україні – більшість. 

Тимошенко тричі балотувалася на посаду президента України і під час передвиборчих кампаній політтехнологи залучали астрологів, аби переконати виборців, що саме жінка має очолити країну. Журналісти Texty.org зазначали, що низка псевдосоціологів працювали над кампаніями Тимошенко. Але це не допомогло, щоправда, під час виборів президента 2019 року опоненти колишньої прем’єрки використовували чорний піар, підкреслюючи її вік і стать. 

Втім, варто відзначити, що партія “Батьківщина” на місцевих виборах посідала до повномасштабної війни стабільно друге місце. Важливо додати, що доволі часто в кампаніях Тимошенко роблять ставку на молоду аудиторію та батьків. Так у школах роздавали щоденники “Тігрюля” і з появою Tiktok технологи почали використовувати і цю соцмережу. 

Хронологія подій

У 2026 році антикорупційні орган НАБУ та САП повідомили, що підозрюють одного з керівників фракцій у спробі підкупу народних депутатів. Медіа з посиланням на джерела зазначили, що йдеться про Юлію Тимошенко. Обшуки антикорупційні органи проводили у офісі партії “Батьківщина” на вулиці Турівська у Києві. 

У 2025 році підтримала законопроєкт, який обмежив повноваження Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (#12414). Юлія Тимошенко виголосила промову з трибуни парламенту, звинувативши НАБУ і САП у співпраці із Заходом, що нібито завдає удару по суверенітету України. Таким чином її позиція щодо незалежності антикорупційних органів була такою ж, як і позиція партії влади. Варто зауважити, що з-поміж фігурантів справ НАБУ є і народні  депутати “Батьківщини”; а давньому та ключовому партнеру Тимошенко по Київраді, бізнесвумен Владі Молчановій, співзасновниці девелоперської компанії Stolitsa Group, НАБУ висунуло підозру у справі про заволодіння державною землею площею близько 18 га під ринком “Столичний” вартістю понад 160 млн грн).

На думку низки громадських організацій цей законопроєкт становив пряму загрозу незалежності НАБУ – одного з ключових антикорупційних органів, створеного за підтримки міжнародних партнерів як інституцію, захищену від політичного впливу. Після протестних мітингів та заяв міжнародних партнерів про неприпустимість згортання боротьби з корупцією, президент подав до парламенту новий законопроєкт, який був проголосований і повернув всі повноваження антикорупційним органам. Тимошенко назвавши НАБУ і САП органами “політичного впливу на українську владу” проголосувала також проти цього законопроєкту.

Підтримала проєкт, який стосувався спеціального порядку примусового відчуження земель в Ужгородському районі Закарпатської області (#9549). Ініціатива містила низку скандальних норм, що створюють ризики як вирубки лісів, так і розбудови корупційної схеми із викупом за кошти бюджету у потрібних людей нерухомості за ціною в 3-3.6 рази вище ринкової. Фракція “Батьківщина” була проти попередньої версії цього законопроєкту, після її ухвалення Тимошенко подавала блокуючу постанову, президент ветував закон і повернув у Верховну Раду з пропозиціями для доопрацювання, де його прийняли хоч і не врахували всіх пропозицій президента. 

У 2024 році підтримала закон про заборону діяльності релігійних організацій, керівний центр яких розташований у Росії, зокрема РПЦ (#8371).

У тому ж році голосувала проти законопроєкту щодо спрощення процедури зміни цільового призначення землі з сільськогосподарської на промислову (#9627), який за оцінками експертів містить значні корупційні ризики і дає можливість за відсутності містобудівної документації протягом воєнного стану та п’яти років після його скасування змінювати цільове призначення земельних ділянок, передусім сільгосппризначення, за межами населених пунктів для будівництва промислових об’єктів. 

У 2023 році голосувала проти законопроєкту “Про легалізацію медичного канабісу” (#7457), який дозволив виробництво в Україні медичного канабісу. Була ініціаторкою блокуючої постанови про скасування цього закону (#7457-П), яку Верховна Рада не підтримала. 

Обрана головою Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів порушень законодавства України щодо фінансування лікування та реабілітації військовослужбовців у медичних закладах.

У 2022 році голосувала проти містобудівної “реформи” (#5655), авторкою якої стала голова партії “Слуга народу” Олена Шуляк. Громадський сектор та ЗМІ розкритикували цю законодавчу ініціативу, Європарламент застеріг президента Зеленського від підписання цього закону, Єврокомісія також надала свої критичні зауваження.

Підтримала законопроєкт про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва (#5369), так званого “вовчого суду”.

У 2020 році відпочивала у SPA-центрі на Львівщині під час дії ковідних обмежень. У цей час відбувалася сесія у Верховній Раді.

У 2019 році балотувалася на посаду Президента України від ВО “Батьківщина”. У першому турі виборів посіла третє місце із 13,4 % голосів. Вартість передвиборчої кампанії склала понад 164 млн грн, всі кошти надано партією “Батьківщина”, з урахуванням витрат на рекламу до початку офіційної виборчої кампанії загальний обсяг витрат сягнув 320 млн грн. Національне агентство з питань запобігання корупції за результатами аналізу звіту Тимошенко встановило невідповідність його оформлення та внесених звітних даних вимогам законодавства. 

На дострокових парламентських виборах обрана народним депутатом України за списком партії “Батьківщина” (#1 у списку).  У Верховній Раді стала головою фракції партії “Батьківщина”, увійшла до Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів. 

Висловлювала підтримку новообраному президенту Володимиру Зеленському, але після ухвалення Верховною Радою України законопроєкту про зняття мораторію з продажу землі заявила про перехід в опозицію до правлячої партії “Слуга народу”.

Голосувала за законопроєкт щодо забезпечення особистого голосування народними депутатами України (про криміналізацію кнопкодавства, #2148).

У тому ж році задекларувала 148 млн грн, отриманих від американської юридичної фірми Skadden, Arps, Slate, Meagher & Flom, що готувала у 2012 році звіт для Міністерства юстиції України у справі Юлії Тимошенко і відбілювала діяльність Януковича і його уряду, як компенсацію в рамках досудового врегулювання.

У 2016 році заявила про вихід фракції ВО “Батьківщина” з коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді. 

У 2014 році на дострокових президентських виборах посiла друге місце, програвши Петру Порошенку.

У тому ж році обрана до Верховної Ради України VIII скликання від ВО “Батьківщина” (#2 у списку). У Верховній Раді увійшла до комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, очолила депутатську фракцію ВО “Батьківщина”. 

У 2011 році за правління Януковича засуджена до 7-ми років ув’язнення за статтею “перевищення влади і службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки”. Європейський суд з прав людини визнав покарання політично вмотивованим. Після Революції гідності Верховний суд України закрив кримінальну справу через відсутність складу злочину.

У 2010 році балотувалась у президенти України від ВО “Батьківщина”, вийшла у другий тур, де набрала 45.5%, поступившись Віктору Януковичу 3% голосів. Після формування в парламенті нової коаліції на чолі з “Партією регіонів” в березні 2010 звільнена з посади прем’єр-міністра. Починаючи з квітня 2010, проти Тимошенко було порушено низку кримінальних справ, найрезонансніша з яких стосувалась газових угод з РФ. 

У 2009 році підписала прямі контракти з Газпромом на постачання російського газу, усунувши  посередника – компанію “РосУкрЕнерго” Дмитра Фірташа, що посилило конфронтацію Тимошенко з Ющенком, який підтримував Фірташа. Газові угоди були неоднозначно сприйняті у суспільстві, проте завдяки їх умовам Стокгольмський арбітражний трибунал у 2018 році ухвалив рішення на користь “Нафтогазу” в спорі з “Газпромом”. 

У 2007 році на позачергових виборах, які відбулись після складання мандатів депутатами від Блоку Юлії Тимошенко і Нашої України, обрана до Верховної Ради України VI скликання від Блоку Юлії Тимошенко (#1 у списку).  Незабаром склала мандат у зв’язку із призначенням прем’єр-міністром.

У тому ж році призначена прем’єр-міністром України від коаліції демократичних партій Блоку Юлії Тимошенко і Нашої України. Її другий прем’єрський термін припав на світову економічну кризу і характеризувався постійним протистоянням з Віктором Ющенком. 

Цього ж року вона стала третьою найвпливовішою жінкою у світі за версією журналу Forbes. 

У 2006 році обрана до Верховної Ради України V скликання від Блоку Юлії Тимошенко (#1 у списку). Увійшла до однойменної фракції і Комітету з питань правової політики. Блок Юлії Тимошенко провів до парламенту 129 депутатів і вів переговори про коаліцію з “Нашою Україною” і Соцпартією Олександра Мороза, в якій Тимошенко мала посісти посаду прем’єр-міністра. Проте Мороз сформував коаліцію з Партією регіонів і Комуністичною партією, ставши спікером Верховної Ради. Посаду прем’єр-міністра посів Віктор Янукович.

У 2005 році у лютому призначена на посаду прем’єр-міністра України, у вересні у зв’язку із загостренням протистояння між прем’єр-міністром та президентським оточенням Ющенко відправив Тимошенко у відставку. Перший прем’єрський термін був також відзначений протистоянням з Віктором Пінчуком через реприватизацію Криворіжсталі.  

У 2004 році підтримала балотування Віктора Ющенка на посаду президента України, була одним із лідерів Помаранчевій революції – акцій протесту проти фальсифікацій під час виборчої кампанії.

У 2002 році обрана до Верховної Ради України IV скликання від Виборчого блоку Юлії Тимошенко (#1 у списку). Увійшла до однойменної фракції і Комітету з питань правової політики.

У 2001 році відправлена у відставку з посади віцепрем’єр-міністра, менше ніж через місяць заарештована. Після 42 днів у СІЗО, Печерський райсуд Києва визнав звинувачення проти Юлії Тимошенко безпідставними і скасував арешт.   

Після відставки ініціювала створення “Форуму національного порятунку”, який активно долучається до протестного руху “Україна без Кучми” і став основою передвиборчого Блоку Юлії Тимошенко.

У 1999–2001  роках була віцепрем’єр-міністром з питань паливно-енергетичного комплексу в уряді Віктора Ющенка. На цій посаді провела низку реформ у паливно-енергетичному комплексі, зокрема ліквідацію бартерних розрахунків, які наштовхнулися на протидію оточення Леоніда Кучми. У серпні 2000 року арештовано її чоловіка Олександра Тимошенко, а у січні 2001 року Генеральна прокуратура порушила кримінальні справи проти Юлії Тимошенко.

У 1999 році очолила партію “Всеукраїнське об’єднання Батьківщина” і захистила кандидатську дисертацію на тему “Державне регулювання податкової системи”. 

У 1998 році обрана до Верховної Ради України III скликання (округ #98, Кіровоградська область). Увійшла до фракції “Громада”, 1999 року очолила фракцію “Батьківщина”. Була головою Комітету з питань бюджету і розробником першого Бюджетного кодексу України. 

У 1997 році обрана до Верховної Ради України II скликання (округ #229, Кіровоградська область), як безпартійна. Увійшла до Комітету з питань фінансів і банківської діяльності.

У 1995 році заснувала і очолила промислово-фінансову корпорацію “Єдині енергетичні системи України” у Дніпропетровську. Основна діяльність компанії полягала у бартерному збуті української сільгосппродукції в обмін на поставки російського і туркменського газу у сім областей України. Статутний капітал ЄЕСУ за деякими оцінками становив понад 10 мільярдів доларів. Компанія користувалась підтримкою віцепрем’єра з питань паливно-енергетичного комплексу, а потім прем’єр-міністра Павла Лазаренка, який конфліктував з президентом Леонідом Кучмою, що  призвело до тиску на компанію з боку президента. За словами Тимошенко на місці компанії до кінця 1996 року залишилася “випалена земля”, що спонукало її почати політичну кар’єру.

У 1991 році очолила корпорацію “Український бензин”, яка вийшла на провідні позиції у забезпеченні нафтопродуктами підприємств агропромислового комплексу Дніпропетровщини. Тоді українські товари постачали в росію в обмін на енергоносії.

У 1989 році разом з чоловіком почала займатись підприємницькою діяльністю, була комерційним директором молодіжного центру “Термінал” у Дніпропетровську.  

У 1984–1989 роках працювала інженером-економістом Дніпровського машинобудівного заводу. 

Якщо у профілі, на Вашу думку, відображена неточна інформація, звертайтеся, будь ласка, письмово за адресою: ngo.holka # gmail.com і команда громадської ініціативи “Голка” обов’язково розгляне звернення і Вам відповість.