Біличанський ліс і закон Ігоря Мазепи. Яка ситуація зі справами в судах

Біличанський ліс став лінією оборони Києва у 2022 році. Ця лінія проходила по річці Ірпінь вздовж лісу. Якби в лісі прокладали дороги, побудували висотки, а через річку Ірпінь набудували б мости – ситуація в лютому для міста-мільйонника у 2022 році могла бути геть іншою.

Цей ліс не забудований ціною титанічних зусиль активістів та прокурорів, які з 2009 року оскаржують рішення Коцюбинської та Гостомельської селищних рад. 

Саме депутати цих рад вирішили в далекому 2008 році подерибанити землі столиці. Так, Коцюбинська рада роздала 501 ділянку депутатам, їхнім родичам та підставним особам. Понад 15 років прокуратура судиться з радами та новими власниками. За цей час ліс отримав завдяки президентському указу найвищий природоохороний статус – національного парку.

Що стосується рішень Коцюбинської селищної ради, то подали півтисячі позовів. І попри те, що пройшло 15 років, за даними сайту “Судова влада”, у нас досі 19 справ розглядаються на рівні першої інстанції – Ірпінського міського суду. І як не парадоксально, дві ділянки – це спір з ексмером Ірпеня Володимиром Карплюком.

Знімок екрану з сайту “Судова влада”. Прокуратура намагається відсудити ділянку Біличанського лісу в Карплюка

А ще одна ділянка – це спір з його соратницею Наталією Бойчук, яка, за інформацією “Громади Приірпіння”, була прописана з Карплюком за однією адресою.

Знімок екрану з сайту “Судова влада”. Прокуратура намагається відсудити ділянку Біличанського лісу в соратниці Карплюка — Бойчук

Справи по ще двох ділянках зараз перебувають на розгляді в апеляції. Зокрема справа щодо ділянки Наталії Злочевської – повної тезки дружини ексміністра екології часів Партії регіонів. “Голка” вже писала про те, що у Біличанському лісі під час дерибану засвітилася родина Злочевського. 

Ще одна справа перебуває на розгляді у Верховному Суді і одна – дійшла аж до Великої Палати.

Ключове питання – це спосіб захисту, який обирає прокуратура. Їх може бути два і залежать вони від того, про яке майно йдеться. Якщо мова про майно, яке ніколи не могло вибути з власності держави чи громади (узбережжя річок, культурна спадщина, землі оборони, території природно-заповідного фонду  і т. д.) – то тут немає строків позовної давності і в будь-який час можна боротися за те, щоб таке майно повернулося у власність держави чи громади (у такому випадку подається негаторний позов). І тут Велика Палата Верховного Суду сформувала чудову судову практику, яка звісно ж не подобається забудовникам.  

Якщо ж мова про майно, яке може бути у власності приватних осіб, наприклад, сільськогосподарська земля, але набуте воно було завдяки якимось схемам, то тоді діє інший тип захисту і строки тут будуть обмежені (у такому випадку подається віндикаційний позов). Найбільший ризик полягає в тому, коли подані негаторні позови, які не мають строків, проходить стільки років, а суд вирішує, що це інший тип захисту. 

Є судова практика, яка дає суду можливість самому перепрофілювати тип захисту і обирати — це негаторка чи віндикація. Тут діє принцип: суд знає закон. Це  доволі добре, бо тоді не втрачається дорогоцінний час, з огляду на те, що строки у позовах вкрай важливі і їх можна пропустити. Якщо суд обере сам спосіб захисту, тоді прокурори можуть не перепред’являти позови і час не втрачається. Тоді можна буде досягнути поновлення інтересів держави. 

Для розуміння, коли Ви бачите в кінці номеру справи “16ц”, це означає справа 2016 року. Тобто захист півтисячі ділянок, які за одну хвилину роздерибанили депутати Коцюбинської ради, триває десятиліття. І було б чудово не лише повертати майно громади, а притягати до відповідальності тих, хто ці схеми проводив і чиї дії коштували державі так дорого.

І от забудовники вирішили, що на цій темі можна спекулювати. Так з’явився скандальний закон Ігоря Мазепи (проєкт 12089). Він передбачає обмежені строки позовної давності – 10 років. І якщо цей строк пройшов – то подавати позови уже не можна. Але якщо 10 років не пройшло то з бюджету громади чи держави треба внести на депозит ринкову вартість майна – ділянки.

І виходить так, що якщо дерибанник програє державі чи громаді землю, то громада або держава виплатить йому ринкову вартість майна, яке вкрали в держави чи громади. Це так, ніби у Вас би вкрали трикімнатну квартиру, а ви могли б судитися лише тоді, якщо дасте на депозит в суд її ринкову вартість. Якщо суд у підсумку поверне вашу квартиру Вам, то ринкову вартість, яку Ви поклали на депозит, забирає той, з ким ви судилися. Який сенс судитися?

У війну бюджетних коштів на такі судові тяганини немає ні в держави, ні в громади, ні в прокуратури. Першою жертвою цього закону став Протасів Яр. А навіть якби були гроші в громад чи держави, то чого нам платити за вкрадене у нас і наших дітей? 

Народні депутати, які підтримали цей закон Ігоря Мазепи, казали, що 10 років цілком достатньо, щоб прокуратура справилася з усім. Давайте подивимося на одну справу, яка стосується лише Біличансього лісу. Ось кадастрова карта та архівний шар ділянок, де видно на зеленій зоні роздерибанені ділянки.

Кадастрова карта. Червоним на зеленому – роздерибанені ділянки на території Нацпарку Голосіївський. архівний шар./Кадастрова карта станом на 4 липня 2025 року. На зеленому тлі Біличанського лісу залишається кілька десятків роздерибанених ділянок.   

Пройшло більше 15 років, а у нас досі є справи у першій інстанції.

Для Київщини справа по Біличанському лісу – не єдина. Хтось уявляє собі обсяги роботи в прокуратурі? Це може зрозуміти лише той, хто ходить більше 15 років на судові засідання по цих ділянках.

Чи допоможе закон Мазепи притягнути винних у дерибані до відповідальності? Ні! Бо забудовники просто вирішили обнулити до себе претензії та й все. Закон Ігоря Мазепи стосується лише змін до цивільного кодексу.

Зараз дерибанники Біличанського лісу з високою ймовірністю будуть розраховувати на лазівки, які може дати цей закон, але наша задача цього не допустити.

Добре, що під час розгляду законопроєкту на комітеті голова одного з касаційних судів Лариса Рогач наголосила, що цей законопроєкт – це спроба захистити по суті недоброчесних набувачів майна держави або громади. І задала ключове питання:

чи не станеться так, що суди послуговуватимуться Конституцією. 

Добре, що у нас є Основний Закон.

Ну і тут не треба забувати про те, що народні депутати наголошували на тому, що цей закон мав би захищати добросовісних набувачів. А чи можна вважати добросовісними дерибанників Біличанського лісу? Чи може бути добросовісним набувачем у цій справі Карплюк чи Злочевські?

Найбільше здивувало голосування частини фракції “Голос” – Таміли Ташевої, Олександри Устінової, Ярослава Железняка.

(Зображення всіх народних депутатів, які підтримали проєкт 12089 за посиланням).

Спеціально для “Української правди“