Судова та містобудівна реформи. Чому все так довго і важко йде?

Після Революції Гідності громадський сектор педалював судову реформу. Без цієї реформи для України шлях до Євросоюзу закритий, більше того в часи війни нам потрібна сильна економіка, а значить – інвестиції.

Інвестори не будуть вкладати кошти в країну, якщо не відчувають, що в судах реально за законом захистити свої інтереси.

Для того, щоб судова реформа відбулася – створили зокрема й Громадську раду доброчесності. У 2017 році членкиня цієї громради Наталія Соколенко публічно заявила на заході USAID, що таким, як суддя Богдан Львов не місце у Верховному Суді. І ось чому.

До чого закликала Громадська рада доброчесності Порошенка?

Наталія Соколенко

Членкиня першого складу Громадської ради доброчесності, журналістка

Це була брехня, коли він говорив про “безпрецедентну прозорість конкурсу” і “контроль громадськості”. Наші висновки Вища кваліфікаційна комісія та Вища рада правосуддя проігнорували – дали добро на призначення зашкварених персонажів. Ми закликали Порошенка таких не призначати. Але нашу роботу проігнорували навіть менеджери судового проєкту USAID – Наталія Петрова і Олександр Піскун, які всіляко підігравали голові Вищої кваліфікаційної комісії Козьякову. Після оприлюднення скандального списку майбутніх суддів Верховного Суду Петрова і Піскун продовжували фінансувати й організовувати заходи з Вищою кваліфікаційною комісією та Вищою радою правосуддя, ніби нічого не сталося. Я питала Козьякова: що робитимете, як народ не визнає рішення Верховного Суду, який ви отак сформували? Навіщо обрали Львова? Він вказував суддям, як голосувати на таємному голосуванні! Це ж конкурс. Могли обрати кращих! І от тепер маємо рішення Великої Палати щодо “суддів Майдану”. Як довіряти судам? А це ж ключове. 

Пройшло 6 років після того, як Львова просили не призначати. Що відбулося? Та нічого особливого. У нього до того всього, що виявила громрада, журналісти-розслідувачі “Схем” знайшли щ й паспорт РФ. Громадський сектор далі витрачає значні ресурси, щоб проконтролювати судові процеси, аби Львов не повернувся до Верховного Суду. А питання, як же він в ньому опинився, якщо Громадський сектор казав не призначати його на посаду?

Так сталося, що пальці однієї руки тоді не були зібрані в кулак, щоб це відбити. І тому вчасно не збили тих, хто не мав пройти фільтр і вони зайшли в систему…

Крім судової реформи в країні відбувається ще одна. Реформа містобудування. У країну на відбудову йдуть чималі гроші. Великі гроші – велика спокуса.

Вже і в Україні, і за кордоном в курсі, як ключові “реформатори” країни лобіювали проєкт 5655 та постанову-клон через уряд.

Це те, в чому Chatham House побачив реальні наслідки  картельної змови, а Європарламент і Єврокомісія вбачають корупційні ризики.

Так а що у нас з містобудівною реформою? Народна депутатка Ганна Бондар (“Слуга народу”), яка працює над містобудівним кодексом і очолює робочу групу, у своєму інтерв’ю громадській ініціативі “Голка” прямим текстом каже:

Чому на стоп поставили фінансування 4 проєктів?

Ганна Бондар

Народна депутатка (“Слуга народу”)

Я мала комунікацію із колишнім керівником “Говерли” Абрахамом Габріелем. Я пов’язую його звільнення з посади саме з цими фінансовими історіями і тиском. У нас є інформація, що Кубраков звернувся до посла США і на стоп поставили фінансування 4 проєктів. Це не лише вже згадані містобудівний кодекс та проєкт Інституту громадянського суспільства. Це ще два проєкти Асоціації міст України.

Інститут громадянського суспільства заявляв про такий тиск ще раніше і казав, що їм перекрили фінансування з “Говерли”. А була ще ж і цензура на “Урядовому кур’єрі”, коли опублікували статтю про містобудівний кодекс.

Виходить у нас якась циклічна історія… Ми запускаємо в систему таких людей (Богдан Львов, Олександр Кубраков), хто не мав би в ній бути і роками героїчно долаємо наслідки, а це гальмує реформи. І вони щоразу шукають шляхи, як вийти на західних партнерів.

Так от, щоб такі, “реформатори” як Кубраков не робили біди і з ними не доводилося роками боротися, пальці однієї руки (громадського сектору, ЗМІ, донорів) мають бути стиснуті в єдиний кулак. А це значить, що ніяких напівтонів чи відбілювання не може бути.

Напівреформи, як і напівправда руйнують державність. У часи війни ми не маємо 10 чи 20 років, щоб процес реформування був мало не вічним і ми вчилися на помилках знову і знову. Улюблену національну гру “біг по граблям” треба завершувати. А для цього треба аналізувати події і називати речі своїми іменами.

Спеціально для “24 Каналу”