“Ми не рубаємо гілки зла, а вирубуємо зло під корінь”. Інтерв’ю з журналісткою, екоактивісткою і громадською діячкою Іриною Федорів

Ми з Оленою Сокотюк, яка так само як і я живе в Коцюбинському і допомагала мені захищати Біличанський ліс, сиділи і думали про наш перший проєкт і про те, як отримати підтримку.

Адже коли є певні ресурси, то можна масштабувати свою діяльність. При цьому слід завжди думати про те, що в тебе виходить найкраще. Оскільки ми самі пройшли шлях захисту Білинчаського лісу, то знаємо, як важко активістам тримати тему у фокусі. Один раз вийти на ЗМІ – це ок. Але буває, що тема, як сталося з Біличанським лісом, може тривати 15 років.

Чи може простий громадянин, не маючи медіадосвіду і не розуміючи, як працюють ЗМІ, зробити і здизайнувати адвокаційну кампанію на 15 років? Це дуже важко. Для того, щоб цьому навчитися, йому доведеться подібно до нас впродовж 15-20 років проходити цей шлях. Але якщо у людини немає стільки часу? Вона може вигоріти чи зневіритись… Тому ми запропонували взяти ці кейси з мережі активних громадян, щоб їм допомагати, повідомляти про перебіг подій у ЗМІ, робити адвокаційний план, залучати відомих людей. Коли діяльність активістів підтримують такі люди, як Ліна Костенко, Ада Роговцева, Іван Малкович, їх точно не можна ігнорувати.

Взагалі я всім активістам завжди раджу шукати ті голоси своєї громади, яких  чують. Коли ми захищали Біличанський ліс і збирали підписи, то підключали до адвокаційної кампанії небайдужих до цієї теми Тараса Тополю, Ігоря Кондратюка.  

Нам подає заявки велика кількість активістів. Ми, звичайно ж, не можемо всіх взяти в роботу. За рік ми планували охопити 15 кейсів, а вже за пів року проєкту маємо 12 кейсів. Ми об'єктивно хотіли би про кожного розказати. Але я пояснюю всім, що коли ми беремо кейс, це не значить, що буде одна стаття і один сюжет. Київрада, наприклад, або Верховна Рада розглядають якісь питання. І ми оцей кейс вкладаємо далі в адвокаційну канву, тобто робимо так, щоб він згадувався знову і знову, інакше це не адвокація, а лише інформування людей щодо тієї чи іншої проблеми. До того ж ми залучаємо політиків, телефонуємо їм, пишемо листи. Таким чином, чим більше у нас з'являється кейсів, тим напруженішою стає наша адвокаційна супровідна робота.

Наразі ми думаємо над тим, як проєкт "Мережа активних громадян" масштабувати. Він у нас до травня цього року.

Проєкт дійсно хороший. Я бачу, що він потрібний суспільству. Але у нас обмежені ресурси. Тому щоб і далі підтримувати ті кейси, які вже взяті в роботу, нам потрібна підтримка. Ми ж не скажемо, що проєкт закінчений і що ми більше не будемо рятувати, наприклад, Пейзажну алею чи Оболонський острів. Це так не працює в громадському секторі.

Ми хочемо інституціоналізувати проєкт "Мости України", який веде Маргарита Ситник.Він дуже потрібний наразі і робиться поки що не за рахунок донорського фінансування. Нашими партнерами в ньому є медіа "Погляд", Києво-Могилянська академія та інші медіа, які розміщують матеріали. Я думаю, ми його запустимо на інституційній основі цього року.

Також ми плануємо зробити "єдине вікно" для адвокації в громадському секторі, щоб громадські організації могли говорити, які законопроекти є нормальними, а які – шкідливими. Наразі готуємо чергову заявку з цього приводу. Це буде такий антикорупційний вектор.

Із приводу мережі активних громадян (МАГ), як я вже зазначала, нам треба знайти ресурси, щоб підтримати існуючі і майбутні кейси. Ми ж не можемо вести кейси і не брати нових. Це буде несправедливо щодо інших людей.

Люди прийшли до мене додому і попросили допомогу. Я думала, що це буде точкова допомога. Але так не вийшло. У мене дуже загострене відчуття справедливості: коли я бачу, що люди ведуть боротьбу, у них не виходить, то все кидаю і допомагаю.

Це визначальна історія. Якби громада тоді не била на сполох, не прийшла проактивно мене шукати, ми б не об'єдналися, то ліс би просто вирубали і забудували. Хто би зупинив забудовників?

Нам допомагає European Endowment for Democracy (Європейський фонд за демократію – це незалежна організація, яка надає гранти на підтримку ініціаторів демократичних змін у країнах Європейського сусідства та за його межами, - прим. ред.).

Дуже багата тема. Наприклад, є у нас на Київщині Васильківські карпати – мальовниче місце, де українські виконавці часто знімають відеокліпи. Активісти казали, що там можуть побудувати асфальтний завод.

До нас зверталися, ми це висвітлювали, але ж неможливо постійно тримати у фокусі тему, має бути якийсь інформаційний привід. Тому дуже хотілось, щоб медіа, які зі зрозумілих причин багато показують подій на фронті, хоча б якийсь блок приділяли цьому питанню. Звісно, це не дасть великі охоплення, як похід Бойка в СБУ або заява Дубінського в СІЗО, але опускаючи це з фокусу, ми робимо сліпу зону у важливих темах.

Найгірше, що разом із цим низка телеграм-каналів висвітлює як благо деякі законопроєкти в інтересах забудовників. Поки ЗМІ мовчать про ці теми, забудовники розкривають свою медіакампанію, іноді навіть використовуючи провідні ЗМІ і медіа, їхні телеграм-канали та сайти. Тож тут, напевне, треба говорити не про висвітлення конкретної теми, а про підхід, зокрема, регулярно приділяючи темі екології увагу, наприклад, протягом тижня або двічі на місяць. Якщо кожне медіа візьме собі це за правило, то буде залишатись в інформаційному полі червоною ниточкою, щоб про неї не забували.

Наші фронтовики, коли повертатимуться додому, захочуть бачити коло свого дому нормальну річку чи ліс. Але якщо там буде поратись забудовник і лобісти зроблять в його інтересах якісь законопроєкти, які парламент, не дай Боже, підтримає, то вже не буде акцій протесту з плакатами. Ця ера буде приємним спогадом про минуле. Тому наша задача тут, в тилу, зробити так, аби увага медіа була перманентно прикута до екологічних тем. Варто пам’ятати, що проблеми в громадах виникають через законодавство. А це означає, що хтось дозволив це зробити. Інакше б прийшли правоохоронці. Подивіться самі, скільки в Ірпені, Бучі є забудов, які протягували генплан Ірпеня, що зараз оскаржується в суді. Про це все треба говорити.