Цивільний кодекс Стефанчука: ризики для медіа залишилися

Проєкт нового Цивільного кодексу — один із найбільших законопроєктів в історії українського парламенту: майже 2000 статей і близько 800 сторінок тексту. Він змінює правила у десятках сфер — від сімейних відносин до медіа, власності та підприємництва. Одразу після появи фінальної версії документ викликав серйозні скандали — через норми про свободу слова, сімейне право та інші положення. Частину з них автор проєкту, спікер парламенту Руслан Стефанчук, пообіцяв виправити і продовжує активно просувати оновлену версію кодексу.

Але чи справді враховано всі застереження, зокрема медіаспільноти? І чи можна ухвалювати документ такого масштабу без повноцінного суспільного обговорення? Саме ці питання залишаються ключовими.

Замість реальної модернізації, проєкт нового Цивільного кодексу у нинішньому вигляді все ще містить механізми прихованої цензури та втручання в редакційну свободу. Косметичні правки, внесені після критики, хоч і покращили ситуацію, але не усунули ключові ризики.

Хоча голова парламенту Руслан Стефанчук обіцяв врахувати зауваження медіаспільноти, після роботи над спірними нормами ризики в проєкті все одно залишилися. Серед них — строки позовної давності та право на відповідь, якими фігуранти журналістських розслідувань можуть зловживати і використовувати для тиску на медіа.

Початкова редакція, запропонована Русланом Стефанчуком, містила норму, яка фактично встановлювала презумпцію винуватості журналіста: інформація, що нібито порушує презумпцію невинуватості, автоматично визнавалася недостовірною.

Після критики медіаспільноти цю норму прибрали. Проте в тексті залишилося формулювання, що “поширена інформація не може порушувати презумпцію невинуватості”. Якщо його не змінити, це створює ризик вимог до медіа видаляти журналістські розслідування лише тому, що щодо їхніх фігурантів ще немає вироку суду.

В умовах української судової системи будь-яка згадка про можливу причетність посадовця до корупційної схеми до винесення вироку може трактуватися як порушення презумпції невинуватості — без урахування суспільного інтересу та контексту журналістського розслідування. У такому випадку політики та чиновники зможуть вимагати не лише спростування, а й видалення матеріалів.

Без змін залишилася і норма щодо річного строку позовної давності для вимог про спростування недостовірної інформації. Медіаспільнота пропонувала поширити цей строк і на позови про майнову та моральну шкоду, щоб уникнути практики, коли фігуранти розслідувань чекають три роки — загальний строк позовної давності — і подають позови про “мільйонні збитки” у найбільш вразливий для редакції момент.

Річний строк для дифамаційних справ є європейським стандартом і допомагає запобігти використанню судів як інструменту тиску на журналістів через так звані SLAPP-позови — стратегічні позови проти публічної участі.

Компромісом стало те, що статтю про заборону поширення інформації, яка порушує особисте право, залишили у старій редакції. Таким чином прибрали загрозу блокування вебсайтів медіа. Проте можливість забороняти поширення інформації у друкованих виданнях, фільмах або програмах аудіовізуальних медіа залишилася.

Попри ці правки, у законопроєкті досі містяться норми, які створюють ризики для свободи вираження поглядів.

Одна з них — право на відповідь.

Нова редакція кодексу передбачає, що право на відповідь здійснюється незалежно від достовірності поширеної інформації та безвідносно до використання права на спростування.

Це суперечить Закону України “Про медіа”, який передбачає іншу логіку: особа може вимагати або спростування недостовірної інформації, або реалізації права на відповідь.

У запропонованій редакції кодексу фігурант розслідування зможе вимагати надання права на відповідь навіть тоді, коли інформація є достовірною або коли він лише побічно згадується у матеріалі. Фактично це дозволяє використовувати редакції медіа як майданчик для поширення позиції фігурантів розслідувань.

У результаті медіа змушені будуть витрачати час і ресурси на обробку таких вимог, що створює додатковий адміністративний і фінансовий тиск на редакції.

Однак все це не завадило Комітету з питань правової політики Верховної Ради, який очолює Денис Маслов (“Слуга народу”), витратити лише шість днів, щоб рекомендувати включити законопроєкт до порядку денного парламенту.

Проєкт Кодексу викликав шквал критики в суспільстві. Низка громадських організацій вийшли із заявою, що попри заявлену “європейську модернізацію”, проєкт суперечить європейським стандартам і порушує зобов’язання України, які держава взяла на себе в межах вступу до ЄС.

Критика проєкту Цивільного кодексу виникла не лише через норми щодо свободи слова, а і через положення, які стосуються сімейних прав. Зокрема йшлося про можливість шлюбу з 14 років у разі вагітності, процедуру примусового примирення подружжя та інші суперечливі норми.

Саме ці положення спричинили інформаційний скандал і відсунули дискусію про свободу слова на другий план.

Варто нагадати, що коли Стефанчук вперше реєстрував проєкт Цивільного кодексу і виплили ризики для свободи слова, то свій підпис відкликав Ярослав Юрчишин (“Голос”).

Після критики частину цих норм пообіцяли переглянути. Віце-спікерка Олена Кондратюк навіть відкликала свій підпис під законопроєктом, заявивши, що документ потребує суттєвого доопрацювання і ширшого суспільного обговорення.

Сама історія із законопроєктом також показала проблеми з його просуванням у парламенті. Коли Стефанчук закликав депутатів ставати співавторами документа, частина з них, очевидно, підписувала законопроєкт, не ознайомившись із його змістом, а потім була змушена відкликати свої підписи.

Варто нагадати, що громадськість фактично долучили до обговорення лише після того, як медіаспільнота заявила про ризики для свободи слова.

Окрім ризиків для свободи слова, у проєкті є й інші проблемні норми.

Йдеться про можливу легалізацію незаконного відчуження земель, узбереж, об’єктів культурної спадщини та навіть прикордонних смуг. Якщо новому власнику вдалося внести ділянку до реєстру, новий кодекс може фактично зробити його добросовісним набувачем.

Це особливо небезпечно з огляду на те, що державні реєстри та земельний кадастр досі не наповнені повною інформацією, яка могла б унеможливити корупційні схеми. Саме тому ці положення потребують особливої уваги з боку НАЗК, правоохоронних органів, профільних міністерств та Офісу генерального прокурора.

…Таким чином, попри заяви про доопрацювання проєкту, ризики для свободи слова в новій редакції Цивільного кодексу залишаються. Норми щодо презумпції невинуватості, права на відповідь і строків позовної давності можуть створити додаткові можливості для тиску на журналістів та редакції.

Водночас йдеться не про окремий закон, а про фундаментальний документ, який визначатиме правила цивільних відносин у країні на десятиліття. Саме тому такі зміни мають проходити через широке суспільне обговорення і детальний аналіз кожної книги кодексу.

Експертне та громадянське середовище тих сфер, яких стосуються зміни — від медіа до сімейного права, власності та підприємництва — повинні мати можливість повноцінно проаналізувати документ і обговорити його в рамках широкої публічної дискусії. Лише після цього можна говорити про ухвалення такого масштабного нормативного акта.

Після гучних скандалів частину найбільш резонансних норм виправили, але ключові ризики залишилися. І питання про те, чи можна ухвалювати настільки масштабний документ без повноцінної експертної та суспільної дискусії, залишається відкритим.

Спеціально для “Дзеркала тижня“