День журналіста. Хто ти для журналістики?

Темники – це слово походить від слова “теми”. Вони виникли за президентства Леоніда Кучми перед парламентськими виборами 2002 року і після них аж до помаранчевої революції. Темники – це була детальна інструкція для медіа від влади, яка мала на меті окреслити перелік тем (звідси й назва), які слід висвітлювати, а які слід уникати. Цей формат винайшли російські політтехнологи. Влада досі намагаєтся впливати на редакційну політику зокрема державних ЗМІ. Так, нещодавно трапився скандал з Олексієм Мацукою, який очолював “Укрінформ”. Журналісти “Української правди” після викриття фактів цензури писали, що впродовж 6 місяців, які Мацука перебував на посаді “в агентстві нагадували управлінський хаос – тиск на працівників, інформаційні перекоси на користь влади, звільнення десятків журналістів і редакторів, а потім різкі спроби все “зам’яти”, щоб інформація не вийшла назовні”. 

“Джинса” — це замовний матеріал, який імітує незалежний журналістський контент, але насправді створений на замовлення політиків, бізнесу чи інших зацікавлених осіб. Такий матеріал не маркується як реклама і вводить читача в оману, створюючи ілюзію об’єктивності.

18 травня 2013 під час акції опозиції “Вставай, Україно!” у Києві юнак серед інших молодиків спортивної статури став учасником бійки з представниками опозиції. Під час інциденту постраждали журналістка “5 каналу” Ольга Сніцарчук та фотограф видання “КомерсантЪ Украина” Влад Содель. Згодом молодик став одним із чотирьох обвинувачених у побитті журналістів і був покараний умовним терміном.

Так з’явилося поняття “тітушуки” — збірна назва найманців, часто люмпенізованих кримінальних елементів, гопників, молодиків, у тому числі спортсменів.

Згодом Вадим Тітушко пішов воювати у складі 72 бригади “Чорні запорожці”.

Журналістів називають сторожовими псами демократії або четвертою владою (після законодавчої, виконавчої і судової). Цей термін виник у США (watchdog of democracy).  Третій президент США Томас Джеферсон зазначив: “Якби мені довелося вирішувати — уряд без газет чи газети без уряду — я б без вагань обрав друге.”

Хоча зараз Пулітцерівська премія вважається нагородою за якісне виконання журналістської роботи, був період, коли саме засновник цієї премії Джозеф Пулітцер, який започаткував цю премію, доклався до появи терміну “жовта преса”. Цей термін з’явився завдяки персонажу коміксу Yellow Kid  з видання Пулітцера “New York World”. На той момент Пулітцер жорстко конкурував з Вільямом Рендольфом Герстом, який мав видання “New York Journal” і обидва видання публікували комікс  “Yellow Kid” Річарда Аутколта, де головним героєм був хлопчик у жовтій нічній сорочці. У своїй конкуренції видання публікували сенсаційні заголовки для збільшення тиражів. Відтоді жовтою пресою називають ті медіа, які в гонитві за сенсацією подають недостовірну інформацію і перекручують факти, а зараз це можуть бути ще й клікбейтні заголовки та розрахована на малоосвічену аудиторію.

Коли команда ТСН (1+1) описувала свою цільову аудиторію, то цей опис був таким: “Антоніна, якій десь 35-45 років і у неї є діти, а мешкає вона в Черкасах”. Тому ім’я “Антоніна” для медіаспільноти має своє особливе значення і обране як назва підрозділу видання “Детектор медіа” не випадково. Раніше видання “Детектор медіа” мало назву “Телекритика”, а таблоїдний варіант називався – “Дуся”. Першим головним редактором “Дусі” була Олеся Савенко,  потім в різні роки сайт очолювали Богдан Кутєпов, Людмила Троїцька,  Юрко Космина, Гала Скляревська. А Наталія Лигачова створила “Телекритику” в 2001 році і незмінно очолює видання, яке в 2016 році  змінило назву на “Детектор медіа”.

Премії Свобода слова не існує. Щодо премії імені В’ячеслава Чорновола у галузі журналістики то вона покликана сприяти утвердженню історичної пам’яті народу, його національної свідомості та самобутності. Вона затверджена на рівні уряду 2003 року і її присуджує комітет у складі представників Держкомтелерадіо, Мінкульту та Національної спілки журналістів України. Згодом, у 2010 році, виникла премія “Честь професії”. Її організовує Національна асоціація медіа. А премія імені Георгія Ґонґадзе, який очолював “Українську правду” і якого вбили, з’явилася 2019 року. Її заснував Український PEN разом з родиною загиблого журналіста.

У світі, де панує здоровий глузд і рішення приймаються з огляду на цінності і принципи, правильною відповіддю стало б, звісно, “Нестор Шуфрич”. Але, на жаль, правильна відповідь – Вячеслав Чорновіл. Хоча дисидент Чорновіл і закінчив Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка і держава навіть встановила його іменну премію, але він ніколи не очолював цей комітет. А Нестор Шуфрич, якого звинувачують у держзраді, був обраний до парламенту від нині забороненої партії ОПЗЖ і став головою комітету у 2019 році. Народні депутати зняли його з посади лише тоді, коли проросійського політика затримали правоохоронці. Попри звинувачення у держзраді Шуфрич продовжує бути членом цього комітету. Щодо Андрія Шевченка, то сподіваємося, що раз ви вже проходите цей тест, то точно знаєте, що є не лише Андрій Шевченко – футболіст, а й Андрій Шевченко… журналіст і він очолював комітет з питань свободи слова. 

Загалом у полоні РФ перебувають кілька десятків журналістів. Журнаілстка Вікторія Рощина, яка співпрацювала з “Радіо Свобода” як фрілансерка загинула в полоні 2023 року. Вона також також співпарцювала з “Українською правдою”, Hromadske, “Українським радіо”, “UA:Перший” та “Цензор.нет”. У журналістиці Рощина працювала з 16 років.

Загалом станом на весну 2026 року , у полоні перебувають майже 30 медійників. Це був другий полон Рощиної, вперше її взяли в полон 2022 року, але упродовж 10 днів її звільнили.

Рощина перестала виходити на зв’язок з рідними 3 серпня. У липні журналістка вирушила з України до Польщі і мала через Росію дістатися окупованих територій на сході України за три дні. Тоді Служба безпеки підтвердила, що журналістку взяли в полон. Через два роки її тіло повернули Україні без частини внутрішніх органів. Тіло мало сліди катувань та розтину.

Розслідування її смерті проводить проєкт Viktoriia Project, до якого долучилися 13 міжнародних медіа: Forbidden Stories, The Guardian, The Washington Post, Le Monde, Die Zeit, Der Spiegel, ZDF, Paper Trail Media, IStories, France 24, “Українська правда”, DerStandart.

Саме Мстислав Чернов, Євгенія Малолєтка та Василиса Степаненко стали лауреатами Пулітцерівської премії за служіння суспільству як представники Associated Press. Їхню роботу відзначили за репортажі з Маріуполя в 2022 році, коли вбивали мирних українців і місто лежало в руїнах.