Пастка “мовчазної згоди”. Як, прикриваючись ЄС, уряд продовжить знищення культурної спадщини

Руйнування пам’яток, знищення історичної забудови та будівництво висоток в історичних ареалах завжди були в переліку найбільш резонансних питань. І навіть в розпал війни нашу культурну спадщину руйнують та паплюжать не лише російські ракети і дрони, але і вітчизняні забудовники.

Серед основних причин такої ситуації – недоліки пам’яткоохоронного законодавства. Про актуалізацію регулювання дозвільних процедур наче забули, тож існуючі норми в Законі “Про охорону культурної спадщини” вже самі перетворилися на живу пам’ятку історії.

Посадовці Мінкультури та профільних департаментів в обладміністраціях та КМДА з часів Януковича роблять вигляд, що статті 19 Конституції не існує. Бо на підставі і у спосіб встановлені законами, неможливо відмовити в наданні погоджень проєктів будівництва чи видачі дозволів на реставрацію.

Відразу два закони (“Про адміністративні послуги” та “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”) визначають, що виключно законами встановлюються перелік документів, який подається для отримання послуги, та виключний перелік підстав для відмови. І вони забороняють вимагати не передбачені законами документи та відмовляти з підстав, не визначених законами. Але для жодної адміністративної послуги чи дозвільного документу в сфері охорони культурної спадщини ці вимоги вже понад 10 років на рівні закону ніяк не встановлять. Те що має визначатися виключно законом, встановлює на власний розсуд Мінкультури, затверджуючи інформаційні картки надання адмінпослуг.

Крім цього, внаслідок прийняття в 2011 році Закону “Про регулювання містобудівної діяльності” та подальшої дерегуляції, виникли чисельні правові колізії. Містобудівне законодавство дозволяє при будівництві ігнорувати пам’яткоохоронне. А пам’яткоохоронне законодавство дозволяє забороняти будівництво за відсутність документів, отримання яких непотрібне за містобудівним.

Для повноти картини, додайте до цього неможливість здійснення ефективного громадського контролю. Бо Закон “Про охорону культурної спадщини” не передбачає жодної відкритості та публічності при здійсненні дозвільних функцій – інформація про заяви, що надійшли, як і інформація про надані погодження і дозволи, ніде не оприлюднюється.

За таких умов як могла не виникнути шалена корупція і які шанси на виживання є у культурної спадщини?

У червні 2022 року, Кабмін вирішив спростити здійснення дозвільних та реєстраційних процедур у будівництві в умовах воєнного стану. Постанова 722 встановлювала, серед іншого, що погодження проєктної і науково-проєктної документації та видача дозволів органами охорони культурної спадщини має здійснюватися через Єдину державну електронну систему в сфері будівництва (ЄДЕССБ). Також було встановлено, що у разі ненадання відповіді протягом 30 днів, проєктна документація вважається погодженою за замовчуванням. На жаль, Закон “Про охорону культурної спадщини” забороняє лише надання погоджень та дозволів за декларативним принципом, а мовчазна згода дозволяється загальним законом про дозвільну систему.

У вересні цього року, Уряд за поданням Мінкультури Постановою 1130 вирішив змінити ці тимчасові правила.

Для проєктної та науково-проєктною документації додалася третя опція: окрім погодження чи відмови у погодженні, органи охорони культурної спадщини можуть тепер протягом 30 днів надати інформацію про те, що документація не підлягає погодженню відповідно до вимог законодавства.

Зміни щодо видачі дозволу на реставрацію пам’яток були більш суттєвими і викликали велике занепокоєння Національної спілки архітекторів. Всупереч нормам профільного закону, строк надання дозволу було скорочено з місяця до 10 календарних днів. І якщо за цей втричі скорочений строк не буде рішення, дозвіл вважається наданим за замовчуванням.

Згідно до пояснювальної записки, ці зміни проводилися на виконання умов Меморандуму про взаєморозуміння між Україною та Європейським Союзом стосовно макрофінансової допомоги у 2023 році, Плану заходів щодо дерегуляції господарської діяльності та для приведення раніше прийнятих постанов у відповідність до Закону “Про охорону культурної спадщини” в редакції закону про дерегуляцію земельних відносин № 1423-IX.

Фрагмент пояснювальної записки до постанови КМУ від 10.09.2025 № 1130

На скільки критичні наслідки встановленого Кабміном порядку і що з ним не так

1. Погодження проєктів будівництва на територіях з пам’яткоохоронними обмеженнями

Кабмін обґрунтовує зміни дозвільних процедур на час воєнного стану необхідністю полегшення ведення бізнесу, тож аналіз доречно почати саме з цього аспекту.

Закон “Про охорону культурної спадщини” (раніше в частині четвертій ст. 32, а після внесення змін Законом 1423-IX – в частині сьомій цієї статті) забороняв містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам’яток та історичних ареалів населених місць. Саме на цю норму досі посилається Мінкультури в інформаційній картці надання адмінпослуги з погодження проєктної документації.

Проте, це не означає, що замовники будівництва були зобов’язані отримувати таке погодження. Закон “Про регулювання містобудівної діяльності” (ч. 6 ст. 31) встановлює, що проєктна документація не потребує погоджень, не передбачених цим Законом. А погодження в органах охорони культурної спадщини він не передбачає. З липня 2021 року, ця сама стаття закону додатково забороняє відмову у наданні адміністративних послуг в будівництві з підстав відсутності таких погоджень.

А при наявності у замовника будівництва повідомлення про початок виконання будівельних робіт (ч. 2 ст. 36) чи дозволу на виконання будівельних робіт (ч. 2 ст. 37), інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт не вимагається.

Тож з точки зору містобудівного законодавства все було зрозуміло: заборонено відмовляти у прийнятті повідомлення чи видачі дозволу з підстав відсутності погодження органами охорони культурної спадщини, а якщо є повідомлення чи дозвіл – отримання погодження для будівництва вже не вимагається.

Але не дивлячись на це, замовники будівництва майже завжди проєкт погоджували. Закон “Про охорону культурної спадщини” передбачає, що органи охорони культурної спадщини мають припиняти роботи, що проводяться за відсутності погоджень чи дозволів, передбачених цим Законом. Неважливо, що містобудівне законодавство казало прямо протилежне – Мінкультури та інші органи охорони культурної спадщини були зобов’язані зупиняти будівництво просто за фактом відсутності погодження проєкту незалежно від наявності загрози культурній спадщини. Правоохоронні органи також не упускали можливості відкрити кримінальне провадження. Забудовники могли з часом довести свою правоту, але це місяці, а іноді і роки зупинки будівництва з відповідними збитками. Дешевше відразу домовитися.

Користуючись цією колізією, органи архбудконтролю порушували вимоги свого профільного закону і відмовляли у видачі дозволу на будівництво, посилаючись на відсутність погодження проєкту. А органи охорони культурної спадщини за потреби торгували індульгенціями на порушення пам’яткоохоронного законодавства і погоджували проєкти з дво- і трикратним перевищенням максимально дозволеної висоти чи знесенням значної і рядової історичної забудови.

У посадовців всіх цих органів були певні червоні лінії і брати на себе відповідальність в занадто резонансних випадках вони не хотіли. Тоді забудовник йшов в суд, який визнавав або погодження наданим за мовчазною згодою, або незаконність відмови у видачі дозволу з підстав відсутності погодження.

Зобов’язавши Постановою 722 направляти на погодження проєкти при здійсненні дозвільних процедур в будівництві, Кабмін, по-перше, порушив вимоги відразу трьох законів – “Про регулювання містобудівної діяльності”, “Про адміністративні послуги” та “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”. І вочевидь, примус в отриманні дозвільного документу, який отримувати при будівництві непотрібно, це ніяк не спрощення ведення бізнесу.

По-друге, Кабмін створив можливості для ефективної корупційної схеми. Забудовникам стало достатньо домовитися з посадовцями органів охорони культурної спадщини про затримку розгляду заяви. І без жодних судів вже через 30 днів вони отримували за мовчазною згодою погодження для проєкту з будь-якими порушеннями. Далі органи архбудконтролю на таке незаконне будівництво видають дозвіл не перевіряючи дотримання вимог пам’яткоохоронного законодавства – їм достатньо, що орган охорони культурної спадщини де-юре погодив проєкт.

Незаконне будівництво з усіма дозволами на територіях з пам’яткоохоронними обмеженнями є – винних чиновників немає. І забудовник також не несе відповідальності, бо робить лише те, що органи влади йому дозволили після “перевірок”.

Проблема мала зникнути з 1 січня 2023 року. В цей день положеннями закону про дерегуляцію земельних відносин № 1423-IX скасовувалася згадана вище єдина норма Закону “Про охорону культурної спадщини”, яка вимагала погодження проєктів.

Дозвільна та контрольна системи в будівництві повинні були повністю перейти на новий формат роботи. Органи архбудконтролю мали нарешті почати самі перевіряти дотримання обмежень і конкретний посадовець мав нести відповідальність за виданий ним дозвіл на будівництво з порушеннями. Органи охорони культурної спадщини мали займатися не погодженнями проєктів, а перевірками дотримання пам’яткоохоронних обмежень при будівництві.

Але нічого не змінилося. Бо Кабмін Постанову 722 не змінював і замовники будівництва мали і далі через ЄДЕССБ подавати заявку на отримання вже остаточно скасованого погодження.

Відмова ДІАМ у видачі дозволу з підстав відсутності скасованих з 2023 року погоджень

Прийняття Постанови 1130 обґрунтовувалося серед іншого необхідністю врахування змін внаслідок набрання чинності законом про дерегуляцію земельних відносин № 1423-IX. Але замість прибирання необхідності отримання вже скасованих в Законі погоджень, Кабмін передбачив можливість надання у відповідь протягом 30 (!) днів інформації про те, що документація не підлягає погодженню відповідно до вимог законодавства.

Аналогічний підхід свого часу було використано з 2020 року при наданні містобудівних умов та обмежень. Хоча перелік об’єктів будівництва, які не потребують отримання МУО, закріплений нормативно, Уряд передбачив отримання листів про те, що МУО не видаються. Це призвело до появи нового непередбаченого законами дозвільного документу, для якого в ЄДЕССБ навіть існує окремий розділ. За п’ять з половиною років замовники будівництва були змушені близько 16 тисяч разів цей документ отримувати.

Така собі дерегуляція по-українські: Закон дозвільний документ скасовує – Кабмін вигадує новий на заміну з тим самим строком видачі. Слід додати, що строк у 30 днів є відчутною затримкою, тому варто очікувати появу нової корупційної схеми задля прискорення надання відповіді.

Але важливіше інше. Якщо за 30 днів інформація про відсутність необхідності погодження не буде надана, то проєкт вважається погодженим за мовчазною згодою. Тож Уряд повністю зберіг описану вище корупційну схему для незаконного будівництва на територіях з пам’яткоохоронними обмеженнями.

2. Дозвільні процедури при реставрації

Якщо нове будівництво чи реконструкція на територіях з пам’яткоохоронними обмеженнями буде відбуватися з порушеннями, його наслідки можна виправити. Навіть руйнування значної і рядової історичної забудови не є катастрофою, бо їх точні копії будуть створювати такий саме фон для пам’яток, як і оригінали. Тому для такого будівництва можна гратися в дерегуляцію дозвільних процедур, але виключно за умови попередніх археологічних досліджень та створення ефективної системи виявлення та усунення порушень.

Руйнування і навіть лише пошкодження пам’яток – це невідновлювані втрати. Автентичний об’єкт чи його частину буде втрачено остаточно і жодна копія їх повноцінно не замінить. Тому захист пам’яток має бути направлений на створення ефективної системи запобігання їх руйнуванню, а дерегуляція реставрації несе пряму загрозу для збереження культурної спадщини.

Система запобігання руйнуванню пам’яток базується на статті 298 Кримінального кодексу, якою встановлено покарання за “умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їх частин“. Ось тільки якщо роботи оформлені під виглядом реставрації, не так просто визначити чи було незаконним або законним умисне руйнування або пошкодження.

Закон “Про охорону культурної спадщини” (ч. 1 ст. 26) передбачає двоетапну дозвільну процедуру для реставрації. Її проведення має здійснюватися лише за наявності письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.

Колізії цієї процедури з вимогами містобудівного законодавства аналогічні вище розглянутим. Науково-проєктна документація на реставрацію – це різновид проєктної документації на будівництво, тому її погодження при будівництві не вимагається. Подання як такого погодження, так і дозволу на реставрацію, при отриманні дозволу на виконання будівельних робіт Законом не передбачено, тому ДІАМ не має права відмовити у видачі дозволу з підстав відсутності таких документів.

Як вже зазначалося, якщо дозвіл на будівництво є, інші дозвільні документи для проведення будівельних робіт непотрібні. Тому за буквою закону, якщо за наявності дозволу на будівництво, але без жодних погоджень і дозволів від органу охорони культурної спадщини, пошкодити чи зруйнувати пам’ятку під виглядом реставрації, то складу злочину немає.

От тільки система працює з реставрацією не за законами.

Поліції з прокуратурою байдуже на тонкощі містобудівного законодавства – для відкриття кримінального провадження їм достатньо факту відсутності дозволу від органу охорони культурної спадщини. І далеко не завжди такі дії пов’язані з бажанням захистити пам’ятку.

ДІАМ також ігнорує вимоги свого спеціального закону. Для них є нормою незаконно відмовити у видачі дозволу на будівництво при відсутності дозволу на реставрацію. Вони самі не перевіряють навіть дотримання вимог державних будівельних норм до реставрації, тому незаконно вимагають додатковий папірець лише щоб зняти з себе відповідальність за наслідки.

Відмова ДІАМ у наданні дозволу на будівництво з підстав відсутності дозволу на реставрацію

Мінкультури та інші органи охорони культурної спадщини також мають свої важелі впливу. І на відміну від правоохоронців та ДІАМ, їх дії будуть законні – вони зобов’язані зупинити реставрацію, що проводиться за відсутності передбачених Законом “Про охорону культурної спадщини документів” дозволів і погоджень.

Все це не гарантує захист пам’яток, а лише перекладає відповідальність за порушення на органи охорони культурної спадщини. Вони не завжди видають дозвіл лише на реставрацію без порушень. Відомі випадки дозволів на надбудови, знищення всього внутрішнього планування будівлі тощо.

Але у посадовців-пам’яткоохоронців є червоні лінії – їм не хочеться нести відповідальність, а занадто серйозні порушення при реставрації часто викликаю суспільний резонанс і винний в ситуації чиновник може буди принесений в жертву. Тому для знищення пам’ятки використовуються різноманітні схеми, направлені на позбавлення будівлі її статусу об’єкта культурної спадщини. А встановлений Кабміном новий порядок має всі шанси прибрати останні червоні лінії.

Прийнята в 2022 році Постанова 722 не мала впливу на реставрацію. Вереснева Постанова 1130 внесла відразу дві критичні зміни в процедуру – запроваджено принцип мовчазної згоди як для погодження науково-проєктної документації, так і для видачі дозволу, і строки прийняття рішення при видачі дозволу було зменшено до 10 днів.

Строк видачі дозволу відповідно до Закону “Про охорону культурної спадщини” (ст. 6-1) становить місяць. Закони “Про адміністративні послуги” та “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” визначають, шо такі строки встановлюються виключно законами. Тож Кабмін прийняв завідомо незаконне рішення про скорочення встановленого законом строку. Тому неможливо притягнути посадовців органів охорони культурної спадщини до відповідальності навіть за недбалість, якщо протягом визначених Урядом 10 днів ними не буде прийнято рішення.

Це створює ідеальну схему для безкарної корупції – посадовці без жодних негативних наслідків для себе не надають відповідь у встановлений Постановою 1130 строк, завдяки чому зацікавлена особа автоматично отримує потрібний за пам’яткоохоронним законодавством дозвіл на реставрацію навіть якщо заплановані роботи несуть загрози знищення пам’ятки. Ну а далі ДІАМ, не перевіряючи вплив запланованих робіт на історичну будівлю і посилаючись на наявність дозволу від пам’яткоохоронного органу, видає вже дозвіл на будівництво.

В результаті цього, у забудовника на руках є дозволи від всіх профільних органів. І якщо пам’ятка “випадково” розвалиться при “реставрації”, кримінальна відповідальність ані забудовнику, ані чиновникам, не загрожує.

Боротьба з корупцією лише на словах

В нас є прийняті під тиском західних партнерів Антикорупційна стратегія та Державна антикорупційна програма (далі – ДАП). На момент прийняття Постанови 722 в червні 2022 року, зазначені документи ще не діяли. А от нова Постанова 1130 мали їм відповідати.

Затверджена Законом Антикорстратегія визначає в пункті 3.5.2 колізії у містобудівному і пам’яткоохоронному законодавстві, як одну з причин зловживань. А як напрямки вирішення проблеми прямо передбачає прийняття закону, яким буде обмежено застосування принципу мовчазної згоди та переглянуто перелік адміністративних послуг в пам’яткоохоронній сфері, що надаються у зв’язку зі здійсненням містобудівної діяльності.

Захід 2.5.2.4.1 затвердженої Кабміном ДАП зобов’язує Мінкультури розробити і подати для подальшого направлення на розгляд до Верховної Раду проєкту закону, яким серед іншого буде передбачена неможливість отримання послуг в сфері охорони культурної спадщини за мовчазною згодою.

Інформація із системи моніторингу виконання ДАП щодо заходу 2.5.2.4.1

Захід 2.5.2.5.1 передбачав розробку ще одного проєкту закону, яким, по-перше, буде впорядковано надання дозвільних процедур для приведення їх у відповідність із загальними вимогами законодавства про дозвільну систему та усунення колізій із містобудівним законодавством. Тож він мав усунути описані вище існуючи наразі недоліки. По-друге, він мав унеможливити автоматичне отримання дозволів чи погоджень у разі закінчення строку на їх розгляд. Тобто, це знову заборона принципу мовчазної згоди.

Інформація із системи моніторингу виконання ДАП щодо заходу 2.5.2.5.1

Виконати ці заходи Мінкультури мало ще до кінця листопада 2023 року. Але вони і досі невиконані.

Важливо, що обидва передбачені ДАП законопроєкти мали забезпечити створення ефективної системи протидії умисному затягуванню розгляду заяв при видачі дозвільних документів. Перший мав передбачити ефективну систему оскарження бездіяльності уповноважених органів, а другий – відповідальність для посадових осіб та відшкодування збитків.

Якби Мінкультури виконало свої обов’язки, взагалі би не було би жодної потреби у прийнятті Постанови 1130. Але Мінкультури замість цього розробило проєкт, що прямо суперечить положенням Антикорстратегії та ДАП. Кабмін, який постійно розповідає західним партнерам про свої успіхи в боротьбі з корупцією, замість примусу Міністерства виконати ДАП, такі його дії підтримав і затвердив завідомо протизаконний проєкт.

Національне агентство з питань запобігання чи сприяння корупції?

Враховуючи описані вище порушення вимог законів постановою, багато запитань до ряду міністерств, що погодили її проєкт без зауважень. Але в цій статті немає сенсу зупинятися, наприклад, на роботі Мін’юсту, який традиційно закриває очі на реальні порушення і чіпляється хіба що до дотримання вимог нормопроєктувальної техніки.

У нас існує спеціалізований антикорупційний орган, що одночасно має і проводити антикорупційну експертизу таких проєктів, і контролювати виконання ДАП. Це Національне агентство з питань запобігання корупції. Проєкт постанови для проведення експертизи їй у відповідності до вимог Регламенту Кабміну надсилався. І надсилався навіть двічі у двох принципово відмінних редакціях.

Перша редакція проєкту була направлена до НАЗК в грудні 2023 року. Вона не суперечила ДАП, бо не передбачала встановлення мовчазної згоди при видачі дозволів на реставрацію, та навіть передбачала прибрати мовчазну згоду при погодженні проєктної документації, що була започаткована при прийнятті Постанови 722.

Перша редакція проєкту постанови, що проходила антикорупційну експертизу НАЗК

В останні дні керівництва Агентством Олександром Новіковим, там не помітили видачу погоджень, вже скасованих на рівні закону, але виявили частину проблем, пов’язаних з невідповідністю строків надання дозвільних документів та назвами самих документів, і надали відповідний висновок з рекомендаціями по усуненню корупційних ризиків.

В подальшому, Мінкультури принципово переробило проєкт до описаної в першій частині статті редакції, що насичена корупційними ризиками і прямо порушує ДАП, та в травні 2024 року знову направило проєкт, але під іншою назвою, в НАЗК для проведення антикорупційної експертизи.

Фрагмент супровідного листа до проєкту постанови у фінальній редакції

Цього разу Агентство, вже під керівництвом Віктора Павлущика, взагалі жодних корупційних ризиків дивним чином не виявило. Вони примудрилися не помітити навіть ідентифіковані раніше самим НАЗК та невиправлені при доопрацюванні проєкту ризики зі строками надання дозволів, що суперечили Закону “Про охорону культурної спадщини”.

Як використали Європейський Союз для протягування корупційної реформи

Прийняття Постанови 1130 стало повною несподіванкою для громадськості – її зміст старанно ховали понад півтора роки. Постанова змінює процедури отримання дозвільних документів і за визначенням є регуляторним актом, тому її проєкт мав би бути оприлюднений з метою одержання зауважень і пропозицій відповідно до Закону “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.

Проте, наприкінці 2022 року було розширено перелік виключень, на які цей закон не розповсюджується. Серед цих виключень – нормативно-правових актів, що містять положення, пов’язані з будь-якою стадією укладення, ратифікації, затвердження, прийняття, приєднання, виконання, пролонгації, реєстрації, припинення дії та/або зупинення дії міжнародних договорів України.

Дуже зручна норма для приховування владою своїх нормотворчих намірів. Проєкт акту може містити десятки сторінок різноманітних норм, але якщо серед них буде хоча б абзац пов’язаний якимось чином з міжнародним договором, то громадську думку можна вже не питати.

Як вже зазначалося, серед підстав розробки Постанови 1130 вказано Меморандум між Україною та ЄС стосовно макрофінансової допомоги у 2023 році. А його виконання є стадією виконання відповідної Кредитної угоди, що є міжнародним договором. От і все – регуляторні процедури, включно із оприлюдненням проєкту для врахування громадської думки, можна не проводити.

Ситуація вкрай неприємна. Покращення механізму публічних консультацій – одна із принципових вимог для євроінтеграції. Але малопомітною правкою в законодавстві було створено механізм використання договорів з ЄС для скорочення вже існуючих механізмів врахування громадської думки.

Меморандум прямо не передбачає жодних змін в охороні пам’яток при будівництві, але серед умов надання фінансової допомоги – започаткування реалізації Плану заходів щодо дерегуляції економічної діяльності та покращення бізнес-клімату (Авт.: в українській редакції Меморандуму помилка в перекладі назви – має бути “господарської діяльності”).

Вимоги до України за Меморандумом про надання макрофінансової допомоги ЄС в 2023 році

На момент підписання Меморандуму (16.01.2023), відповідний План заходів передбачав (п. 56) розробку законопроєкту для перегляду переліку адміністративних послуг, які надаються органами охорони культурної спадщини суб’єктам містобудування, та удосконалення порядку їх надання.

Але вже через два тижні Кабмін затвердив План заходів в новій редакції. Законопроєкт, що мав прибрати існуючи суперечності на рівні законі, з нього зник. Натомість, з’явилися заходи про уточнення адміністративних послуг, що надаються через ЄДЕССБ, та внесення змін в Постанову 722 про скорочення строку надання дозволу на реставрацію.

Як вже зазначалося, скорочення постановою Уряду строку надання дозволу на реставрацію порушує вимоги відразу трьох законів та, відповідно, ст. 19 Конституції. Але завдяки спритності рук, це грубе порушення законодавства стало вимогою ЄС для надання макрофінансової допомоги. Навряд в Єврокомісії навіть підозрювали, що вони таке вимагають.

А от мовчазної згоди, що і створила в Постанові 1130 найбільші корупційні ризики, не передбачено в жодному з документів, на які посилається Мінкультури в пояснювальній записці.

Тож Кабмін використав ЄС для протягування частини незаконних змін, що несуть загрозу культурній спадщини, і для приховування намірів оборудки від громадськості.

Такі ігри з проштовхуванням корупціогенних реформ під виглядом виконання вимог ЄС можуть тривати ще довго, бо реалізація Плану заходів з дерегуляції закріплена з 2024 року як зобов’язання України в “Ukraine Facility”.

Що у підсумку?

В серпні Верховна Рада Законом “Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу” визначила культурну спадщину, як один з головних елементів національних інтересів України. А вже у вересні Кабмін прийняв рішення, що створює нові корупційні ризики і може призвести до знищення чи руйнування пам’яток під час будівництва.

Є серйозні питання до прем’єр-міністерки Юлії Свириденко. Проблемний проєкт постанови було подано в минулому році ще в.о. міністра культури Ростиславом Карандєєвим. Але поки урядом керував Денис Шмигаль, цей проєкт понад рік припадав пилом.

Системна боротьба з корупцією існує лише на папері. Якщо уряд вважає за потрібне, він спокійно робить прямо протилежне передбаченому Антикорупційною стратегією та Державною антикорупційною програмою.

НАЗК після призначення головою Віктора Павлущика стало працювати ще гірше і не помічає очевидних корупційних ризиків в проєктах постанов Кабміну.

Іноземним партнерам варто ретельно перевіряти не лише цільове використання фінансової допомоги, але і всі зміни законодавства, що формально проводяться в рамках виконання їхніх вимог. Довіра довірою, але треба враховувати і менталітет українських чиновників.

Спеціально для “Дзеркала тижня“