Олена Бабакова: Українці у Польщі стали цапом-відбувайлом
Українці в Польщі стали темою для маніпуляцій на президенстських виборах у Польщі. Це наслідок погіршення польсько-українських відносин, антиукраїнські настрої у суспільстві і брак вдячності після допомоги і солідарності у 22-му році, на яку очікують поляки від українців – вважає Олена Бабакова, кандидатка історичних наук, дослідниця міграційної політики у Центральній та Східній Європі та журналістка, яка 17 років живе у Варшаві.
Другий тур виборчої кампанії відбудеться в неділю 1 червня. За президентську посаду борються мер Варшави Рафал Тшасковський – кандидат від правлячої партії “Громадянська платформа” прем’єра Дональда Туска та Кароль Навроцький – висуванець опозиційної партії Ярослава Качинського “Право і справедливість” (ПіС).
Що очікувати українцям у Польщі після обрання президента? Коли вони самі можуть впливати на порядок денний у цій країні? Чи зацікавлена Польща в українських біженцях? Чому не інтегрує українців? І чи збираються українці повертатися через погіршення ставлення з боку поляків? – на ці та інші питання Олена Бабакова відповідає у проєкті громадської ініціативи «Голка» – «Мости України»
Українці в Польщі вперше стали окремою темою виборчих перегонів. Навіть не конфлікті історичні питання в контексті України. Як ти пояснюєш зміну цього наративу?
Польська політика, як й інші західні політики останніми роками схилилася у диктатуру соцопитувань. Антимігрантська риторика стала звучати не тільки у меседжах правих партій у 2023 році. Але до неї додалася і антиукраїнська. І тут зіграли роль кілька факторів.
Російське ІПСО популяризувало образ українських біженців, як тих, що не дають полякам користуватися соціальними послугами. Історії, які мандрують твіттером з 2022 року: моя сусідка хотіла піти до лікаря, а тітка хотіла записати похресника до дитсадка, але всі місця зайняли українці. Це завжди були анонімні історії “одна бабка сказала”. Натомість люди і вірять у них не тільки у польській глубинці, а й освічений варшавський середній клас теж. Хоча дослідження показують, що українці, як трудові мігранти, так і біженці рідше користуються польською службою охорони здоров’я, ніж польські громадяни. Але це сприймається суспільством як загроза, що в Польщі впаде доступність і так не дуже добрих соцпослуг. Польські політик це не заперечують. Кароль Навроцький – висуванець партії Ярослава Качинського “Право і справедливість” (ПіС) взагалі пропонував створити систему, яка автоматично пересуватиме українців на кінець черги до лікарів після поляків.
По-друге, за різними соцопитуваннями в Польщі бачимо, що ставлення до українців весь час погіршується. Вони все більше сприймаються як тягар для польського бюджету, ніж люди, яким треба допомогти у складній ситуації. Усе частіше, окрім працьовитості, яка часто є першою асоціацією з українцями, фігурують невдячність і вимогливість. Польські політики з 22-го року розповідають, як багато дали українцям. Хоча дуже часто ця допомога була за гроші ЄС або ООН, а за підрахунками різних інституцій українці роблять більший внесок до польського бюджету і Пенсійного фонду, ніж витрачають на їх допомогу. Натомість цих цифр у публічній дискусії майже немає. Є тільки загальний образ, що ми дуже багато дали і дуже мало отримали у відповідь.
Під час президентської кампанії навіть ліберальні кандидати говорили, що треба забрати виплати 800+ у біженців. Згідно досліджень, 88% поляків підтримують обмеження виплат родинної допомоги українським біженкам.
Сьогодні у польському суспільстві ідеальний український мігрант – це людина, яка воює за Україну на фронті, водночас сплачує в Польщі великі внески до Пенсійного фонду, щоб той не розвалився, і отримує маленьку зарплату, щоб не занадто напружувати польських підприємців. Це як перевезення вовка, кози і капусти в одному човні.
Під кінець перегонів більше переключилися на зовнішньополітичні теми про членство України в НАТО і ЄС, але тим не менше, вони рикошетом б’ють по українській громаді, яка стала цапом відбувайлом. Ставлення до українців у Польщі – це похідна з одного боку польсько-українських відносин, з іншого – процесів всередині польського суспільства.
Рафал Тшасковський і Кароль Навроцький, кандидати у президенти Польщі. Фото PAP/ Pawel Supernak
Як ми можемо змінити цю риторику відносно українців?
По-перше, на жаль, українці – це не єдина велика діаспора, яка зустрічається з ксенофобію з боку приймаючого суспільства. Давайте згадаємо Брексіт у Британії у 2016-му, де “відгрібали” в основному поляки, румуни та болгари. При тому, що більшість з них там працювала і не мала проблем з законом і вони були добре інтегровані у ринок праці. Чи польський, румунський та болгарський уряд змогли їх захистити? На жаль, ні. Там була ксенофобія, яку тоді розкручували британські політики, і випадки насильства проти польських громадян. Це при тому, що в Британії живе десь 800 тис.поляків.
Єдине, що зміг зробити польський уряд – подбати про закріплені законодавчо соціальні та економічні гарантії для своїх громадян. Втручання закордонних політиків в інформпростір іншої країни радше йде не на користь.Та ситуація не виняткова і тоді рішення для неї не знайшли.
Щодо польсько-українських відносин, то дуже добре, що розпочалися ексгумації і важливо, щоб вони продовжувалися. Також важливо, щоб залагодження таких ситуацій як зернова криза й інших напружень відбувалися за зачиненими дверима, а не в Твіттері.
Добре, що буде український хаб у Польщі і що посольство стає більш активним у роботі з діаспорою, з’являється на мігрантських форумах, а представників мігрантських організацій частіше запрошують до себе. Важлива демонстрація того, що українська держава за вами стоїть. Нещодавно була травля лідерки Євромайдан-Варшава Наталки Панченко за не дуже вдале висловлювання в одному з інтерв’ю. Посольство за неї заступилося. Це важливий символічний момент, тому що до цього посольство воліло відмовчуватися.
А як саме українська громада може на це впливати?
Змінювати в демократичній країні адженду, тобто голосувати за політиків, які представляють твій порядок денний. Але серед українців відсоток натуралізації досі дуже низький (“натуралізація” – надання громадянства, ред). Відповідно, у польських політиків наразі немає стимулу не використовувати негативні наративи про українську громаду, бо, а яка різниця?
Минулого року майже 8 тисяч громадян України отримало польський паспорт. Протягом 10 років – біля 40 тисяч українців. Коли українці стануть помітною виборчою силою, щоб політики перестали маніпулювати українською громадою?
Можливо, вже навіть на наступні вибори до Сейму у 2027-му році. Принаймні у Варшаві, Кракові та Гданську українських голосів має вистачити на двох-трьох депутатів. Але це все одно не зупинить загальну дискусію по країні.
Українська громада загалом на правильному шляху. З одного боку, вона займається програмами збереження ідентичності. З іншого – інтеграційними програмами, тобто зближенням з поляками. Але, коли в тебе, з другого боку немає польської держави як партнера, зробити щось тільки своїми зусиллями буде дуже складно.
Польська держава в польську ідентичність українців не вкладається. Вона весь час говорить то про інтеграцію, то про асиміляцію, на жаль, сприймаючи ці слова як синоніми. Але скільки б вона про це не говорила, для цього нічого не робить.
Олена Бабакова, журналістка, дослідниця міграційної політики у Центральній та Східній Європі та
Польща не інтегрує українців
Тобто Польща більше зацікавлена в українцях як трудових мігрантах, ніж громадянах суспільства, як і було до повномасштабного вторгнення?
Так, але не Польща така одна. Так само можна сказати про міграцію в Німеччину, Францію, інші країни. Подивіться, як Британія зараз змінює своє міграційне право.
Українці добре інтегровані в польський ринок праці. Близько 90% трудових мігрантів і 70% біженців працюють, що є рекордним для Європи. Гірше з інтеграцією в польські інституції, тобто користуванням різними публічними послугами і спілкування з польською державою.
Парадоксально, але найгірше українці зінтегровані в польське суспільство і культуру. Тому що є ця ілюзорна думка, що якщо мови схожі, то українці швидко вчать польську і почнуть спілкуватися з поляками. Це так не працює. Дослідження показують, що в українців є знайомі поляки на роботі, але рідко є польські друзі. Так само у поляків, які позитивно ставляться до українських працівників та сусідів, немає українців у близькому оточенні.
Українці часто живуть у “бульбашках”. Особливо, у великих місцях. Ти можеш місяцями польською не спілкуватися, тому що ти знаєш магазини, кіно, манікюрний салон, перукарню, де працюють українці. І це проблема якраз не української, а польської держави, яка ще більше збільшує антагонізм між українцями і поляками.
Після зміни влади у 23-му році польський уряд мав більше зайнятися інтеграцією, відкрити навіть мережу центрів інтеграції іноземців по всій країні. Але це все пригальмували під час президентської кампанії, тому що спершу Конфедерація, а потім “Право і Справедливість” почали це використовувати проти партії влади і показувати, що таким чином гроші витрачають на іноземців, а не поляків. Ці центри мали забезпечувати безкоштовні курси польської мови, психологічні консультації, консультації щодо ринку праці. Тобто дуже невинні речі. І найголовніше – за гроші ЄС, а не Польщі. Але навіть це не зробили, щоб не зіпсувати в Тшасковському результат на виборах.
Така ситуація мотивуватиме українців повертатися чи переїжджати в інші європейські країни?
В якомусь сенсі для України чим гірше приймаючі країни ставляться до українців, тим вища вірогідність, що вони повернуться. Ключова для повернення навіть не економічна ситуація в Україні. Така сумна правда. І тут поляки, мені здається, обрали правильний курс, щоб більше українців повернулося.
Але зараз не бачу, щоб люди кудись масово хотіли переїжджати. Уявіть, що ви український чоловік в Польщі без родини, який працює 14 годин на день. І всі ваші колеги на фабриці – українці і кімнату ви знімаєте з українцями. Навіть якщо поляки до тебе погано ставляться, ти цих поляків не бачиш. Але якщо твою фабрику закриють і тебе звільнять або радикально загострять умови працевлаштування для українців, то це вже може змусити. Фактор оточення важливий для середнього класу. Натомість для всіх інших ключовим є ринок праці.
Акція на підтримку полонених українців в центрі Варшави, організована Євромайдан-Варшава. Фото з фейсбук Євромайдан-Варшава.
Українці хочуть зберегти український паспорт
Чи є розуміння і план у Польщі, що робити з українцями?
Польща не розуміє і розуміти не хоче. В неї дуже короткотривалий інтерес: щоб українці платили податки, внески в Пенсійний фонд. Непогано, аби залишилися, тому що це добре для польської демографії, але це не концептуалізується, принаймні на політичному рівні.
І тут логічно, що українська ідентичність в Польщі доволі міцна, бо поляки так вороже ставляться. Важливий виклик – діти, які потрапляють до польської системи освіти, яка досі, особливо поза великими містами, дуже полоноцентрична. Дитина приносить тобі в перший день зі школи фразу «W Polsce się mówi po polsku”- “В Польщі говорять польською”, коли ви з нею завжди говорили українською. Вона не сама це вигадала, їй про це говорять дорослі.
Українська громада біля пам’ятника Тарасові Шевченку у Варшаві. Фото з фейсбук Україньского дому у Варшаві.
Мені подобається ініціатива, що батьки можуть зголошувати, щоб діти вивчали українську як другу іноземну мову. Звісно, завжди могло бути більше грошей Мінкульту на відкриття суботніх шкіл та осередків вивчення української мови та культури.
Я також сподіваюся, все ж таки Україна швидше ухвалить закон про множинне громадянство, тому що для багатьох представників середнього класу його відсутність гальмує подачу на польське. Люди почувають себе в новій країні безпечніше, коли можуть впливати безпосередньо на політичний порядок денний. Вони більш корисні і для України, ніж люди у підвішеному статусі, але з українським паспортом.
Я знаю людей, які досі не подавали документи на польське громадянство попри можливості, бо їх хвилює, як це виглядає з боку України, яка це подвійне громадянство не забороняє, але й не дозволяє.
Чому для них важливо зберегти український паспорт?
Це як символічна співучасть. Це голосування на виборах за кордоном, навіть якщо ти там довго живеш. Для тебе сам цей похід на виборчу дільницю до консульства показує, що тобі не все одно, що ти досі переймаєшся.
Теж важлива реформа голосування за кордоном. Коли в Україні відбудуться вибори важливо, щоб у них могло взяти участь більше людей з-за кордону. Це теж демонстрація символічного зв’язку і що мені не все одно. Якщо я вже збираюся повертатися, то принаймні хочу мати вплив на те, яка влада там буде.
Що буде з біженцями у Польщі
У червні міністри внутрішніх справ ЄС вирішуватимуть, що далі робити з українцями, які перебувають у Євросоюзі в рамках механізму тимчасового захисту. Країни ЄС почали працювати над іншими варіантами легалізації перебування. Чи є рішення у Польщі, що далі робити з українськими біженцями, коли війна завершиться?
Віце-міністр внутрішніх справ Мачей Дущик, який опікується питанням мігрантів, говорить, що чекає на цю нараду міністрів, щоб дізнатися термін продовження захисту. Польща буде продовжувати тимчасовий захист, як і ЄС. Наразі немає сигналів його припинення.
У Польщі ще з 22-го року є можливість для біженців отримувати карти тимчасового перебування: тим, хто працює, навчається і через возз’єднання родин. Цією можливістю скористалося дуже мало українців. По–перше, біженці часто знаходяться у стані, який дослідники називають “вічна тимчасовість”. Через характер подій в Україні та їхнього життя в Польщі, їм дуже важко будувати довготермінові плани. А оскільки тимчасовий захист і так забезпечує їхнє легальне перебування, вони не поспішають щось змінювати.
По-друге, треба мати певний тип трудової угоди, щоб подавати документи на карту. Не кожен роботодавець таку пропонує. По-третє, наші співгромадяни також вважають, що поки вони на тимчасовому захисті, то мають безкоштовні медичні послуги. Не треба платити страховий внесок. З ким я не говорила, відповідають: “Я що, дурна? Навіщо більше віддавати державі?”
Але зараз почався рух і стало більше подаватися на карту побиту. Люди, які хоча б краєм вуха послухали про польську президентську кампанію, де говорили, що треба забрати допомогу на дітей 800+ і вигнати з черги до лікаря, хочуть мати альтернативний варіант.
Ще під кінець минулого року в Польщі обіцяли запровадити спеціальну карту перебування CUKR на 3 роки для українців після тимчасового захисту, для отримання якої буде менше вимог щодо джерела утримання і роботи. Прийом заявок мав розпочатися ще в лютому-березні цьогоріч, але наразі не має.
Соцопитування показують, що 56% поляків хочуть, аби після війни українці повернулися додому. Польська влада вторить своїм громадянам. А бізнес ставить свічки в костелах, щоб ця людина нікуди не поїхала, а ще й родичів своїх привезла і побільше.
Чи помітила ти нові наративи і тенденції, якими Росія розкачує Польщу, використовуючи українців?
Мені здається, найбільше зараз поляків хвилює те, що Росія рекрутує українців через телеграм для здійснення терактів на території ЄС. Це вже не про дезінформацію, а про безпеку. Потенційно більша загроза, якщо тобі хтось може підкласти вибухівку чи спалити торговий центр. І навіть якщо польські ЗМІ намагаються якось обережно подавати дані про національність чи громадянство в таких ситуаціях, але все одно тут шило в мішку не сховаєш.
Водночас російська дезінформація в Польщі – це зараз про те, що Україна ніколи не виграє цю війну, що не можна брати Україну в НАТО, що Україна втягне Польщу в війну.
Інтерв’ю проєкту «Мости України» виходять у рамках партнерського проєкту «Голки» та «Главкома».
«Мости України» – проєкт, покликаний збудувати мости між українцями, які залишаються в Україні і тими громадянами нашої держави, які з різних причин виїхали і можуть допомогти державі під час війни і у повоєнній відбудові. Мільйони українців за кордоном можуть зробити значно більше, ніж один посол, і бути амбасадорами інтересів України: адвокатувати потреби нашої держави на місцевому та національному рівнях у тих країнах, де вони зараз перебувають, промотувати українську культуру та мову у світі, а також протидіяти ворожій дезінформації в інформаційному полі.
