Ірина Ключковська: Українці в Росії піднімуть голову, коли Росія знову буде маленькою
Українським дітям за кордоном бракує психологічної підтримки, а українським школам – психологів, які б допомогли впоратися їм з травмами війни та адаптацією до нового середовища в іншій країні. Це результати дослідження, яке провів у суботніх і недільних школах Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) при Національному університеті “Львівська політехніка”. Його директорка Ірина Ключковська розповідає, що крім цього, вчителі стикаються з проблемами, як “подружити” україномовних та російськомовних дітей біженців і вберегти їх від російського впливу.
Наразі Україна має створити стратегію збереження української ідентичності і тримати зв’язок з українцями, які вимушено виїхали за кордон через повномасштабне вторгнення, – вважає Ірина Ключковська. Зокрема, ухвалити закон про множинне громадянство, аби вже воєнні мігранти не відмовлялися від українського при отриманні іноземного. Очолюваний нею інститут понад 30 років вивчає діаспору, міграцію і зв’язків України з українцями у світі.
Чи “піднімуть голову” українці в Росії? Чому похибка прогнозів поверненя може складати мільйони? – на ці та інші питання Ірина Ключковська відповідає у проєкті громадської ініціативи “Голка” – “Мости України”.
Українським дітям за кордоном бракує психологічної допомоги
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Ви презентували нещодавно дослідження, де опитали представників суботніх і недільних шкіл. Що вас вразило з розповідей вчителів?
Ірина Ключковська
директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету "Львівська політехніка".
Дослідження показало сталість проблем організаційних, фінансових, відсутність стажу вчителів. Це все було і є. А тепер вибухнули дуже сильні психологічні проблеми. Це страшні випадки, коли діти розказували про сидіння в підвалах, лякання від голосних звуків. Вони кажуть, що не можна в час війни слухати веселі пісні. Вони травмовані війною, але й це адаптація до чужого середовища. Дитина не знає мови, нічого не знає. Школам бракує психологів.
Ректорка Українського вільного університету пані Лариса Дідковська радила нашим учителям звертатися до психологічних служб в країнах проживання і залучати психологів.
Також є питання інклюзії. Потребує вивчення питання, як забезпечити навчальний процес для дитини з особливими потребами.
В усіх школах проявилася проблема взаємодії україномовних і російськомовних дітей. Також питання, як уберегти українські осередки від русского міра, який мімікрує під український, придумуючи всякі освітні хаби, Бог знає що, під назвою "Слов'янська школа", затягуючи туди наших дітей.
Так само – як провести верифікацію шкільних програм в таких новостворених школах? Тому що ми знаємо дуже багато випадків із попередніх хвиль, як вилучалися з наших програм і питання національно-визвольних українських воїн, питання Голодомору. Це всі проблеми були, але вони і далі є. Зараз питань більше, ніж відповідей на них.
Але коли ми розпрацюємо покрокову стратегію, як це вирішувати, з усім дамо собі раду. Знаєте, що важливо дуже в цьому процесі? Добра воля. Вона ніби зараз є.
Ректорка Українського вільного університету пані Лариса Дідковська радила нашим учителям звертатися до психологічних служб в країнах проживання і залучати психологів.
Також є питання інклюзії. Потребує вивчення питання, як забезпечити навчальний процес для дитини з особливими потребами.
В усіх школах проявилася проблема взаємодії україномовних і російськомовних дітей. Також питання, як уберегти українські осередки від русского міра, який мімікрує під український, придумуючи всякі освітні хаби, Бог знає що, під назвою "Слов'янська школа", затягуючи туди наших дітей.
Так само – як провести верифікацію шкільних програм в таких новостворених школах? Тому що ми знаємо дуже багато випадків із попередніх хвиль, як вилучалися з наших програм і питання національно-визвольних українських воїн, питання Голодомору. Це всі проблеми були, але вони і далі є. Зараз питань більше, ніж відповідей на них.
Але коли ми розпрацюємо покрокову стратегію, як це вирішувати, з усім дамо собі раду. Знаєте, що важливо дуже в цьому процесі? Добра воля. Вона ніби зараз є.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
А що зараз для цього вже варто зробити?
Ірина Ключковська
директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету "Львівська політехніка".
Україна може допомогти суботнім і недільним школам. В них працюють волонтери, які не отримують зарплату. Їм не зараховується педагогічний стаж. Часто ці школи, інколи просто гуртки, де знаходяться люди різновікової категорії, від старих до малих, з різним рівнем володіння мовою. Це вимагає учителя-віртуоза, який би міг з такими середовищами працювати. Ми можемо їм допомогти їм інформаційними матеріалами для різних рівнів і вікових категорій, щоб учитель міг вибрати.
Вже розпочався у парламенті процес, щоб суботні й недільні школи ввести в законодавче поле. А також потрібна увага з боку держави до тих людей і мотивація.
Був період, коли ми просили, наприклад, надіслати школі у Польщі на 75-ліття з дня заснування грамоту від Міністерства освіти. Ми отримували відповідь, що не маємо права нагороджувати школи, які розташовані за кордоном.
Вже розпочався у парламенті процес, щоб суботні й недільні школи ввести в законодавче поле. А також потрібна увага з боку держави до тих людей і мотивація.
Був період, коли ми просили, наприклад, надіслати школі у Польщі на 75-ліття з дня заснування грамоту від Міністерства освіти. Ми отримували відповідь, що не маємо права нагороджувати школи, які розташовані за кордоном.
Похибка повернення українців може становити кілька мільйонів
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Зараз у Міністерстві національної єдності почали говорити про необхідність збереження зв’язку з українцями за кордоном? Як цього досягнути?
Ірина Ключковська
директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету "Львівська політехніка".
Дуже важливо, що потроху міняється риторика. Якщо раніше акцент ставили на повернення, то нарешті почало звучати питання збереження ідентичності, зв'язків з Україною і те, що ви називаєте “мости України”. Питання повернення – дуже складне. Ми проводили різні дослідження тих, хто виїхав за кордон. Ті дослідження показують, і тепер, навіть в оцінках воєнної міграції, можуть бути розходження в кілька мільйонів людей.
Для мене показовим є приклад з середини 90-х років, коли почався масовий виїзд трудових мігрантів. Тоді соціологи теж робили опитування: 80% мігрантів декларували тверді наміри повернутися в Україну. Через кілька років, у 2008-му, почалася економічна криза. Ми говорили, що в Україну вони не повернуться, радше будуть мігрувати всередині ЄС. Так і сталося. Лише невелика частина з них повернулася.
Так само стосувалося це і українських шкіл, які відкрили трудові мігранти. Були великі очікування, що з українськими атестатами діти повернуться і будуть поступати в українські університети. Але приїхали одиниці. Більшість поступила в університети країн Європи і світу. Бо люди адаптувалися, знайшли роботу, а діти отримали кращі можливості там вчитися і отримувати дипломи європейського зразка.
Тому важливо тримати зв’язок і зберігати ідентичність. Українці різних хвиль імміграції закладали церкви, школи, громади, інститути. Ми мусимо подбати про те, щоб такі інституції існували. Міністерство має спиратися на них і наукові дослідження. Українські громади мають свою специфіку, треба вивчити їхні спроможності і тоді з ними працювати.
Але дуже важлива довіра і чесна розмова. Прийти і сказати: ми вас підтримуємо, цінуємо, нагородимо, про вас будемо писати і говорити, але зараз ми не можемо вам допомогти фінансово, тому що Україна у війні і це ви зараз нас підтримуєте гуманітарною, військовою допомогою, ви є нашими амбасадорами і носіями знань про Україну.
Для мене Україна і українці за кордоном як дві сполучені посудини. Так воно було і є, на жаль, впродовж нашої історії.
Для мене показовим є приклад з середини 90-х років, коли почався масовий виїзд трудових мігрантів. Тоді соціологи теж робили опитування: 80% мігрантів декларували тверді наміри повернутися в Україну. Через кілька років, у 2008-му, почалася економічна криза. Ми говорили, що в Україну вони не повернуться, радше будуть мігрувати всередині ЄС. Так і сталося. Лише невелика частина з них повернулася.
Так само стосувалося це і українських шкіл, які відкрили трудові мігранти. Були великі очікування, що з українськими атестатами діти повернуться і будуть поступати в українські університети. Але приїхали одиниці. Більшість поступила в університети країн Європи і світу. Бо люди адаптувалися, знайшли роботу, а діти отримали кращі можливості там вчитися і отримувати дипломи європейського зразка.
Тому важливо тримати зв’язок і зберігати ідентичність. Українці різних хвиль імміграції закладали церкви, школи, громади, інститути. Ми мусимо подбати про те, щоб такі інституції існували. Міністерство має спиратися на них і наукові дослідження. Українські громади мають свою специфіку, треба вивчити їхні спроможності і тоді з ними працювати.
Але дуже важлива довіра і чесна розмова. Прийти і сказати: ми вас підтримуємо, цінуємо, нагородимо, про вас будемо писати і говорити, але зараз ми не можемо вам допомогти фінансово, тому що Україна у війні і це ви зараз нас підтримуєте гуманітарною, військовою допомогою, ви є нашими амбасадорами і носіями знань про Україну.
Для мене Україна і українці за кордоном як дві сполучені посудини. Так воно було і є, на жаль, впродовж нашої історії.
Ірина Ключковська, директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету “Львівська політехніка”.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Ви сказали, що перші хвилі міграції збудували громади, хвиля політичної еміграції після другої світової, яка тікала від совєтів, розбудувала інституції. Що можуть зробити для України і збудувати біженці? Чи ми вже тепер їм маємо допомагати?
Ірина Ключковська
директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету "Львівська політехніка".
Це має бути взаємний процес. Що вони можуть робити? Та вони роблять багато.
Три роки здавалося, що це багато, але люди мусять якось устаткувати своє життя.
Коли є купа побутових проблем, коли ти маєш статус тимчасового захисту, давайте чесно скажемо, ти можеш впливати на уряди? Ні. Але ти можеш бути амбасадором, на рівні суспільства працювати і говорити про Україну з іноземцями. Крім того, ти завжди маєш можливість прийти або створити свою громаду, українські доми.
Новоприбулі почали групуватися, реєструвати свої громади, де кожен займає свою нішу. Вони займаються культурними проектами, або соціальними, або йдуть в школи, або підтримують демонстрації.
Прийде час, коли вони там освояться, і тоді дуже важливо, що вони не відсторонилися від України. Тоді важливий цей зв'язок. Італійська славістка і україністка Джованна Броджі говорила про наших жінок, які прибирали і доглядали старших в італійських родинах, що вони були носіями знань про Україну. А тепер погляньте, лише тепер оці громади Португалії, Іспанії, Греції зміцніли, набрали сили і вже увійшли і в політичні партії, і деякі представники в органи місцевої влади. В Португалії вони фактично пролобіювали питання визнання Голодомору геноцидом. Тобто, це все потребує часу. Тепер, може, цей процес піде швидше, бо світ взагалі швидше крутиться.
Три роки здавалося, що це багато, але люди мусять якось устаткувати своє життя.
Коли є купа побутових проблем, коли ти маєш статус тимчасового захисту, давайте чесно скажемо, ти можеш впливати на уряди? Ні. Але ти можеш бути амбасадором, на рівні суспільства працювати і говорити про Україну з іноземцями. Крім того, ти завжди маєш можливість прийти або створити свою громаду, українські доми.
Новоприбулі почали групуватися, реєструвати свої громади, де кожен займає свою нішу. Вони займаються культурними проектами, або соціальними, або йдуть в школи, або підтримують демонстрації.
Прийде час, коли вони там освояться, і тоді дуже важливо, що вони не відсторонилися від України. Тоді важливий цей зв'язок. Італійська славістка і україністка Джованна Броджі говорила про наших жінок, які прибирали і доглядали старших в італійських родинах, що вони були носіями знань про Україну. А тепер погляньте, лише тепер оці громади Португалії, Іспанії, Греції зміцніли, набрали сили і вже увійшли і в політичні партії, і деякі представники в органи місцевої влади. В Португалії вони фактично пролобіювали питання визнання Голодомору геноцидом. Тобто, це все потребує часу. Тепер, може, цей процес піде швидше, бо світ взагалі швидше крутиться.
Українці в Росії можуть підняти голову після її розвалу
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Які проблеми вирішить ухвалення закону про множинне громадянство для діаспори? Чи його відсутність вже є проблемою для воєнних мігрантів, які будуть отримувати паспорти країн перебування?
Ірина Ключковська
директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету "Львівська політехніка".
Завжди важливо, що все було робилося вчасно. Діаспора попередніх хвиль дуже хотіла мати подвійне громадянство. Тепер я не знаю, чи їм аж так це потрібно.
Але це потрібний дуже закон для воєнних мігрантів, щоб вони не втрачали українське громадянство. Інше питання, чи заїдуть і виїдуть чоловіки, але є жінки, діти.
Треба це робити, але мусить бути виставлено дуже багато запобіжників в законі. Бо є Росія, де багато людей з українськими прізвищами, маємо людей вихідців звідси. Хто з них хто тепер?
Українці Росії довгий період часу були пріоритетом нашого вивчення. Ми займалися четвертою хвилею міграції активно тоді, коли в суспільстві не було взагалі сприйняття людей, які виїхали в час незалежності. І навіть на рівні найвищого керівництва ми чули не дуже приємні речі. В пресі писали, хто покинув країну і жінки якої поведінки. А ми зустрічалися з тими людьми, бачили їх і розуміли, що це не так.
Ми проводили успішні проєкти для українців в Росії: виступили з ініціативою прямих шефських зв’язків між українськими школами у Росії та Львові. Там були прекрасні люди, але зараз припинили з ними спілкуватися. Бо я не можу гарантувати, що ФСБ не зламало навіть тих, кому ми довіряли. Там постійні обшуки, там були вбивства активістів. Це велика трагічна сторінка винищення українців.
Але це потрібний дуже закон для воєнних мігрантів, щоб вони не втрачали українське громадянство. Інше питання, чи заїдуть і виїдуть чоловіки, але є жінки, діти.
Треба це робити, але мусить бути виставлено дуже багато запобіжників в законі. Бо є Росія, де багато людей з українськими прізвищами, маємо людей вихідців звідси. Хто з них хто тепер?
Українці Росії довгий період часу були пріоритетом нашого вивчення. Ми займалися четвертою хвилею міграції активно тоді, коли в суспільстві не було взагалі сприйняття людей, які виїхали в час незалежності. І навіть на рівні найвищого керівництва ми чули не дуже приємні речі. В пресі писали, хто покинув країну і жінки якої поведінки. А ми зустрічалися з тими людьми, бачили їх і розуміли, що це не так.
Ми проводили успішні проєкти для українців в Росії: виступили з ініціативою прямих шефських зв’язків між українськими школами у Росії та Львові. Там були прекрасні люди, але зараз припинили з ними спілкуватися. Бо я не можу гарантувати, що ФСБ не зламало навіть тих, кому ми довіряли. Там постійні обшуки, там були вбивства активістів. Це велика трагічна сторінка винищення українців.
Ірина Ключковська, директорка МІОК та співзасновниця громадської ініціативи “Голка” Маргарита Ситник. Фото “Голка”.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
У вас є надія на відновлення їхньої ідентичності?
Ірина Ключковська
директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету "Львівська політехніка".
Останнє, що ми зробили перед повномасштабною війною в грудні місяці 2021 року – ініціювали спільну робочу групу, в якій брали участь і депутати Верховної Ради, представники СБУ, розвідки були. Наш інститут представляв ключову доповідь про українців Росії – як їх не втратити? Тепер мені навіть страшно подумати, що там.
Скажіть, чи було багато серед нас тих, хто піднімав голови за часів СРСР? На пальцях можна було перелічити. А там зараз ще гірше.
Я хочу думати, що вони залягли на дно. І, коли може прийде той час, коли Росія буде знову маленькою, коли будуть там якісь демократичні процеси, вони піднімуть голову.
Скажіть, чи було багато серед нас тих, хто піднімав голови за часів СРСР? На пальцях можна було перелічити. А там зараз ще гірше.
Я хочу думати, що вони залягли на дно. І, коли може прийде той час, коли Росія буде знову маленькою, коли будуть там якісь демократичні процеси, вони піднімуть голову.
Довідково: Інтерв’ю “Мости України” виходять в рамках партнерського проєкту “Голки” та “Главкома“.
“Мости України” – проєкт, покликаний збудувати мости між українцями, які залишаються в україні і тими громадянами нашої держави, які з різних причин виїхали і можуть допомогти державі під час війни і у повоєнній відбудові.
Мільйони українців за кордоном можуть зробити значно більше, ніж один посол, і бути амбасадорами інтересів України: адвокатувати потреби нашої держави на місцевому та національному рівнях у тих країнах, де вони зараз перебувають, промувати українську культуру та мову в світі, а також протидіяти ворожій дезінформації в інформаційному полі.
