Совсун Інна Романівна

Життєпис

Інна Совсун – обрана народним депутатом України у 2019 році від політичної партії “Голос” (#16 у списку). У Верховній Раді увійшла до однойменної фракції.  Стала головою підкомітету з питань адаптації законодавства України до положень права Європейського Союзу (acquis ЄС), виконання міжнародно-правових зобов’язань України у сфері європейської інтеграції Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг. Заступник міністра освіти і науки у 2014–2016 роках.

Працювала в Міністерстві освіти першою заступницею міністра Сергія Квіта. Він запросив Совсун, яка була викладачем Києво-Могилянської академії, на цю посаду після Революції Гідності. Після головування в міністерстві проросійського Дмитра Табачника, у суспільства був запит на зміни в освітній системі. Совсун була однією із співзасновниць аналітичного центру CEDOS, навчалася певний час у Європі – в Лундському університеті (Королівство Швеція). Наголосила на необхідності побороти в освіті корупцію та плагіат. Основна її особливість – готовність до рішучих кроків, навіть якщо вони не є популярними. На відміну від Лілії Гриневич і її команди, які казали “Ми приречені робити популярні кроки”, у кулуарах Совсун називали “радикальною реформаторкою”. Буквально наступала на мозолі феодальному  ректорському корпусу, взявши курс на прозорість і обмеження впливу ректорів на університети.

Хронологія подій

У 2025 році не голосувала за законопроєкт, який обмежив повноваження Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури і посилив повноваження Генерального прокурора (#12414). На думку низки громадських організацій закон становив пряму загрозу незалежності НАБУ – одного з ключових антикорупційних органів. Після вуличних протестів парламент прийняв законопроєкт #13533, який скасував дію попереднього закону. Інна Совсун разом із групою депутатів подавала альтернативний законопроєкт #13533-6, але він був відхилений комітетом.

У тому ж році після суперечки у Верховній Раді щодо добудови 3 і 4 блоків Хмельницької АЕС з міністром енергетики України Германом Галущенком, який звинуватив Совсун у тому, що вона “бігає по посольствах і поливає брудом нашу енергетику і нашу державу”, заявила про реєстрацію постанови про відставку міністра.

Також підтримала законопроєкт про  відновлення відкритості парламентських комітетів (#11321). 

У 2024 році підтримала закон про заборону діяльності релігійних організацій, керівний центр яких розташований у Росії, зокрема РПЦ (#8371).

У тому ж році не голосувала за законопроєкт щодо спрощення процедури зміни цільового призначення землі з сільськогосподарської на промислову (#9627), який за оцінками експертів містить значні корупційні ризики. 

У 2023 році була серед ініціаторів законопроєкту Про інститут реєстрованих партнерств (#9103). Законопроєкт був схвально прийнятий ЛГБТ-спільнотою, але зазнав критики з боку Синоду Православної церкви України та низки обласних і міських рад.

У тому ж році підтримала законопроєкт про деколонізацію (#7253), який забороняє пропаганду імперської політики Росії та деколонізує місцеві назви. 

Голосувала за законопроєкт “Про легалізацію медичного канабісу” (#7457), який дозволив виробництво в Україні медичних препаратів, які могли допомогти військовим.

У тому ж році стала співзасновницею благодійного фонду “Києво-Могилянська фундація”.

У 2022 році була основною авторкою законопроєкту щодо заборони використання джерел інформації держави-агресора в освітніх програмах, в науковій та науково-технічній діяльності (#7633), який негативно сприйняла частина представників наукової спільноти, оскільки він викидає з наукового обігу величезні пласти джерел, без яких неможливо досліджувати українське минуле. Варто зазначити, що деякі українські науковці також вдавалися до “наукового колабораціонізму” і навіть після анексії Криму видавали свої наукові статті в рф.

У тому ж році Совсун стала головою підкомітету з питань адаптації законодавства України до положень права Європейського Союзу (acquis ЄС), виконання міжнародно-правових зобов’язань України у сфері європейської інтеграції Комітету Верховної Ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг. Діяльність у Комітеті зазнавала критики з боку колег по комітету, зокрема Олексія Кучеренка, який відзначив відсутність у неї відповідного досвіду і вважав безвідповідальною ініціативу Совсун в розпал опалювального сезону ставити питання про відставку міністра енергетики. І тут варто додати, що Кучеренко разом з іншими спікерами, які мали проросійські погляди, з’являвся на пропагандистських телеканалах.

У тому ж році Совсун голосувала за законопроєкт про заборону проросійських партій (#7172-1).

У 2020 році поставила свій підпис під ініціативою про звільнення Арсена Авакова з посту міністра внутрішніх справ.

Очолила Харківську обласну організацію партії “Голос” і головувала в ній приблизно один рік.

Цього ж року увійшла до Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг. 

У 2019 році обрана народним депутатом України від політичної партії “Голос” (#16 у списку). У Верховній Раді долучилась до однойменної фракції. Увійшла до Комітету з питань освіти, науки та інновацій, стала головою підкомітету з питань освіти впродовж життя та позашкільної освіти. 

У 2017 році була консультанткою в Міністерстві охорони здоров’я. 

У 2016 році за день до відставки міністра Совсун, яка тимчасово виконувала його обов’язки, підписала скандальний наказ, який передбачав скорочення керівного, адміністративного, управлінського персоналу, водіїв, робітників, які обслуговують громадські будівлі, на 10 відсотків. Наказ викликав обурення профспілок і був скасований 5 травня того ж року.

23 серпня Кабінет міністрів звільнив Совсун з посади першого заступника міністра освіти і науки. Після чого її призначили віцепрезиденткою Київської школи економіки.

У 2014 році призначена заступником Міністра освіти і науки Сергія Квіта, який до призначення був президентом Києво-Могилянської академії. У міністерстві відповідала у першу чергу за реформування вищої освіти. Зокрема, реформу стипендій, яка поділяється на академічні (їх отримують лише за видатні досягнення в освіті) і соціальні. Це призвело до зменшення кількості студентів, які отримують стипендії, критики з боку студентських організацій через несправедливість у їх розподілі. 

У 2011 році почала викладати на кафедрі політології у Києво-Могилянській академії.

У 2009–2012 роках навчалась в аспірантурі Києво-Могилянській академії, але не захистила дисертацію.

У 2010 році стала директором Центру дослідження суспільства (CEDOS).

У 2008–2009 роках працювала менеджером освітніх проєктів Громадянської мережі ОПОРА.

У 2007–2012 роках була помічницею на громадських засадах народного депутата від Блоку Юлії Тимошенко Ігоря Гриніва.

У 2005–2007 роках здобула ступінь бакалавра політології у Києво-Могилянській академії, магістра політології у Київському національному університеті ім. Т. Шевченка та магістра європейської політики в Лундському університеті.  

Якщо у профілі відображена неточна інформація, звертайтеся, будь ласка, письмово за адресою: ngo.holka # gmail.com і команда громадської ініціативи “Голка” обов’язково розгляне звернення і Вам відповість.