Порошенко Петро Олексійович

Життєпис

Петро Порошенко – п’ятий президент України (2014–2019), народний депутат України III–V, VII, IX скликань. Входив до фракцій “Соціал-демократичної партії України (об’єднаної)”, “Солідарність” і “Наша Україна”. Був міністром закордонних справ (2009–2010) у другому уряді Юлії Тимошенко і міністром економіки і торгівлі (2012) у першому уряді Миколи Азарова. До парламенту IX скликання потрапив у 2019 році від партії “Європейська солідарність” (#1 у списку), увійшов до однойменної фракції та Комітету з питань інтеграції України з Європейським Союзом. 

Лідер партії “Європейська солідарність”, підприємець, олігарх, який регулярно займає високі місця у рейтингах найзаможніших українців (3-й у списку Forbes за 2025 рік). 

Петро Порошенко був одним із ключових членів команди Віктора Ющенка під час Помаранчевої революції 2004 року. Разом із Ющенком та Юлією Тимошенко він став одним із лідерів протестів, а також співвласником і керівником “5 каналу”, який відіграв важливу роль у висвітленні подій революції. Хоча Порошенко і Тимошенко були соратниками під час Помаранчевої революції, пізніше вони стали політичними конкурентами. Порошенко займав посаду секретаря Ради національної безпеки і оборони (РНБО) при Ющенку, але у 2005 році його було звільнено внаслідок конфлікту між РНБО та урядом Тимошенко. Відомо, що Порошенко є кумом Віктора Ющенка.

Петро Порошенко став президентом України у 2014 році після Революції Гідності, коли Росія вже почала агресію проти України, анексувавши Крим і розпочавши збройний конфлікт на Донбасі. Від імені України він підписав Мінські угоди 2014 та 2015 років, які мали на меті припинення війни, але так і не були повністю виконані через складні умови, висунуті Росією, включно з вимогою проведення виборів на окупованих територіях за контролем Москви. Ці угоди діяли до повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року.

Порошенка критикували за підписання Мінських угод і за відмову у 2014 році оголосити воєнний стан у країні. Водночас значна частина експертів вважає, що під час подій навколо Іловайського котла у серпні 2014 року для української армії був потрібен час на переозброєння і відновлення сил, що й обумовлювало певний “перепочинок” на фронті. Таким чином, Порошенко був важливою фігурою у формуванні політичного курсу країни в критичний період, хоча й зазнавав значної критики як з боку опонентів, так і експертного середовища.

Під час президентства Петра Порошенка Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС, (політичну частину якої підписали до початку його каденції в березні 2014 року), а економічну частину – 27 червня 2014 року. Угода створила передумови для подальшої інтеграції України з Європейським Союзом, зокрема в частині створення зони вільної торгівлі. Безвізовий режим з ЄС Україна отримала пізніше, у 2017 році.

Порошенко також має заслугу у створенні помісної православної церкви України, що стало великим історичним кроком у збереженні церковної незалежності від Московського патріархату.

Під час президентської каденції Петра Порошенка (2014–2019 роки) під сильним тиском міжнародних партнерів було здійснено  низку важливих реформ. Зокрема, створено антикорупційний блок: Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП) та Вищий антикорупційний суд. Також розпочали децентралізацію, судову реформу та реформу державної служби.

Водночас багато експертів і критиків вважають, що Порошенко не був політиком, який послідовно руйнував корупційну систему, а радше керував країною з огляду на політичні компроміси. Часто його називають президентом формальних змін, а не глибинних перетворень.

Політична спадщина Петра Порошенка зберігає складний характер, який і сьогодні викликає дискусії. Антикорупційні інституції, створені за його каденції – продовжують розслідувати справи, пов’язані з колишніми керівниками країни та їхніми близькими. У тому числі стосовно самого Петра Порошенка. Серед таких резонансних кейсів – “вугільна справа”, в якій йдеться про постачання вугілля з тимчасово окупованих територій Донбасу та підозри у держзраді, а також скандал навколо “труби Медведчука” — контроверсійної схеми розподілу газу.

Водночас Петро Порошенко та його фракція у парламенті не підтримали скандальний законопроєкт №12414, яким у липні 2025 року було істотно обмежено незалежність Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Порошенко публічно критикував цей закон, називаючи його знищенням антикорупційної системи, створеної разом із партнерами з ЄС і США. Він підкреслив, що зміни були приховано внесені до законопроєкту про допомогу родинам зниклих безвісти військових, що викликало широкий суспільний резонанс. Через 10 днів, 31 липня 2025 року, Верховна Рада ухвалила вже президентський законопроєкт №13533, який відновив незалежність НАБУ і САП. Фракція “Європейська Солідарність” Порошенка одностайно підтримала цей закон.

Важливою віхою в політичній біографії Порошенка є Київ, мером якого він планував стати до Революції Гідності. Розграбований за часів Леоніда Черновецького, не врятований за Януковича і його ставленика Олександра Попова, Київ і під час каденції Порошенка був лише місцем харчування еліт. Столичний зв’язковий президента Сергій Березенко вирішував будь-які питання, як з Київрадою, так і з командою Кличка-Столора.  Треба сказати, що в каденцію президента Зеленського фракція ЄС у Київраді на чолі з Мариною Порошенко, по суті,  стала партнером фракції УДАР, а також нового смотрящого столиці –  Дениса Комарницького, фігуранта розслідування НАБУ, в результаті якого в Києві були розкриті робочі багаторічні схеми, що діяли ще з часів Черновецького.

Хронологія подій

У 2025 році рішенням РНБО проти Порошенка застосували персональні санкції. Вони стосувались позбавлення державних нагород, блокування активів, обмеження на торгівлю та виведення капіталу з України. Причиною названо його участь в підготовці так званих “Харківських угод” та організацію ним разом із Віктором Медведчуком вугільної схеми. Варто зазначити, що Порошенко сам, як президент України, у 2014-2017 роках вводив низку персональних санкцій проти фізичних і юридичних осіб в Україні та за її межами. Тобто, перші санкції проти громадян, включно з обмеженнями активів, були запроваджені саме за його каденції.

У тому ж році повернувся до рейтингу найбагатших людей світу американського журналу Forbes, посівши 1947-ме місце. Зі статками у $1,8 млрд він був третім найбагатшим українцем після Ріната Ахметова і Віктора Пінчука.

Як депутат підтримав законопроєкт про  відновлення відкритості парламентських комітетів (#11321).  

Утримався під час голосування за законопроєкт, який обмежив повноваження Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури і посилив повноваження Генерального прокурора (#12414).

У 2024 році Державне бюро розслідувань завершило досудове розслідування щодо Порошенка, якого слідство підозрює у державній зраді та сприянні діяльності терористичної організації у справі про постачання вугілля з окупованого Донбасу.

За цей рік за даними руху ЧЕСНО не прийшов на жодне засідання свого комітету, а за п’ять років роботи Верховної Ради увійшов у десятку найбільших прогульників і пропустив 65% голосувань, в тому числі за законопроєкт про заборону проросійських партій (#7172-1), про деколонізацію (#7253). 

В той самий час підтримав закон про заборону діяльностірелігійних організацій, керівний центр яких розташований у Росії, зокрема РПЦ (#8371).

У 2023 році утримався під час голосування за законопроєкт “Про легалізацію медичного канабісу”, який дозволив виробництво в Україні медичного канабісу. 

У тому ж році за дослідженням руху ЧЕСНО розміщені по всій Україні рекламні білборди та сітілайти Фонду Порошенка та ГО “Справа громад” спрямовані виключно для підвищення впізнаваності Порошенка та його партії “Європейська солідарність”.

У 2022 році підтримав законопроєкт про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва (#5369), так званого “вовчого суду”.

У тому ж році Віктор Медведчук, якому висунуто підозру в держзраді та сприянні тероризму, заявив про ключову роль Порошенка у справах щодо закупівлі вугілля в ОРДЛО та крадіжки в держави частини нафтопродуктопроводу “Самара-Західний напрямок”.

У 2021 році Державне бюро розслідувань оголосило Порошенку підозру в державній зраді та сприянні діяльності терористичних організацій у справі про постачання вугілля з окупованого Донбасу, яку він за даними слідства проводив спільно з Віктором Медведчуком.

У 2019 році висунутий кандидатом в президенти України. Під час передвиборчої кампанії здійснив низку робочих поїздок у регіони України у рамках Ради регіонального розвитку, під час поїздок виступав на мітингах перед своїми прихильниками. Громадянська мережа “Опора” звинуватила Порошенка у використанні робочих поїздок з агітаційною метою.

Під час передвиборчої кампанії журналісти описали імовірну схему підкупу виборців в інтересах Порошенка, що отримала назву “сітка” і була пірамідою фінансово вмотивованих агітаторів, які самі голосують за кандидата і залучають до голосування за нього інших виборців на платній основі.  Обсяг залучених коштів із державного бюджету міг становити до 1,5 млрд грн.

У другому турі президентських виборів отримав 24.45% голосів та програв Володимиру Зеленському.

У тому ж році обраний народним депутатом України від партії “Європейська солідарність” (#1 у списку), увійшов до однойменної фракції та Комітету з питань інтеграції України з Європейським Союзом.

У 2018 році взяв активну та безпосередню участь у сприянні отримання автокефалії Православною церквою України.

У тому ж році неофіційно почав передвиборчу кампанію на посаду Президента України, під виглядом соціальної реклами транслював ролики про його досягнення на посту президента України.

Після захоплення росіянами українських моряків в Азовському морі 25 листопада 2018 року Порошенко запровадив воєнний стан строком на 30 діб. Таке рішення розкритикувала низка авторитетних західних ЗМІ, оскільки воєнний стан міг бути запроваджений через бажання Порошенка відкласти чергові президентські вибори. Початково секретар РНБО Олександр Турчинов виніс пропозицію про 60-денний режим воєнного стану, в такому разі старт передвиборчої президентської кампанії, запланований на 31 грудня дійсно не відбувся б. 

У 2017 році підписав указ про додаткові заходи щодо забезпечення безвізового режиму з Європейським Союзом для громадян України. Здобуття безвізового режиму було однією з передвиборчих обіцянок Порошенка.

У 2016 році був фігурантом “офшорного скандалу”, коли корпорація Roshen була передана офшорній компанії, хоча Порошенко заявляв, що передав свій бізнес у “сліпий траст”. Також він відкрив бувши президентом три нові офшорні компанії, що суперечить законодавству України.

У 2015 році підписав у Мінську з Путіним, Меркель та Олланд Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод, які передбачали зміни в Конституції України, що надаватимуть Особливим районам Донецької і Луганської області (ОРДЛО) постійний особливий статус, узгоджений з представниками ОРДЛО, а також створення народної міліції з представників ОРДЛО.

У 2014 році відбулась зустріч у Відні Дмитра Фірташа з Петром Порошенком і Віталієм Кличком, за результатами якої Кличко балотувався на мера Києва, а Порошенко – на Президента України. 

У тому ж році Порошенко був обраний Президентом України в першому турі з результатом 54,7 % голосів, і підписав Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.

У 2013 році заявив про бажання взяти участь у виборах мера Києва як єдиний кандидат від опозиції. 

Брав активну участь у Революції гідності 2013–2014 років, “5 канал”, власником якого був Порошенко, активно висвітлював події і був прихильним до протестувальників.

У 2012 році призначений Міністром економічного розвитку і торгівлі України в уряді Миколи Азарова.  

У тому ж році обраний народним депутатом України VII скликання як самовисуванець (округ #12, Вінниця). Входив до Комітету з питань європейської інтеграції. Пропустив більш ніж половину пленарних засідань Верховної Ради VII скликання.

У 2009 році призначений за президентською квотою Міністром закордонних справ у другому уряді Юлії Тимошенко. 

У 2007 році став головою Ради Національного банку України.

У 2006 році обраний народним депутатом України V скликання від Блоку “Наша Україна” (#33 у списку), увійшов до однойменної фракції. Був головою Комітету з питань фінансів і банківської діяльності.

У 2005 році призначений секретарем Ради національної безпеки і оборони України і радником Президента України з питань нацбезпеки і оборони. Після висунення проти нього звинувачень в корупції з боку колишнього державного секретаря Олександра Зінченка подав заяву про відставку. Проти Порошенка відкрили кримінальну справу, але її було закрито.

У 2004 році був одним з керівників передвиборчої кампанії кандидата в Президенти України Віктора Ющенка.

У 2002 році обраний народним депутатом України IV скликання (округ #12, Вінниця) як самовисуванець. Увійшов до фракції “Наша Україна”. Був головою Комітету Верховної Ради з питань бюджету. 

У 2001 році Партія регіонального відродження “Трудова солідарність України” була перейменована у Партію регіонів, Порошенко став заступником голови партії – Миколи Азарова. 

У листопаді того ж року вийшов з Партії регіонів, очоливши партію “Солідарність”. Увійшов разом з партією до Виборчого блоку Віктора Ющенка “Наша Україна”, ставши керівником його центрального штабу.

У 2000 році вийшов з фракції СДПУ(о) у парламенті, очоливши групу “Солідарність”.

У тому ж році вийшов з партії СДПУ(о), почавши розвивати власний проєкт – Партію солідарності України, яка у листопаді увійшла у новостворену Партію регіонального відродження “Трудова солідарність України”, співголовою якої Порошенко став.

У 1999 році став заступником голови Ради Національного банку України.

У 1998 році обраний народним депутатом України III скликання (округ #12, Вінниця), самовисуванець. Також був #11 у списку “Соціал-демократичної партії України (об’єднаної)”, входив до політбюро партії, увійшов до однойменної фракції. Був головою підкомітету з цінних паперів, фондового та інвестиційний ринків Комітету з питань фінансів і банківської діяльності.

У 1993–1998 роках був генеральним директором ЗАТ “Український промислово-інвестиційний концерн”, президентом ВАТ “Завод Ленінська кузня”, головою спостережної ради ВАТ “Вінницька кондитерська фабрика” і банку “Мрія”.

У 1990–1993 роках був заступником генерального директора об’єднання малих підприємств “Республіка” та генеральним директором АТ “Біржовий дім Україна”.  

Якщо у профілі, на Вашу думку, відображена неточна інформація, звертайтеся, будь ласка, письмово за адресою: ngo.holka # gmail.com і команда громадської ініціативи “Голка” обов’язково розгляне звернення і Вам відповість.