Парубій Андрій Володимирович

Життєпис

Андрій Парубій – став народним депутатом IX скликання від партії “Європейська Солідарність” за списком як безпартійний. Став членом однойменної фракції. Обраний членом Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. 

Екссекретар Ради національної безпеки і оборони України, був першим заступником Голови Верховної Ради України, а згодом і головою Верховної Ради. На цій посаді в останні місяці роботи йому вдалося провести через сесійну залу закон “Про мову”, який блокували проросійські нардепи. Також системно лобіював прийняття Закону “Про національну безпеку”. Водночас опозиційні фракції мали претензії до дотримання регламенту спікером. Так коли проголосували закон про збільшення складу ЦВК низка фракцій подали постанови, щоб його заблокувати. Це сталося 2018 року. Голова Верховної Ради підписав закон і надіслав його президенту. Опоненти трактували це як порушення процедури.

Він звертався до правоохоронних органів під час місцевих виборів 2020 року, аби змусити ЦВК перевірити, чи проживають проросійські кандидати, зокрема Шарій, які подали свої кандидатури, на території України, як того вимагає законодавство. Лише після цього цих політиків не допустили до виборчого процесу. 

Також був народним депутатом VI, VII , VIII скликань. Коли у парламенті голосували за пролонгування чорноморського флоту рф в Криму, то Парубія як опозиціонера звинуватили в тому, що він з димовими шашками зривав голосування в сесійній залі. Політик став активним учасником Революції Гідності, комендант Українського дому в Києві, а також комендант Самооборони Євромайдану. 

Успішно балотувався депутатом Львівської обласної ради I, IV та V скликань, а також депутатом Львівської міської ради II скликання. 

Загинув у 2025 році внаслідок збройного нападу поблизу власного дому у Львові. Після його загибелі президент Володимир Зеленський присвоїв політику звання героя України посмертно. Це сталося після того, як петиція з такою вимогою набрала понад 25 000 підписів.

Батько – Володимир Парубій – один із засновників Народного Руху України, заступник голови Львівської обласної ради першого демократичного скликання.

Хронологія подій

У 2025 році депутата застрелили біля його дому у Львові. Зловмисник із сумкою кур’єра Glovo випустив у парламентаря вісім куль та втік з місця злочину. Парубій помер до приїзду медиків. Наступного дня правоохоронці затримали підозрюваного – 52-річного львів’янина Михайла Сцельнікова, який визнав провину та заявив, що скоїв убивство як “помсту українській владі” за загибель сина під Бахмутом у 2023 році. Колишня дружина Сцельнікова у соцмережі написала, що він майже не спілкувався із сином і не брав участі в його житті. Служба безпеки України висунула версію про можливий “російський слід” у справі, припустивши, що до злочину могли бути причетні спецслужби рф. Сам підозрюваний це заперечував. Суд ухвалив утримувати його під вартою до завершення слідства й судового розгляду, йому загрожує довічне ув’язнення.

Утримався при голосуванні за проєкт, який стосувався спеціального порядку примусового відчуження земель в Ужгородському районі Закарпатської області (#9549). Ініціатива містила низку скандальних норм, що створюють ризики як вирубки лісів, так і розбудови корупційної схеми із викупом за кошти бюджету у потрібних людей нерухомості за ціною в 3-3.6 рази вище ринкової. Зазначені норми порушували низку положень Конституції, тому Президент наклав вето. Попри це, більшість зауважень при доопрацюванні нардепи проігнорували. Крім іншого, при доопрацюванні до повторного другого читання в закон було додано норми, що легалізують до початку 2028 року корупційну схему органів місцевого самоврядування із розробкою детальних планів всупереч положенням генпланів населених пунктів. 

У цьому ж році утримався при голосуванні за так званий закон Ігоря Мазепи (проєкт 12089). Це законодавча ініціатива, яка по суті відобразила вимоги недоброчесного бізнесу.  Закон передбачає “обнулення” претензій до дерибанників лісів та прибережних смуг, якщо з моменту дерибану пройшло 10 років і вони потрапили у приватні руки. Це означає, що усі дерибани, які відбулися за останнє десятиліття можуть узаконити. Якщо ж 10-річний строк дерибану ще не минув, то перед тим, як позиватися до суду аби врятувати майно, з державного чи місцевого бюджету треба буде покласти на депозит вартість майна, яке захотіли повернути. Президент Володимир Зеленський попри те, що петиція з вимогою ветувати закон зібрала понад 25 000 голосів, документ підписав. Першою жертвою “закону Ігоря Мазепи” стала справа щодо Протасового Яру, який захищав загиблий розвідник та киянин Роман Ратушний. Згодом цей закон розкритикував Європарламент, наголосивши, що він по суті легалізує крадене у держави.

У 2024 році проголосував проти законопроєкту #10242 про тиск на журналістів та їхні джерела. Цей законопроєкт створював серйозні ризики для свободи слова, діяльності журналістів та захисту їхніх джерел і викривачів корупції. Під виглядом боротьби зі “зловживанням даними” пропонувалося внести зміни до Кримінального кодексу, передбачивши посилення покарання за розголошення інформації з державних реєстрів під час воєнного стану – до 8 років ув’язнення, без жодних винятків для журналістів чи викривачів корупції.

Проголосував за законопроєкт #8371, що передбачав заборону діяльності в Україні релігійних організацій, що мають керівний центр у державі, яка здійснює збройну агресію проти України.

У 2023 році утримався при голосуванні за проєкт #7457 “Про легалізацію медичного канабісу”, який дозволив виробництво в Україні медичного канабісу задля відновлення військових після поранення, зокрема з метою лікуванні ПТСР. Прийняття закону адвокатувала громадська організація “Пацієнти України”.

Цього ж року голосував за законопроєкт #9296-д про посилення фінансового моніторингу PEP, тобто політично значущих осіб. Ключовою зміною, передбаченою законопроєктом, було запровадження для топпосадовців довічного статусу РЕР замість чинного обмеження в три роки після звільнення з посади. Крім того, документ посилював відповідальність суб’єктів первинного фінансового моніторингу (зокрема банків) за безпідставну відмову у наданні фінансових послуг.

Голосував за негайне відкриття електронних декларацій під час воєнного стану.

Підписав звернення до Голови Верховної Ради з проханням позбавити мандатів депутатів від заборонених проросійських партій.

У 2022 році на початку повномасштабного вторгнення рф Парубій увійшов до складу 206-го батальйону територіальної оборони, який був створений для захисту Києва й околиць столиці за підтримки “Європейської солідарності”. Після того як ворога відкинули від Києва, ще кілька місяців він воював на Миколаївському напрямку. 

У 2020 році проголосував проти постанови #4104, якою парламент затвердив своїх представників до складу конкурсної комісії з обрання керівництва Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Склад цієї комісії викликав масштабну критику з боку громадянського суспільства, делегацій ЄС та країн G7, оскільки до неї увійшли особи, щодо яких були сумніви в незалежності та доброчесності.

Голосував за “антиколомойський закон” (проєкт #2571-д), який передбачав заборону повернення виведених з ринку неплатоспроможних банків їх колишнім власникам. 

Цього ж року Парубія викликали до Державного бюро розслідувань у справі про “перешкоджання виборчому праву”. За його словами, обіймаючи посаду голови Верховної Ради, він звертався до правоохоронців із вимогою перевірити, чи перебували в Україні протягом останніх п’яти років ексголова Адміністрації президента Віктора Януковича – Андрій Клюєв, колишній заступник генпрокурора Ренат Кузьмін та блогер і журналіст Анатолій Шарій, а також чи мали вони право брати участь у виборах. Лише після цього Центральна виборча комісія скасувала їхню реєстрацію кандидатами.

У 2019 році Державне бюро розслідувань відкрило кримінальне провадження проти нардепа. Йшлось про можливе перешкоджання виборам з боку політика, коли той перебував на посаді спікера парламенту. Проте пізніше суд закрив справу.

За кілька місяців до парламентських виборів, поки президентом ще був Петро Порошенко, Парубій провів через Верховну Раду попри тиск проросійських депутатів закон “Про мову”. Він закликав народних депутатів голосувати, наголошуючи, що важливий кожен голос.

Обраний народним депутатом IX скликання від партії “Європейська Солідарність” за списком як безпартійний. Став членом однойменної фракції. Обраний членом Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки.

Парубій характеризував кандидата в президенти Володимира Зеленського як “модернізовану версію Януковича”, а після виборів неодноразово вступав у конфлікти з новообраним главою держави та відмовляв у скликанні позачергових засідань.

У 2018 році голосував за Закон про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей. Системно просував оборонно-безпекову політику, координував прийняття Закону “Про національну безпеку” у 2018 році і підписав його. Публічно вимагав, щоб його підготували до другого читання і проголосували у визначені терміни.

У 2017 році став ініціатором законопроєкту #6059, який зобов’язував нардепів виступати з трибуни Верховної Ради українською мовою. Депутат неодноразово закликав колег виступати державною.

У 2016 році був обраний головою Верховної Ради замість Володимира Гройсмана, якого тоді призначили прем’єр-міністром України. Був одним із основних рушіїв та адвокатів закону про функціонування української мови як державної, прийнятого згодом у 2019 році.

У 2015 році критикував деякі кадрові призначення тодішнього Президента України – Петра Порошенка, зокрема, призначення Віктора Шокіна Генеральним прокурором. Парубій вважав, що такі рішення нагадували стару систему і не відповідали новому духу України.

У 2014 році був обраний депутатом Верховної Ради VIII скликання від “Народного фронту” за списком партії. Був обраний першим заступником Голови Верховної Ради України. Став членом Політичної та Військової рад партії. Був керівником БО “Благодійний фонд підтримки добровольців”.

Парубій підтримав Постанову #2374 про особливий порядок самоврядування на Донбасі, а також проєкт змін до Конституції щодо “децентралізації влади”, що передбачав цей особливий порядок.

Проти Парубія того ж року був скоєний замах з використанням бойової гранати під час зустрічі нардепа з соратниками із “Самооборони” та депутатами біля готелю “Київ”. Міліція вела слідство у справі про кинуту гранату за статтею “Замах на вбивство”. Згодом у 2015 році, за повідомленням тодішнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, міліція затримала трьох осіб, які були причетні до замаху на Парубія. Замовником злочину виявився Станіслав Шуляк, який за часи правління Віктора Януковича обіймав посади першого заступника начальника Управління державної охорони України та командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ.

З 2013 по 2014 роки під час Революції Гідності був комендантом Майдану та керівником Самооборони Майдану. Після підписання Президентом Януковичем і лідерами опозиції 21 лютого 2014 року Угоди про врегулювання політичної кризи в Україні, уночі загонами Самооборони, під керівництвом Парубія, був взятий під контроль урядовий квартал в Києві – будівлі Верховної Ради, Адміністрації президента, Кабінету міністрів та Міністерство внутрішніх справ України.

Згодом Парубій добровільно склав депутатські повноваження в 2014 році у зв’язку з призначенням на посаду секретаря Ради національної безпеки і оборони України указом виконувача обов’язків Президента України Олександра Турчинова. Це сталось після перемоги Євромайдану і відсторонення Віктора Януковича від влади. Тоді Парубій доручив Міністерству внутрішніх справ посилити охорону ядерних об’єктів. Згодом у цьому ж році подав у відставку.

У 2012 році був обраний депутатом Верховної Ради VII скликання від Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина за списком. Обирався як безпартійний. Був обраний членом Комітету з питань науки та освіти. Згодом став головою підкомітету з питань законодавчого забезпечення інтеграції України в міжнародний науковий та освітній простір. Також увійшов до Політичної ради – керівного органу партії “Батьківщина”.

У цьому ж році вийшов із “Нашої України”. Аргументував це інтригами всередині партії. Згодом приєднався до партії “Фронт Змін” Арсенія Яценюка.

Також Парубій був ініціатором масштабної бійки у Верховній Раді. Метою бійки, за словами самого нардепа, був зрив розгляду скандального “мовного закону” регіоналів Вадима Колесніченка та Сергія Ківалова.

У 2011 році Генеральна прокуратура часів Віктора Януковича ініціювала спробу позбавити Парубія депутатської недоторканності та відкрити проти нього справу у зв’язку з інцидентом із киданням димових шашок і яєць у сесійній залі парламенту. Ці події розгорталися на тлі ратифікації резонансних “харківських угод”, які продовжили перебування Чорноморського флоту росії в Криму ще на 25 років. До цього Генпрокуратура проводила досудове розслідування.

У 2010 році в ефірі шоу Савіка Шустера побився з Олегом Ляшком. Ляшко без запрошення з’явився на ефір, у якому брав участь Віктор Ющенко та вимагав, щоб йому надали можливість подискутувати з президентом. Парубій, застосувавши силу, витяг Ляшка зі студії.

У 2007 році був обраний до Верховної Ради VI скликання від блоку “Наша Україна – Народна Самооборона” (#80 у списку). Став членом Комітету у закордонних справах, головою підкомітету з питань контролю за здійсненням зовнішніх відносин та членом депутатської групи В’ячеслава Кириленка – “За Україну!”.

У 2006 році балотувався до Верховної Ради V скликання від блоку “Наша Україна” і посідав непрохідне місцем у списку – #353. Був обраний депутатом Львівської обласної ради V скликання від Блоку “Наша Україна”.

У 2005 році очолив партію “Народний Союз “Українці!”, що згодом була реорганізована у громадянське об’єднання “Український дім”.

У 2004 році був активним учасником Помаранчевої революції та комендантом Українського дому в Києві. Нагороджений пам’ятним знаком “Визначному учаснику Помаранчевої революції”. Був членом політичної ради партії “Наша Україна”.

У 2002 році був обраний до Львівської обласної ради IV скликання, був заступником голови облради.

У 2000 році балотувався на проміжних виборах до Верховної Ради за #115 округом (Сихівський район і частина Личаківського району міста Львів) від “Соціал-національної партії України”.

З 1999 по 2002 роки працював редактором науково-політичного журналу “Орієнтири”. Наприкінці 1999 року очолив молодіжне крило “Соціал-національної партії України” – “Патріот України”. А також очолив Львівський обласний осередок СНПУ.

У 1998 році балотувався до Верховної Ради III скликання за списком блоку “Менше слів” (разом з Олегом Тягнибоком), як член “Соціал-національної партії України” (майбутня ВО “Свобода”).

У 1996 році став керівником Товариства сприяння Збройним Силам та Військово-Морським Силам України “Патріот України”.

У 1994 році став депутатом Львівської міської ради II скликання, головою депутатської групи.

У 1991 році як голова товариства “Спадщина”, став співзасновником “Соціал-національної партії України” разом з Олегом Тягнибоком. Пізніше партія перейменувалась на Всеукраїнське об’єднання “Свобода”.

У 1990 році був обраний депутатом Львівської обласної ради I скликання, був секретарем постійної депутатської комісії з питань молоді й спорту.

З 1988 по 1990 роки був головою націоналістично молодіжної організації товариства “Спадщина”. Брав участь у національно-визвольному русі, організовував перші в Україні пікети. У 1989 році був заарештований за організацію несанкціонованого мітингу.

Якщо у профілі, на Вашу думку, відображена неточна інформація, звертайтеся, будь ласка, письмово за адресою: ngo.holka # gmail.com і команда громадської ініціативи “Голка” обов’язково розгляне звернення і Вам відповість.