Алім Алієв: Отримуємо заявки на відкриття українських та кримськотатарських студій у західних університетах. Це й безпекові студії 

Культурна дипломатія – це про побудову довіри між Україною, українським суспільством та суспільством за кордоном. Довіра будується достатньо довго, складно і в  першу чергу на спільних цінностях. Зараз ми працюємо з фокусними країнами в Європі, Латинській Америці, Азії, Африці. Спочатку досліджуємо країну, бо важливо розуміти, які наративи, теми і ставлення до України, культури, історії сьогодні є в цій країні. Але важливо не лише говорити про себе, а будувати зв'язок, колаборації між українськими митцями та митцями конкретної країни, між українськими університетами та університетами іноземної країни. 

Один із прикладів – торік  в Бразилії ми зробили величезний мурал в центрі Сан Паулу, створений українським художником Сашою Корбаном. Він ще автор мурала дівчинки з ведмедиком в Маріуполі, який росіяни потім знищили. З бразильської сторони запросили Едуарда Кобра. Це всесвітньо відомий мураліст, художник, який має мільйони підписників в соцмережах. Він погодився створити мурал на тему, яка об'єднує і Україну, і Бразилію. Ми обрали тему екоциду, бо через бойові дії і замінованість територій флора і фауна в Україні страждає. Бразилія ж потерпає через вирубку лісів в Амазонії. Навколо цього побудували комунікаційну кампанію в бразильських медіа. Проєкт мав величезні поширення і в соцмережах, і в місцевих ЗМІ.

Так само українські театри працюють в колаборації з іноземними. Це один з дієвих підходів. Інший – посилення позицій України та українських діячів культури на ключових майданчиках за кордоном.

Ми маємо відповідати на просте і водночас складне питання – хто ми такі? Далі маємо говорити, хто такі росіяни. Ми приходимо в суспільство, яке дуже погано нас розуміє або має негативне спотворене розуміння, бо довгий час про нас говорили інші голоси. 

Ми були позбавлені цього голосу. Зараз ми повертаємо голос України на міжнародний рівень засобами культури в першу чергу. Тому важливо пояснювати, яка наша культура, якою була наша історія, чому Україна сьогодні так бореться за свої території і людей. Чому громадянське суспільство і волонтерство, наприклад, у нас дуже розповсюджені. А далі про те, чому сьогодні війна Росії проти України, це навіть не війна між двох країн, а війна двох систем –  авторитарної і демократичної, між минулим та майбутнім.

Інакше що відбудеться? Коли ти проходиш до когось додому, хто тебе не знає і кажеш: “Ось цей твій друг, він дуже поганий, він бреше, грабує, гвалтує”. Тоді у відповідь можна почути: “Слухайте, я знаю свого друга більш-менш, а вас – ні”. Це філігранна робота в кожній країні. В країнах Африки, наприклад, ми дуже активно зараз працюємо з Південно-Африканською республікою, де неймовірно розвинені демократичні інститути, культурні інституції, університети. Ми активно зараз працюємо з темою депортованих дітей і мультикультурності. Торік робили величезний спільний концерт гурту “YAGODY” та південно африканського супер відомого джазового гурту "The Soil" на підтримку депортованих дітей та їхніх родин. А паралельно йшла конференція на цю тему. 

Ще відкриваються фотовиставки або через мистецтво розповідаємо персональні історії – це те, що чіпляє. Таким чином ми відкриваємо і навіть перевідкриваємо Україну в тій чи іншій країні.

Ці фільми зрозумілі. В першу чергу потрібно показувати в європейських країнах те, що відбувається фактично за кількасот чи тисяч кілометрів від їхнього кордону. І один з ключових меседжів, що ця війна не лише України та українців, а –  наша спільна війна. Але потрібно будувати довгострокові проєкти. Наприклад, як Глобальна коаліція українських студій. Ми започаткували його минулого року. Це державний проєкт, де об'єднались кілька інституцій – МЗС, Міністерство освіти, перша леді, Український інститут, Фонд президента з освіти і науки, Кримська платформа. Ми хочемо посилювати українські та кримськотатарські студії в університетах. Це вивчення України, української історії. Але не тільки. Це й безпекові студії. Бо ми зараз набуваємо унікальний досвід. В університетах формуються еліти тієї чи іншої країни. Тому це довгостроковий проєкт, де ми деколонізуємо знання про нас. 

Так, тому ми даємо не лише емоційну складову, що це підтримка України. А й про раціональну: навіщо така підтримка з боку університету. Зараз існує багато славістичних або східноєвропейських студій, але переважно це студії вивчення русистики.  А ми говоримо про те, що “друзі, ви ж побачили, що Україна – не Росія, як Кучма писав у свій час”. 

Глобальна коаліція працює кілька місяців, і ми вже отримали 67 заявок від різних університетів по світу. І отримуємо нові. Ми вже підписали перші меморандуми, причому це дуже різні країни. Наприклад, і ПАР, і Фінляндія. Зараз ми готуємо меморандуми з Австрією, Польщею, Іспанією. Цей процес рухається. Але він має бути системним. Бо результати ми отримуємо в середньостроковій перспективі. 

Те ж саме, коли говоримо про великі виставкові проекти, які можуть плануватись через кілька років. Але коли ми заходимо на великі майданчики, наприклад, якщо говорити про літературні проекти, коли наші голоси є на Франкфуртському книжковому ярмарку, в Ґвадалахарі в Мексиці або в Джайпурі в Індії – це те, що привносить український інтелектуальний дискурс у світовий. 

Ці студії – частина цієї готовності. Коли я говорю, що культура – частина безпеки, ми маємо розуміти, що, в першу чергу, ми, як Україна, маємо самі фінансувати свою “м’яку силу”. Ми маємо державний бюджет, який дуже обмежений. Але зараз знаходимо різні варіанти для фінансування культурної дипломатії. Після 2022 року активно почали працювати з міжнародними фондами, з державами. Нам допомогли і Великобританія, і Франція, і Німеччина, і США, були менші проєкти і в Польщі, і в Чехії. Достатньо немала кількість країн готова була підтримувати тоді. Зараз цього менше, бо багато проєктів зосереджених на  фінансування ситуації всередині України. Але ми також почали говорити з приватним бізнесом. Бо якщо ми як суспільство сьогодні не підтримаємо свою культуру і науку, то завтра нам доведеться користуватись культурою та наукою наших ворогів та інших держав. І ми знову будемо під цим колоніальним ковпаком. 

Ми розуміємо, що Росія дуже багато вкладає в те, аби змінювати політичний порядок денний на свою користь у світі. Сьогодні для Українського інституту одним з пріоритетів є робота з країнами-сусідками: з Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Молдовою. Бо нам важливо вибудовувати не лише партнерські, а й добросусідські довготривалі стосунки. Вони будуються на довірі і на кращому розумінні. Тому ми почали працювати із ключовими майданчиками і інституціями в цих країнах. Сподіваюся, що найближчим часом Український інститут також відкриється і в Польщі, бо це важлива велика країна для нас, де сьогодні живе багато наших співвітчизників.

Дійсно географічна близькість дуже часто не означає краще розуміння. Ми знаходимо спільне між тією чи іншою культурою, в історії, культурі, одязі чи їжі. Маємо ці речі підсвічувати. 

Коли ми бачимо фейки – це питання не лише до Польщі. Чим далі, тим їх буде більше.  І тому культурна дипломатія – те, що будує спільні майданчики, може бути ефективним інструментом цього розвінчування таких маніпуляцій. Треба шукати місцевих партнерів в місцевих спільнотах, бо тоді такі фейкові історії дуже швидко розвінчуються.

Дійсно географічна близькість дуже часто не означає краще розуміння. Ми знаходимо спільне між тією чи іншою культурою, в історії, культурі, одязі чи їжі. Маємо ці речі підсвічувати. 

Є велика дискусія про те, як поводити себе з “хорошими росіянами”. Частина наших партнерів вважає, що вони представляють альтернативну Росію. І тому запрошують їх на різні заходи. 

Емоційні аргументи тут не діють. Мають бути раціональні. Тому ми досліджуємо російську “м'яку силу”. Нещодавно презентували дослідження російської так званої “культурної дипломатії” в Німеччині, дослідивши вплив в європейських країнах їхніх ключових інституцій, як “Россотруднічество”, фонд "Руский мир", фонд "Горчакова". Ми пояснюємо: “Друзі, партнери, дивіться, це не ми вигадуємо, а в нас є дослідження, яке ми з партнерами робимо. Росіяни впливають на вашу внутрішню політику, і це теж імперський голос так званих “ліберальних хороших росіян”. 

Україна намагалася кенселити в 2022 році. Український інститут через 2 дні після початку повномасштабного вторгнення вийшов з публічною заявою, яку ми розіслали на тисячу інституцій за кордоном, про прохання “відтермінування співпраці з будь-якими російськими інституціями і митцями”. Ми не називали це кенселингом, а пояснювали, що вони є ретрансляторами імперського дискурсу. 

Цей міф, що Путін not Пушкін ми розвінчуємо досі. Але ми маємо точно давати якісну альтернативу. Ми відкриваємо українських композиторів. Наприклад, в академічній музиці за кордоном – це рік Лятошинського. Ми домовляємося, аби його твори включали в свої програми філармонії і концертні зали. Те ж саме стосується сучасної музики і літератури. Ми заходимо на ті майданчики, де не було росіян ніколи. Наші голоси починають звучати в Індонезії, в Південній Африці, в Аргентині. Якщо навіть там є росіяни, ми пропонуємо український голос і завжди говоримо організаторам: “У вас є традиція любити велику руську культуру, але ми хочемо презентувати український голос і українську культуру”. І коли це відбувається, то частіше за все це захоплення. 

Нещодавно на одному з найбільших джазових фестивалів світу Java Jazz Festival в Індонезії виступив квартет Усеїна Бекірова, який грав українську та кримськотатаську музику в джазових обробках, а також свою авторську джазову музику. Це був неймовірний успіх. Йдеться не лише про цілу набиту залу слухачами, а й про відеролики  відгуків професійної аудиторії, в яких кажуть, “вау, яка крута українська джазова сцена, ми хочемо більше”. Так крок за кроком ми відкриваємо себе світу. Але важливо, щоб і ми відкривали країни, з якими зараз працюємо. Це завжди рух в обидві сторони. Якщо ми хочемо працювати з Мексикою, мексиканську культуру теж маємо розуміти. 

Моя антитеза про веліку руську імперську культуру: кожна культура – це супер унікальне поєднання.

Починаючи з того, як ми голос автентичного “Щедрика” повернули в Карнегі-Холл, в Нью-Йорк, де він звучав 100 років тому, і ми знову зробили велику подію разом з неймовірною нашою діаспорянською організацією  “Razom for Ukraine”. Також участь українських митців на Венеційській бієнале, участь українських митців на фестивалях, форумах, концертних майданчиках. Цього року ми зробили програму української літератури на фестивалі в Буенос Айресі і у Гвадалахарі торік в Мексиці.

Великий вплив має,  коли ми говоримо про історію дітей, історію митців на війні. Найбільш вдалі проєкти –  на перехресті різних культур і спільних тем. 

Скоро ми оприлюднимо нашу стратегію на наступні 5 років. Це стратегія України, яка бореться. І, я дуже сподіваюся, що повоєнної України, яка перемогла. Нам важливо думати на роки вперед, яким чином ми залучаємо різні країни та інституції. Тому виклик, знову ж таки, – розуміння України за кордоном.

Суб'єктність українського голосу також – це те, що ми плануємо далі посилювати. І це більш системна робота з країнами-сусідками, і з ключовими країнами Азії, Африки, Латинської Америки.

А також академічний трек. Українська мова – це те, з чим ми хотіли би більш ґрунтовано попрацювати. Йдеться і про викладання української мови для іноземців за кордоном. На щастя, цей процес зараз в державі теж зрушився.