Олександр Слобожан: Майже вся відбудова відбувається завдяки допомозі міст-побратимів

Весною правління Асоціації міст України прийняло концепцію відновлення місцевого самоврядування. Ключове питання – повернення людей в українські громади. До її розробки були залучені міжнародні партнери, серед яких, зокрема, Європейський альянс за розвиток і відбудову українських регіонів – це структура Європарламенту, а також провідні лідери, чия думка важить в Європі. Наприклад, професор Георг Мільбрадт – це спецпосланник групи G7, радник декількох прем'єрів Німеччини. Долучився і мер Брюсселя, окрім того інститут Маршалла.  

Перше завдання – створити комфортні умови проживання. Але насамперед, звісно, – безпека. Якщо безпечно, відновлена інфраструктура, є робочі місця, працює система освіти, на 70-80% це переконує людей повертатися. На даний момент не всі ці фактори забезпечуються. 

Знаєте, чому в 2023 році більшість українців прийняла рішення не повертатись? Уявіть, мама з двома дітьми, яка перебуває у Варшаві, дзвонить до вчительки звільненої території і питає: як ви там? 

Вона просто не впевнена, чи повертатися їй.  Вчителька розповідає, що все безпечно, йде відбудова, але “вчителі, не впевнені, як їм бути, не знають, чи будуть працювати наступного навчального року”. А мама думає, куди її дитина буде ходити в школу. 

У чому була проблема? Справа в тому, що у школах не отримали інформацію про те, чи буде фінансування. Чомусь Міністерстві освіти не знайшли часу розподілити обсяг освітньої субвенції на рік між громадами, як того вимагає закон. 

Що робить тоді мама? Віддає своїх дітей у варшавську школу. Ось вам конкретний приклад, де не треба величезних грошей, геніальної роботи, механізмів і залучення міжнародних партнерів. Просто одному міністерству треба виконати свою роботу.

Ми запропонували схвалити концепцію відновлення місцевого самоврядування уряду, парламенту і Офісу президента, але поки що не отримали відповіді. Хоча в керівництві Ради Європи дали чітко зрозуміти, що документ має бути прийнятий. Інакше всі розмови про повернення українців залишаться тільки розмовами.

Неперешкоджання українським муніципалітетам налагоджувати партнерські зв'язки з європейськими і американськими партнерами. Другий блок – створення безпечних умов та відбудова інфраструктури. У звіті Європейської комісії також вказаний про так званий “нульовий перехід”. Це вирішення застарілих проблем з компенсацією різниці в комунальних тарифах, відповідно, і підтримкою цього комунального сектора економіки.

Третє, прозорий розподіл фінансів. ЄС виділив майже мільярд євро, щоб підтримати громади, які постраждали від російської агресії. Натомість український уряд 9 місяців не може розподілити ці кошти. 

У нас все–таки є великі сподівання на профільне міністерство розвитку громад та територій України, куди призначений новий віце-прем'єр-міністр Олексій Кулеба. Якщо ці кошти залишать цьому міністерству і впровадять систему їх прозорого розподілу, то це допоможе громадам. 

Мери почали з ургентної роботи ще з 2022 року, коли передусім зверталися до побратимів в Європі. За підтримки мера Зіндельфінгена в Німеччині ми створили платформу City4City, коли український муніципалітет отримував від свого побратима гуманітарну або іншу допомогу. Другий етап пішов набагато складніший  – це залучення фінансування на відновлення інфраструктури.

Будь-який відбудований об'єкт, навіть розчищення завалів, ліквідація наслідків ракетних атак, підключення міст до світла, тепла, води – це все кошти або місцевого бюджету, або залучені від міжнародних партнерів. Допомога з центрального бюджету – в межах 10%. Зараз вже є концепція. Але треба просто не ламати те, що вже працює. 

Наприклад, Мінфін переконує парламент вилучити реверсну дотацію у громад у 2025 році (кошти, які місцеві бюджети передають до держбюджету для горизонтального вирівнювання податкоспроможності територій, – ред.) 

Уявіть собі Покровськ зараз. Місто займається евакуацією людей, релокацією бюджетних установ, а Міністерство фінансів пропонує забрати у Покровська 30% коштів його бюджету через реверсну дотацію. 

У нас є 190 територіальних громад мають таке дотацію, з них 150 – це маленькі міста, селища і села, для яких це надзвичайно великі кошти, які нічим буде компенсувати.

Абсолютно правильно ідея. Завдання міністерства якраз буде в тому, щоб не продукувати такі ідеї, як позбавити громади 64% податку на доходи фізичних осіб, реверсної дотації. Якби було міністерство, в якого є стратегія, вони б на уряді мали підняти руку і сказати: 

“Вибачте, якщо ми зараз приймемо цю постанову, яка забирає 65 копійок з кожної гривні у місцевого самоврядування від послуг за теплопостачання, то тарифи тоді піднімуться. Це перешкоджає нашій стратегії повернення людей, якщо тарифи будуть в Україні більші вдвічі, ніж в Європі”. 

Коли почалася масова допомога міжнародних партнерів місцевому самоврядуванню знаєте, що зробив український уряд? На РНБО був затверджений указ президента щодо обмежень пересування для народних депутатів за кордон. Це не стосувалося місцевого самоврядування, але уряд заборонив депутатам місцевих рад виїжджати за кордон. У нас втричі одразу впала допомога з- за кордону цим громадам. Тому що депутати місцевих рад їздили за кордон, привозили партнерів, які допомагали відбудовувати. А зараз це навантаження лежить виключно на мерах одноосібно. Мер – один, а депутатів у раді багато.

 Тому можемо побачити активних мерів-одиниці, які скачують по всьому світу і випрошують кошти. У них немає інструментів, кого відрядити, щоб зав'язувати партнерства з бізнесом, з гуманітарними організаціями. 

Наведу приклад Маріуполя. У кожному обласному центрі створені хаби «Я – Маріуполь». Це і гуманітарна допомога, і  не втрачається зв'язок з громадою. Був створений економічний профіль переселенців, який, до речі, наш уряд не прийняв, а кожна європейські країни схвалили і обліковують висококваліфікованих українців, щоб ті могли знайти роботу.  Це ж боротьба за мізки. 

Так зробили деякі мери Західної України. Яскравий приклад - місто Чортків Тернопільської області, де не було архітектора, а відповідно можливості розвиватися.  У Чорткові зробили економічний паспорт переселенця: дивилися яку освіту і спеціальність мають переселенці, накладали це на вакансії по своєму місту і одразу цим людям пропонували роботу і службове житло. 

Якщо цих людей інтегрувати в громаду, надати їм житло, роботу, це величезний поштовх для громади, і для цих людей теж. 

Звісно, що в них є ностальгія за своїм рідним містом. Але зараз вони – повноцінні члени територіальної громади, платять податки, працюють, їхні сім'ї забезпечені. Але Маріуполь все одно з ними не втрачає зв'язок. В першу чергу, комунікація є. І, коли Маріуполь буде звільнений, цих людей запросять повернутися, їм там місцева влада надасть житло.  

Якщо говорити про українців в Європі, то через представництво окремих муніципалітетів за допомогою Ради європейських муніципалітетів-регіонів, за допомогою Європейського комітету регіонів теж не втрачається зв'язок з українцями, які там залишилися. Це представництво муніципальної влади через побратимів в Україні контактує і підтримує зв'язок з осередком українців. 

Другий напрям – це активні громадські організації. Наприклад, у День злуки через громадські організації робили ланцюжки єдності. 

По-третє, наші офіційні структури мали б виконувати цю роботу, консульства. А також різноманітні групи, чат-боти в месенджерах. Провідну роль також відіграють освітяни або лідери громадського сектора.

Через соціальні мережі ніхто не буде з вами зв'язуватися. Через соціальні мережі можна знайти ці групи, подивитися, де знаходяться муніципальні центри вашої громади. Треба подивитися, яке місто побратим у вашого міста або запитати у  вчителів в Україні. 

Але між собою українці можуть підтримувати такі контакти або через громадські організації, або представництво українських муніципальних центрів.

У нас є такі програми, як “Молодіжна столиця”, є програми стажування в органах місцевого самоврядування, шириться мережа молодіжних рад при муніципалітетах. Потрібно також залучати молодь до розробки стратегії. Не треба пропонувати одразу роботу. 

Працюючи в робочих групах по стратегії, всі ці молоді люди знаходять високооплачувану роботу або в бізнесі, або в міжнародних технічних проектах. 

Так, відсоток невисокий, але якісний. Якщо молодь буде чекати, що їй придуть і запропонують, такого може не відбутися. Натомість молоді люди, які були за кордоном, набагато конкурентніші у порівнянні зі своїм однолітками, бо тому що вони володіють і мовою, і новими інструментами і навичками. Якщо вони повернуться, знайдуть високооплачувану роботу. Тут в них менша конкуренція. Давайте говорити відверто.

Наведу приклад, як залучення молоді до розробки стратегії територіальної громади допомагає самій громаді і муніципальній владі. Хочу показати, що муніципальна влада зацікавлена в залученні молоді більше, ніж молодь зацікавлена йти на перших порах на невелику заробітну плату. Одна громада залучає величезний кредит для розробки транспортної інфраструктури. Вони рахують і не можуть дійти певної моделі. Як тільки вони залучили молодь, більш обізнану в новаціях, цифрових технологіях, то прийняли цю стратегію і змогли окупити закупівлю транспорту. Так, молодь потім заберуть з досвідом, який вони отримують в муніципалітетах, на високооплачувану роботу. 

Найголовніший момент – це пошук побратимств. Українці, які зараз знаходяться в європейських муніципалітетах, можуть розповідати про себе, наприклад, “я – бучанець, я –маріуполець” і робити промоцію своєму муніципалітету. І пропонувати  зв'язатися з бізнесом свого муніципалітету. 

До повномасштабного вторгнення побратимство між містами в Україні і Європі – це був переважно культурний обмін. До того ж, і не було такої кількості побратимств. 

За ці два роки кількість побратимств українських муніципалітетів з європейськими зросла до 3 тисяч.  Ми проаналізували, як до нас потрапляли контакти. Багато – від українців за кордоном. На фінальній стадії – це переписка офіційними листами і вже мерії двох муніципалітетів заключають угоду, потім бізнес між собою, потім допомога благодійній організації. Крім того,  ми через раду європейських муніципалітетів постійно інформуємо європейців, що така–то українська громада шукає побратима. 

Наприклад, в Портленді українець, який живе там багато років, зателефонував до нас і каже: “Херсон звільнили. В мене немає грошей, але чим я можу допомогти?” А Херсон не мав побратима в США. Питання навіть не в грошах. Маючи контакти, зв'язки, нам вдалося скомунікувати дві місцевих влади і далі в них закрутилася допомога.  

Так само патронат Данії над Миколаївщиною почався із запиту громадської організації до асоціації міст.

Тому кожен українець за кордоном може бути амбасадором своєї територіальної громади просто тим, що він розповідає, як він любить свою громаду, зв'язавши контактами будь-яких організацій, людей.

Ми намагаємося поєднати між собою український і європейський бізнес на взаємовигідних умовах. Маючи побратима в Європі, можна залучити фінансування. 95% з того, що зараз відбудовано, це допомога по цій лінії.

В нас є теж така програма «Мости довіри», коли українські та європейські муніципалітети реалізують спільні інфраструктурні проекти. А це робочі місця, економіка, податки.

Ключове – зараз треба прийняти державний бюджет на 2025 рік, який би не позбавляв місцевого самоврядування фінансових ресурсів. Тоді у нього будуть можливості і стимули створювати і робочі місця, і відбудовувати інфраструктуру.  Це прості речі, які  не потребують жодної копійки з державного бюджету: розблокувати рахунки, списати заборгованість і залишити норми бюджетного кодексу такими, якими вони є зараз. Коли відбулася агресія, центральна влада набагато більше прислухалася до місцевої, яка фактично прийняла на себе величезний удар під час широкомасштабного вторгнення. А потім почались політичні ігрища. 

І тоді. якби я був за кордоном, подзвонив би своєму другу в Україні з питанням “як справи”.  Він би сказав: “Слухай, світло не відключають, тарифи не зросли, муніципальна влада працює, реконструюють житло, діти ходять в школу, вчителька Марія Іванівна отримує належну зарплату”. І це найліпший аргумент, щоб я подумав: “А я сиджу в Варшаві. То можу я приїду в Україну?” Звісно, якщо буде безпечно.