Любов Любчик: Українські діти відмовляються від української системи освіти – втрати шалені
Українські діти за кордоном усе частіше відмовляються від української системи освіти через навантаження навчанням у двох школах. Крім того, інколи в новостворених українських школах за кордоном навчання відбувається і російською мовою. А трапляється й так, що батьки віддають дітей там в українські класи у російські школи, які росіяни створюють спеціально для біженців – розповідає Голова Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР) Світового Конґресу Українців Любов Любчик. Також часто діти у місцевих школах за кордоном обирають російську мову як другу іноземну, аби полегшити собі навчання.
Для збереження ідентичності українських дітей варто “узаконити” суботні та недільні школи, які наразі не визнані державою і не можуть видавати учням документи про освіту, але є найбільш розповсюдженими закладами для вивчення українського за кордоном, – вважає Любов Любчик, яка входить до профільної робочої групи при Міністерстві освіти. Також держава має працювати над впровадженням української мови як другої іноземної у світі.
Що має зробити Україна для збереження ідентичності українських дітей за кордоном? Чому батьки віддають дітей в російськомовні класи?
На ці та інші питання Любов Любчик відповідає у проєкті громадської ініціативи “Голка” – “Мости України”.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
За даними Міносвіти з 800 тисяч українських дітей за кордоном понад 355 тисяч продовжують дистанційно вчитися в Україні. Директори онлайн-шкіл твердять, що дедалі більше відмовляються саме від української освіти, а українознавчий компонент (вивчення української мови, літератури) працює не всюди. Що ми вже втратили у битві за ідентичність цих дітей за кордоном?
Любов Любчик
голова Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР) Світового Конґресу Українців
На жаль, освітні втрати є шалені. Ми бачимо той факт, що діти відмовляються саме від української системи освіти. Не тому, що вони не хочуть, а тому, що їм важко бути одночасно в двох системах освіти. В європейських країнах, наприклад, перебування в їхній національній системі освіти є обов'язковим згідно з Конституцією.
Ми не можемо допустити асиміляції. Необхідно, щоби батьки розуміли важливість збереження української ідентичності і національної свідомості і віддавали своїх дітей саме до діаспорних шкіл.
Але є й батьки, які настільки швидко хочуть асимілювати себе і свою дитину, що відкидають все українське і роблять акцент на місцеві школи, на іноземну культуру. У нас у Франції були випадки, коли ми пояснювали батькам, що вони ніколи не стануть французами, бо щоб бути французом, треба ним народитися і мати французьку ментальність. А може статися в один момент, що ви і французом не станете, і українське коріння втратите.
Ми зустрічалися з Андреасом Шляйхером, засновником міжнародного дослідження PISA (програми міжнародного оцінювання учнівства, Андреас Шляйхер -директор з питань освіти й навичок Oрганізації економічного співробітництва та розвитку - ред), який говорив, що діти позбавлені ідентичності менш успішні у професійному житті, тому що втрачають відчуття надійного плеча, національної опори у житті. Тому збереження ідентичності є дуже важливим.
В липні у нас відбувся саміт у Мюнхені, де були представники української освіти, освіти німецької землі Баварії, Латвії та Австрії. Останні говорили про те, що їм нецікаве збереження української ідентичності в українських дітях, а потрібна інтеграція в місцеве суспільство.
Тому засновники, директори шкіл, вчителі мають працювати з батьками. Роль українського вчителя в діаспорі на сьогодні є державотворчою. Кожен вчитель має відчути свою відповідальність. Як говорила Олена Теліга, “завдання, яке зараз стоїть перед нашою молоддю, – стати батьками майбутнього української нації”.
Ми не можемо допустити асиміляції. Необхідно, щоби батьки розуміли важливість збереження української ідентичності і національної свідомості і віддавали своїх дітей саме до діаспорних шкіл.
Але є й батьки, які настільки швидко хочуть асимілювати себе і свою дитину, що відкидають все українське і роблять акцент на місцеві школи, на іноземну культуру. У нас у Франції були випадки, коли ми пояснювали батькам, що вони ніколи не стануть французами, бо щоб бути французом, треба ним народитися і мати французьку ментальність. А може статися в один момент, що ви і французом не станете, і українське коріння втратите.
Ми зустрічалися з Андреасом Шляйхером, засновником міжнародного дослідження PISA (програми міжнародного оцінювання учнівства, Андреас Шляйхер -директор з питань освіти й навичок Oрганізації економічного співробітництва та розвитку - ред), який говорив, що діти позбавлені ідентичності менш успішні у професійному житті, тому що втрачають відчуття надійного плеча, національної опори у житті. Тому збереження ідентичності є дуже важливим.
В липні у нас відбувся саміт у Мюнхені, де були представники української освіти, освіти німецької землі Баварії, Латвії та Австрії. Останні говорили про те, що їм нецікаве збереження української ідентичності в українських дітях, а потрібна інтеграція в місцеве суспільство.
Тому засновники, директори шкіл, вчителі мають працювати з батьками. Роль українського вчителя в діаспорі на сьогодні є державотворчою. Кожен вчитель має відчути свою відповідальність. Як говорила Олена Теліга, “завдання, яке зараз стоїть перед нашою молоддю, – стати батьками майбутнього української нації”.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Але ж у Мюнхені є українська школа для старшокласників, де опитування успішності навчання з’ясувало, що ці українські діти знають німецьку мову і вчаться краще, ніж наші в німецьких школах. Завдяки таким результатам школа здобула фінансування з бюджету Німеччини. Чи ми можемо цей приклад масштабувати на інші країни з посилом, що діти, які зберігають ідентичність, можуть стати успішними членами вашого суспільства?
Любов Любчик
голова Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР) Світового Конґресу Українців
Цей приклад варто масштабувати в тих європейських країнах, де дозволений такий формат шкіл. Це чудова і взірцева школа, заснована Аллою Дубровик-Роховою. Але там є й інший аспект. Я питала тих дійсно дуже талановитих дітей, чи планують вони повернутися в Україну. Більшість відповіли негативно, вони вже мріють своє майбутнє в Європі. Але важливо, щоб вони розуміли, хто вони, звідки їхнє коріння і брали участь у відбудові України.
В Австрії у Відні є також українська школа для старшокласників Free People's School, за аналогією до цієї Мюнхенської школи. Але це є бордингова школа, де українські діти навчаються і проживають протягом навчального року. Це єдина українська школа такого типу у світі. Я теж спілкувалася з тими дітьми, вони теж не готові поки що повертатися в Україну. Тому нам треба докладати зусиль, аби втримати цю талановиту українську молодь саме в українському просторі.
В Австрії у Відні є також українська школа для старшокласників Free People's School, за аналогією до цієї Мюнхенської школи. Але це є бордингова школа, де українські діти навчаються і проживають протягом навчального року. Це єдина українська школа такого типу у світі. Я теж спілкувалася з тими дітьми, вони теж не готові поки що повертатися в Україну. Тому нам треба докладати зусиль, аби втримати цю талановиту українську молодь саме в українському просторі.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
У Мюнхенській школі бакалаврська програма з Києво-Могилянською академією. Сергій Квіт говорив , що це і може допомагати тримати зв'язок з українською молоддю за кордоном.
Чи достатньо у нас загалом освітніх осередків, щоб тисячі українських дітей, які опинилися через повномасштабне вторгнення за кордоном, могли вчити мову і літературу?
Чи достатньо у нас загалом освітніх осередків, щоб тисячі українських дітей, які опинилися через повномасштабне вторгнення за кордоном, могли вчити мову і літературу?
Любов Любчик
голова Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР) Світового Конґресу Українців
На сьогодні українські освітні осередки є на всіх п'яти континентах. В Америці і Канаді – велика кількість українських шкіл, а історія шкільництва сягає 130 років. Вони мають авторські навчальні програми, навчальні посібники, підручники. Подібна ситуація в Бразилії.
В ОАЕ, на Близькому Сході маємо 5 українських шкіл. Українська громада там досить молода, але активна, яка почала розвивати це з 2018 року. В Центральній Азії на початку повномасштабної війни ми побачили згортання українських освітніх осередків. Ми пов’язуємо це з політичними чинниками або з якимось особистими мотивами. Але на третій рік війни вони починають відроджуватися.
В Європі після повномасштабного вторгнення українське шкільництво отримало різке зростання, бо чисельна кількість вимушених переселенців гуртується, створює навколо себе українські освітні осередки. Тільки у Франції до початку повномасштабного вторгнення було чотири українські школи на всю країну. Зараз – 22 українські суботні і недільні школи.
Але в деяких школах є проблеми, бо не кожен засновник і директор розуміє мету і завдання діаспорної школи. А це збереження якраз української ідентичності. Ми стикалися з випадками, коли в цих школах велося викладання російською мовою. І під час розмови керівники шкіл говорили, що треба бути толерантними, бо вчителі приїхали зі Сходу України, вони не вивчили українську мову і поки що не можуть нею викладати. І мені стає дуже сумно, що ці вчителі працюють з українськими дітьми, яких українські батьки привели в українську школу, щоб вони вивчали українську мову, культуру і історію. Чи хтось подумав про цих дітей? Чому вони мають слухати російську мову від російськомовного викладача?
Також є країни, в яких у нас немає поки що українських освітніх осередків. Здебільшого, це країни Південно-Східної Європи, як Північна Македонія. Ми зараз тісно співпрацюємо з посольством України і об'єднанням українців, щоб створити центр вивчення української мови. Там українська громада налічує десь 100 людей, але і вони повинні мати місце, куди б їхні діти могли прийти і вивчити українську мову. Бо хто, як не ми, має про це подумати.
В ОАЕ, на Близькому Сході маємо 5 українських шкіл. Українська громада там досить молода, але активна, яка почала розвивати це з 2018 року. В Центральній Азії на початку повномасштабної війни ми побачили згортання українських освітніх осередків. Ми пов’язуємо це з політичними чинниками або з якимось особистими мотивами. Але на третій рік війни вони починають відроджуватися.
В Європі після повномасштабного вторгнення українське шкільництво отримало різке зростання, бо чисельна кількість вимушених переселенців гуртується, створює навколо себе українські освітні осередки. Тільки у Франції до початку повномасштабного вторгнення було чотири українські школи на всю країну. Зараз – 22 українські суботні і недільні школи.
Але в деяких школах є проблеми, бо не кожен засновник і директор розуміє мету і завдання діаспорної школи. А це збереження якраз української ідентичності. Ми стикалися з випадками, коли в цих школах велося викладання російською мовою. І під час розмови керівники шкіл говорили, що треба бути толерантними, бо вчителі приїхали зі Сходу України, вони не вивчили українську мову і поки що не можуть нею викладати. І мені стає дуже сумно, що ці вчителі працюють з українськими дітьми, яких українські батьки привели в українську школу, щоб вони вивчали українську мову, культуру і історію. Чи хтось подумав про цих дітей? Чому вони мають слухати російську мову від російськомовного викладача?
Також є країни, в яких у нас немає поки що українських освітніх осередків. Здебільшого, це країни Південно-Східної Європи, як Північна Македонія. Ми зараз тісно співпрацюємо з посольством України і об'єднанням українців, щоб створити центр вивчення української мови. Там українська громада налічує десь 100 людей, але і вони повинні мати місце, куди б їхні діти могли прийти і вивчити українську мову. Бо хто, як не ми, має про це подумати.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
В Угорщині, яка не підтримує Україну у повномасштабній війні, з'явилася повноцінна українська школа. Як це стало можливим?
Любов Любчик
голова Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР) Світового Конґресу Українців
Це історичний момент, бо функціонує білінгвальна угорсько-українська школа, яка повністю фінансується урядом Угорщини. Я думаю, що тут Міністерство закордонних справ разом з політичними рішеннями дало потужний результат, який потрібно множити в країнах, де дозволяє законодавство.
Любов Любчик, Голова Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР) Світового Конґресу Українців та співзасновниця “Голки” Маргарита Ситник. Фото громадської ініціативи “Голка”
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Чому діаспора наполягає на “узаконенні” суботніх та недільних шкіл Міністерством освіти? Що це дасть?
Любов Любчик
голова Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР) Світового Конґресу Українців
Більше століття у нас працюють українознавчі освітні осередки за кордоном, які допомагають зберігати українцям ідентичність. Українська держава ніколи їх не бачила. Ми постійно боролися і привертали увагу Міністерства освіти і науки України до цього питання.
Вперше за всю історію українського діаспори міністерство створило робочу групу, в яку включили представників українського шкільництва усіх регіонів світу. Вона має напрацювати ефективні зміни для чинного освітнього законодавства і нарешті визнати українські освітні осередки діаспори у правовій площині і прописати це в законі про освіту. Це дасть змогу дітям, які навчаються в цих школах відчувати себе українськими учнями, дотичними до української системи освіти. А вчителям – зараховувати педагогічний стаж за роки праці в діаспорних школах. І це нарешті підвищить статус українських освітніх осередків світу у країнах перебування перед національними урядами.
До початку повномасштабного вторгнення діаспорні освітні осередки функціонували виключно для дітей, які народилися і проживають на тій чи іншій території. Вони працювали за авторськими програмами і підручниками. Після того, як почали прибувати діти з України через російську агресію деякі діаспорні школи повністю переформатувалися, щоб учні змогли вивчати українознавчий компонент і повернутися в Україну без особливих освітніх втрат. Здебільшого, це школи в Європі, де багато українських дітей.
Вперше за всю історію українського діаспори міністерство створило робочу групу, в яку включили представників українського шкільництва усіх регіонів світу. Вона має напрацювати ефективні зміни для чинного освітнього законодавства і нарешті визнати українські освітні осередки діаспори у правовій площині і прописати це в законі про освіту. Це дасть змогу дітям, які навчаються в цих школах відчувати себе українськими учнями, дотичними до української системи освіти. А вчителям – зараховувати педагогічний стаж за роки праці в діаспорних школах. І це нарешті підвищить статус українських освітніх осередків світу у країнах перебування перед національними урядами.
До початку повномасштабного вторгнення діаспорні освітні осередки функціонували виключно для дітей, які народилися і проживають на тій чи іншій території. Вони працювали за авторськими програмами і підручниками. Після того, як почали прибувати діти з України через російську агресію деякі діаспорні школи повністю переформатувалися, щоб учні змогли вивчати українознавчий компонент і повернутися в Україну без особливих освітніх втрат. Здебільшого, це школи в Європі, де багато українських дітей.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Чому українознавчий компонент в школах за кордоном (вивчення української мови, літератури, історії) працює не всюди? Наприклад, в Польщі, де перебуває значна кількість українських дітей. Чи чинять спротив місцеві урядовці у його впровадженні у місцевих школах?
Любов Любчик
голова Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР) Світового Конґресу Українців
У нас існує інша робоча група під головуванням заступниці голови Офісу Президента України Ірини Верещук, де якраз вирішуються ці питання.
В місцевих об'єднаннях українців говорять, що Польщі немає фінансування з боку Міністерства освіти Польщі, тому діти позбавлені можливості вивчення української мови в польських школах. Думаю, з 1 вересня він запрацює.
Щодо інших країн, ми боремося і працюємо над цим разом з Міністерством закордонних справ України, з посольствами та консульствами для того, щоб у переліку навчальних предметів за вибором у тій чи іншій країні перебування з'явився предмет "українська мова як іноземна".
Українські діти дуже часто обирають російську мову у школах країн перебування, щоби підвищити свої результати із зовнішнього незалежного оцінювання. Вони вже вчаться мовою країни, де знаходяться. Як першу іноземну мову вивчають зазвичай англійську.
І щоб спростити собі завдання, замість другої іноземної мови – французької, польської чи італійської, вони вибирають російську мову, яку чули, знають і яка полегшує їм завдання.
Щоб унеможливити це і дати дитині обрати українську, мусимо працювати над тим, щоб ввести навчальну дисципліну "українська мова як іноземна" у перелік навчальних предметів за вибором у країні перебування учня. Це зумовить, по-перше, вибір української мови для наших українських дітей як іноземної, а також вибір української мови як іноземної для громадян тих країн. І це буде сприятиме поширенню та промоції української мови у світі
В місцевих об'єднаннях українців говорять, що Польщі немає фінансування з боку Міністерства освіти Польщі, тому діти позбавлені можливості вивчення української мови в польських школах. Думаю, з 1 вересня він запрацює.
Щодо інших країн, ми боремося і працюємо над цим разом з Міністерством закордонних справ України, з посольствами та консульствами для того, щоб у переліку навчальних предметів за вибором у тій чи іншій країні перебування з'явився предмет "українська мова як іноземна".
Українські діти дуже часто обирають російську мову у школах країн перебування, щоби підвищити свої результати із зовнішнього незалежного оцінювання. Вони вже вчаться мовою країни, де знаходяться. Як першу іноземну мову вивчають зазвичай англійську.
І щоб спростити собі завдання, замість другої іноземної мови – французької, польської чи італійської, вони вибирають російську мову, яку чули, знають і яка полегшує їм завдання.
Щоб унеможливити це і дати дитині обрати українську, мусимо працювати над тим, щоб ввести навчальну дисципліну "українська мова як іноземна" у перелік навчальних предметів за вибором у країні перебування учня. Це зумовить, по-перше, вибір української мови для наших українських дітей як іноземної, а також вибір української мови як іноземної для громадян тих країн. І це буде сприятиме поширенню та промоції української мови у світі
Любов Любчик, Голова Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР) Світового Конґресу Українців. Фото громадської ініціативи “Голка”
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Ви говорите, що освіта для дітей за кордоном – це не тільки про ідентичність, про знання мови, а також національна безпека і боротьба з дезінформацією. Про що йдеться?
Любов Любчик
голова Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР) Світового Конґресу Українців
Ми відчуваємо потужний вплив російської дезінформації особливо в європейських країнах. У нас були випадки, коли в російських школах росіяни створювали українські класи, куди залучали українських дітей–біженців. Батьки, не розуміючи небезпеки, віддавали своїх дітей до цих шкіл. Ми контактували з цими батьками, і нам вдалося шість сімей вивести з цієї російської школи, розуміючи, як російська пропаганда може чинити вплив на українську дитину.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Чи це масштабне явище?
Любов Любчик
голова Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР) Світового Конґресу Українців
Це було у Франції, але явище масштабне по Європі. Російських шкіл також багато по світу. Так само, як і наші українські діаспорні школи, працюють їхні суботні школи, а також центри вивчення російської мови працюють досить ефектно.
Це для нас Росія – ворог, але для Франції, Італії – не ворог. Тому ми маємо убезпечувати себе, наших дітей, щоб вони не потрапили під вплив цієї російської пропаганди.
Це для нас Росія – ворог, але для Франції, Італії – не ворог. Тому ми маємо убезпечувати себе, наших дітей, щоб вони не потрапили під вплив цієї російської пропаганди.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Але ж там написано "російська школа". Українська мама чи тато можуть це прочитати. Чому вони ведуть туди своїх дітей?
Любов Любчик
голова Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР) Світового Конґресу Українців
Треба запитати в тих батьків. Можливо, деякі не вбачають різниці між російською та українською школою і не усвідомлюють негативний вплив.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Як нам достукатися до таких батьків? А також до українських шкіл, де впроваджують російську? Хто це має робити?
Любов Любчик
голова Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР) Світового Конґресу Українців
Кожен з нас. Багато з цих засновників українських шкіл, в яких є присутня російська мова, вони не є “руським міром”. Можливо, вони не знають, як має функціонувати така школа. Ми мусимо пояснювати цим батькам, засновникам шкіл, якою має бути діаспорна українська школа, яка її мета і завдання, що таке взагалі українська ідентичність, чому вона важлива і потрібна.
Тільки триєдина спільнота “учень, батько і вчитель” може дати якісні результати в розвитку української школи за кордоном. Дуже часто батьків залучають до вертепів, спільних колядувань. Це правильно, якщо ми хочемо зберегти наші культурні традиції.
Зараз в наших школах за кордоном я спостерігаю, як учні, вчителі, батьки колядують разом, говорять про традиції українського різдва. Але є й інші випадки, коли в українських школах не звертають увагу на такі важливі моменти. Або, можливо, самі не знають.
У нас був випадок, коли одна українська школа святкувала свято Зимобора. І я ніяк не могла зрозуміти, з якої це культури, тому що в українській культурі такого свята немає. Я навіть подзвонила до Києва фольклористам і спитала про це. Виявилося, що це свято з російської культури. Ми пояснили цим людям, вони зрозуміли, вони самі не знали. Тобто замість Стрітення вони святкували Зимобора.
Є такі випадки, ми працюємо над цим, відстежуємо, бо дуже важливо, щоб в українських діаспорних школах вивчалася українська колядка, великодня гаївка, щоб шанувалися традиції українського народу і української нації. Наше завдання – пояснити, показати взірцеві приклади успішних українських шкіл.
Тільки триєдина спільнота “учень, батько і вчитель” може дати якісні результати в розвитку української школи за кордоном. Дуже часто батьків залучають до вертепів, спільних колядувань. Це правильно, якщо ми хочемо зберегти наші культурні традиції.
Зараз в наших школах за кордоном я спостерігаю, як учні, вчителі, батьки колядують разом, говорять про традиції українського різдва. Але є й інші випадки, коли в українських школах не звертають увагу на такі важливі моменти. Або, можливо, самі не знають.
У нас був випадок, коли одна українська школа святкувала свято Зимобора. І я ніяк не могла зрозуміти, з якої це культури, тому що в українській культурі такого свята немає. Я навіть подзвонила до Києва фольклористам і спитала про це. Виявилося, що це свято з російської культури. Ми пояснили цим людям, вони зрозуміли, вони самі не знали. Тобто замість Стрітення вони святкували Зимобора.
Є такі випадки, ми працюємо над цим, відстежуємо, бо дуже важливо, щоб в українських діаспорних школах вивчалася українська колядка, великодня гаївка, щоб шанувалися традиції українського народу і української нації. Наше завдання – пояснити, показати взірцеві приклади успішних українських шкіл.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Що першочергово має зробити Україна і Міністерство нац’єдності для збереження ідентичності українських дітей за кордоном?
Любов Любчик
голова Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР) Світового Конґресу Українців
По-перше, це фінансувати українські суботні школи, дбати про їх розвиток. Адже саме ці діаспорні школи є нашим золотим скарбом української діаспори і інструментом, який довів ефективність, якщо йдеться про збереження української ідентичності.
Але буває, що після закінчення суботніх і недільних шкіл частина дітей, молоді, пропадає з української громади за кордоном. Вони повертаються вже через кілька років, приводячи своїх дітей в школи. Тому зараз дуже важливо активізувати саме молодь, залучаючи в життя української громади, в життя української церкви, в життя українських молодіжних організацій, щоб ці молоді талановиті люди розвивали і підтримували нашу ідентичність.
Нам треба створювати і долучати її до якихось освітніх, просвітницьких, культурно-мистецьких проєктів. Не треба боятися давати цій молоді, цим вчорашнім дітям, лідерські позиції. Бо завдяки цьому вони можуть проявити себе і бути корисними в нашій українській громаді за кордоном.
Але буває, що після закінчення суботніх і недільних шкіл частина дітей, молоді, пропадає з української громади за кордоном. Вони повертаються вже через кілька років, приводячи своїх дітей в школи. Тому зараз дуже важливо активізувати саме молодь, залучаючи в життя української громади, в життя української церкви, в життя українських молодіжних організацій, щоб ці молоді талановиті люди розвивали і підтримували нашу ідентичність.
Нам треба створювати і долучати її до якихось освітніх, просвітницьких, культурно-мистецьких проєктів. Не треба боятися давати цій молоді, цим вчорашнім дітям, лідерські позиції. Бо завдяки цьому вони можуть проявити себе і бути корисними в нашій українській громаді за кордоном.
Довідково: Інтерв’ю “Мости України” виходять в рамках партнерського проєкту “Голки” та “Главкома”.
“Мости України” – проєкт, покликаний збудувати мости між українцями, які залишаються в україні і тими громадянами нашої держави, які з різних причин виїхали і можуть допомогти державі під час війни і у повоєнній відбудові.
Мільйони українців за кордоном можуть зробити значно більше, ніж один посол, і бути амбасадорами інтересів України: адвокатувати потреби нашої держави на місцевому та національному рівнях у тих країнах, де вони зараз перебувають, промувати українську культуру та мову в світі, а також протидіяти ворожій дезінформації в інформаційному полі.
