Елла Лібанова: Без встановлення довіри люди не повернуться з-за кордону
Безпека – ключовий фактор повернення українців з-за кордону. Наразі є сподівання, що в Україну повернеться третина воєнних мігрантів. Натомість, якщо не тримати з ними зв’язок, не залучати і маргіналізувати у соцмережах, ця цифра може бути меншою – вважає Елла Лібанова, директорка інституту демографії та проблем якості життя. У такому випадку немає гарантій, що родини воз’єднуватимуться в Україні після відкриття кордонів і можливості вільного їх перетину чоловіками.
Міністерство національної єдності має пояснювати важливість тих, хто виїхав за кордон для Батьківщини і які можливості будуть в Україні після їхнього повернення. Так само роботодавці і в цілому громадянське суспільство. Але в першу чергу, на думку Елли Лібанової, єднати українців треба в Україні: пояснювати людям, що влада робить, для чого, що від цього отримає суспільство, чим треба буде пожертвувати. Інакше мирна угода може стати ще однією серйозною проблемою через різне її розуміння, яка знову працюватиме на розкол суспільства.
Що має зробити Міністерство нацєдності для збереження зв’язку і залучення українців за кордоном? Чому біженці можуть повертатися з Польщі, а з Німеччині не поспішатимуть? І чому небезпечно в Україні селити ВПО анклавами?
На ці та інші питання Елла Лібанова відповідає у проєкті громадської ініціативи “Голка” – “Мости України”.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Які виклики і ключові факти ми маємо зафіксувати у третю річницю повномасштабного вторгнення?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Найважливіше, що є серед втрат України – це навіть не територія. Як світовий досвід демонструє, території так чи інакше повертаються. А люди, які загинули, які не народилися через зниження народжуваності – цього ми не відновимо.
Що стосується міграції, для країни безумовно погано, що виїхали люди. Але чи нам було б краще, якби вони зараз тут були? Ми б хвилювалися за них. Значна частина виїхала з прифронтових територій, де жити неможливо.
Скільки нас? Важко сказати. Схоже, що на підконтрольних українській владі територіях, проживає десь 30 мільйонів. В країнах ЄС приблизно 4,5 мільйони за даними Євростату. І ще десь 3 млн так званих “трудових мігрантів”.
З викликів, які зараз стоять перед нами, – депопуляція. У нас і так щільність невисока була (45 осіб на квадратний кілометр перед ковідом). І вона буде нерівномірною. Будуть території, на яких невідомо скільки буде проживати людей.
Другий виклик – прискорення старіння населення. У нас вже була занизька народжуваність. А серед тих 4 млн в Євросоюзі, за даними Євростату, третина – діти до 18 років. Далеко не всі вони повернуться.
Третій виклик – економічний. Брак робочої сили неминучий. Про відновлення старої економіки не може бути й мови, бо вона трудоміська. Нам треба шукати свої ніші і розвивати ці галузі, які не потребують багато ресурсів.
Що стосується міграції, для країни безумовно погано, що виїхали люди. Але чи нам було б краще, якби вони зараз тут були? Ми б хвилювалися за них. Значна частина виїхала з прифронтових територій, де жити неможливо.
Скільки нас? Важко сказати. Схоже, що на підконтрольних українській владі територіях, проживає десь 30 мільйонів. В країнах ЄС приблизно 4,5 мільйони за даними Євростату. І ще десь 3 млн так званих “трудових мігрантів”.
З викликів, які зараз стоять перед нами, – депопуляція. У нас і так щільність невисока була (45 осіб на квадратний кілометр перед ковідом). І вона буде нерівномірною. Будуть території, на яких невідомо скільки буде проживати людей.
Другий виклик – прискорення старіння населення. У нас вже була занизька народжуваність. А серед тих 4 млн в Євросоюзі, за даними Євростату, третина – діти до 18 років. Далеко не всі вони повернуться.
Третій виклик – економічний. Брак робочої сили неминучий. Про відновлення старої економіки не може бути й мови, бо вона трудоміська. Нам треба шукати свої ніші і розвивати ці галузі, які не потребують багато ресурсів.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Рік тому ви говорили, що мрієте, аби 50% українців повернулися з-за кордону. Зараз є сподівання, що третина. Як на перспективи повернення у подальшому вплине політична турбулентність у світі і в Україні, а також невизначеність з тим, як і коли закінчиться війна?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Треба орієнтуватися на балканські країни, які були приблизно в такій ж ситуації, як у нас. Вони з тими ж шансами знайти роботу за кордоном, що і наші мають. Достатньо освічені люди, працьовиті, які орієнтуються переважно не на допомогу, а на роботу.
Зараз безпековий фактор вирішальний. Причому безпека не тільки сьогодні, а й оцінка того, що буде далі. Багато людей вважають, що навіть якщо ми підпишемо мирну угоду, то все одно не навічно і через декілька років буде щось знову. Кожний місяць все менше і менше буде людей повертатися, бо люди за кордоном адаптуються.
Зараз безпековий фактор вирішальний. Причому безпека не тільки сьогодні, а й оцінка того, що буде далі. Багато людей вважають, що навіть якщо ми підпишемо мирну угоду, то все одно не навічно і через декілька років буде щось знову. Кожний місяць все менше і менше буде людей повертатися, бо люди за кордоном адаптуються.
Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та проблем якості життя та Маргарита Ситник, співзасновниця “Голки”. Фото громадської ініціативи “Голка”.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Українці за кордоном сприймають повернення як примус. Особливо після заборони консульських послуг для чоловіків торік, а також заяв українських чиновників, що варто виплати для біженців перераховувати в український бюджет. Це не сприяло створенню довірливих стосунків між біженцями і державою. Як довіру відновлювати і якими інструментами повертати людей?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Для повернення з дуже великим відривом йде безпековий фактор, а потім два практично однакові – робота і житло. Про довіру до держави ніхто особливо не говорить. Можливо, тому що питання не ставили так. Без відновлення чи навіть встановлення довіри люди не повернуться. Мені здається, що Міністерство національної єдності для того і було створено, щоб щось робити в цьому сенсі.
Коли я зустрічалась з міністром (Чернишовим - ред.), він розповідав про створення хабів надання послуг українцям за кордоном, в яких люди могли б отримати послугу, щоб не чекати в посольстві невідомо скільки. Ще там можна буде організувати спілкування, хтось приїде виступити перед ними, хтось з концертом. Це все треба робити. Треба, щоб дітям було, де вчити мову, інакше вона згасне. Ці хаби дуже потрібні, але цього недостатньо.
Коли я зустрічалась з міністром (Чернишовим - ред.), він розповідав про створення хабів надання послуг українцям за кордоном, в яких люди могли б отримати послугу, щоб не чекати в посольстві невідомо скільки. Ще там можна буде організувати спілкування, хтось приїде виступити перед ними, хтось з концертом. Це все треба робити. Треба, щоб дітям було, де вчити мову, інакше вона згасне. Ці хаби дуже потрібні, але цього недостатньо.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Вважаєте, вони будуть ефективним інструментом для залучення українців?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Якщо цього не буде, то точно буде гірше. Про ефективність важко сказати. Важливу роль ще може відіграти якраз громадянське суспільство. Чи повірять люди владі – це питання. А от сусідці тьоті Каті, яка щось напише з України, повірять, або однокласнику чи однокурснику.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Минулого року Олексій Чернишов заявляв, що до 50% чоловіків призовного віку готові повернутися до України, не чекаючи на закінчення війни, якщо буде вирішено питання з бронюванням. Що ви думаєте з цього приводу?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Абсолютно не впевнена. Вони могли б бронювання тут отримати, але не захотіли.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
А хто ця третина людей, яка може повернутися?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Неможливо провести масштабне опитування 4 мільйонів і навіть 400 тисяч. Крім того, ми їх питаємо сьогодні, а рішення вони будуть приймати через невідомо скільки років. На той час ситуація може змінитися, і вони будуть думати інакше. По-друге, люди на соціально чутливі питання зараз схильні відповідати не зовсім так, як думають. А так, як вони думають, що від них очікують.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Що має зробити Міністерство нацєдності вже зараз, аби повертати або залучати українців за кордоном? Що б ви порадили?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Я б намагалася залучити українців за кордоном до роботи по обслуговуванню своїх же. Ну, скажімо, вчительку української мови до шкіл для українських дітей, щоб вони мову літературу та історію не забували. Якщо є лікарі, медичні сестри – до обслуговування, бо хворій людині простіше спілкуватися своєю мовою без перекладача.
По-друге, я б відновила можливості для всіх працювати віддалено, бо зараз не всі це можуть робити. Є такий вид робіт, який можна виконувати дистанційно. І ці люди зберігали б свій зв'язок з Україною.
Порадила б відновити контакти на всіх рівнях. Нехай роботодавець, який хоче, щоб до нього повернулися, напише смс, привітає з Днем народження чи якимось святом. Людина буде знати, що при неї не забули, що вона – не відрізаний шматок.
Тому що нам після скасування воєнного стану загрожує ще одна річ: коли чоловіки зможуть вільно перетинати кордони, де гарантія, що родина воз’єднуватиметься в Україні?
Треба це усвідомлювати. Треба розповідати їм про можливості працевлаштування в Україні. Тому що дуже багато людей побоюються повертатися. Вони бояться стигматизації і маргіналізації. І коли йде гібридна війна, шукають лінії поділу в суспільстві, починають забивати цвяхи і бити, допоки ця лінія не перетвориться на лінію розколу. Не можна допустити протистояння між тими, хто за кордоном, і тими, хто перебуває в Україні.
По-друге, я б відновила можливості для всіх працювати віддалено, бо зараз не всі це можуть робити. Є такий вид робіт, який можна виконувати дистанційно. І ці люди зберігали б свій зв'язок з Україною.
Порадила б відновити контакти на всіх рівнях. Нехай роботодавець, який хоче, щоб до нього повернулися, напише смс, привітає з Днем народження чи якимось святом. Людина буде знати, що при неї не забули, що вона – не відрізаний шматок.
Тому що нам після скасування воєнного стану загрожує ще одна річ: коли чоловіки зможуть вільно перетинати кордони, де гарантія, що родина воз’єднуватиметься в Україні?
Треба це усвідомлювати. Треба розповідати їм про можливості працевлаштування в Україні. Тому що дуже багато людей побоюються повертатися. Вони бояться стигматизації і маргіналізації. І коли йде гібридна війна, шукають лінії поділу в суспільстві, починають забивати цвяхи і бити, допоки ця лінія не перетвориться на лінію розколу. Не можна допустити протистояння між тими, хто за кордоном, і тими, хто перебуває в Україні.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
А як ми можемо змінити це ставлення?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Треба пояснювати людям в соціальних мережах, що це не так. Що не поставлять у провину нелегальний перетин кордону тим, хто виїжджав через російський кордон і бояться цього. Також що ніхто не буде їх маргіналізувати через перерву в роботі, що роботодавці будуть їх працевлаштовувати, хоча б тому, що робочої сили бракуватиме. А вони зараз цього бояться.
Є проблема з тим, як вони бачать своє майбутнє. Навіть не так своє, як дітей. Це об'єктивна реальність. Треба пояснювати, що після війни ми розраховуємо на допомогу, що у нас є підтвердження, що в Україні буде певне інвестиційне зростання і робочі місця, і гідна зарплата тощо. Якщо ми не будемо з ними працювати, нічого не вийде. Може тоді і менше, ніж третина повернеться.
Є проблема з тим, як вони бачать своє майбутнє. Навіть не так своє, як дітей. Це об'єктивна реальність. Треба пояснювати, що після війни ми розраховуємо на допомогу, що у нас є підтвердження, що в Україні буде певне інвестиційне зростання і робочі місця, і гідна зарплата тощо. Якщо ми не будемо з ними працювати, нічого не вийде. Може тоді і менше, ніж третина повернеться.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Які країни найбільш успішно адаптують українців і як? Чи “віддадуть” вони наших?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Ще у 2022 році було зрозуміло, що будуть це робити. Просто, наприклад, Німеччина може запропонувати кращі умови адаптації, ніж Польща. Німці дуже добре вміють рахувати гроші, чого б це вони наших іммігрантів примусово навчали німецькій мові?
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Для інтеграції.
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Ото ж бо. Те саме роблять поляки, голландці, абсолютно всі. Робочі руки потрібні всім країнам Європи. Без винятку. Європа, можливо, не так швидко, як Україна, але старіє. Там прекрасно розуміють, що треба, аби хтось в економіці працював. Чому б і не українці?
Я якось сказала, що поки Польща лідирує за кількістю біженців, це не так страшно. Страшно, коли на перше місце вийде Німеччина, а це вже є. Ринок праці значно більший, більш ємний.
Я якось сказала, що поки Польща лідирує за кількістю біженців, це не так страшно. Страшно, коли на перше місце вийде Німеччина, а це вже є. Ринок праці значно більший, більш ємний.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Але в Німеччині не можуть похвалитися високим відсотком працевлаштування біженців. При цьому ця робота некваліфікована переважно.
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
По-різному. Поляки мені говорили, що у них на низькокваліфікованій роботі платять значно менше, ніж в Німеччині. Люди, які не можуть працевлаштуватися за своєю професією вимушені йти на таку роботу. Їм це краще робити в Німеччині, бо заробітки значно більші.
В Німеччині дуже довгий час була політика, яка певною мірою заохочувала людей не працювати. Вони зараз її змінюють і вже багато кроків зробили на шляху спрощення визнання наших дипломів. Це не просто так робиться. До цього ж, за даними і поляків, і німців, 70% наших жінок мають вищу освіту. Це тому, що поїхали переважною мірою містяни, в яких рівень освіти вищий, ніж в селі.
В Німеччині дуже довгий час була політика, яка певною мірою заохочувала людей не працювати. Вони зараз її змінюють і вже багато кроків зробили на шляху спрощення визнання наших дипломів. Це не просто так робиться. До цього ж, за даними і поляків, і німців, 70% наших жінок мають вищу освіту. Це тому, що поїхали переважною мірою містяни, в яких рівень освіти вищий, ніж в селі.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Є кар'єрні перспективи для жінок і освітні для дітей? Ця неповоротка німецька бюрократія вже розкрутила колесо?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Є. Воно вже рухається. Я завжди кажу, що еміграція – проблема бізнесу, а імміграція – проблема влади і суспільства, тому що їх треба адаптувати. Німці зараз цим і займаються. Дуже швидко і дуже ефективно. Десь з кінця 22-го року з Польщі більше виїжджають українці до Німеччини.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
А як це може вплинути на повернення саме з Німеччини? Зокрема, чи виїжджатимуть, якщо уріжуть соціальні виплати?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
З Німеччини навряд чи будуть сильно повертатися, навіть якщо уріжуть виплати. Скоріше будуть виїжджати з Польщі, Румунії, Болгарії. Німці скоріше урізатимуть виплати для тих, хто не може працювати. Але навіть урізана виплата в Німеччині більша у багатьох випадках за офіційну зарплату в Україні.
Безумовно, дуже важливо, як мамочки будуть бачити майбутнє своїх дітей. Якщо вони будуть вважати, що отримання німецького диплому – це повноцінна перепустка на європейський ринок праці, то, боюсь, що це буде для них мотивом.
Дуже багато чинників відіграватиме роль. Якщо в Україні залишився бізнес або житло, це одна ситуація. Якщо нічого немає – інша. Якщо тут родичі або близькі є, а там не вдалося адаптуватися. Відіграватиме роль наявність хронічно хворих в родині там і тут. Бо якщо в Німеччині страховка покриває всі витрати на лікування, наприклад, на онкологію, то в Україні ні.
Три основні країни перебування українських біженців – це Німеччина, Польща і Чехія. Причому і в Чехії, і в Польщі відсоток українців дуже високий. Близько 3% – це дуже багато. В цілому по Європі десь 1%. Це означає, що наступним мером Варшави може бути українець - такий жарт ходить.
Безумовно, дуже важливо, як мамочки будуть бачити майбутнє своїх дітей. Якщо вони будуть вважати, що отримання німецького диплому – це повноцінна перепустка на європейський ринок праці, то, боюсь, що це буде для них мотивом.
Дуже багато чинників відіграватиме роль. Якщо в Україні залишився бізнес або житло, це одна ситуація. Якщо нічого немає – інша. Якщо тут родичі або близькі є, а там не вдалося адаптуватися. Відіграватиме роль наявність хронічно хворих в родині там і тут. Бо якщо в Німеччині страховка покриває всі витрати на лікування, наприклад, на онкологію, то в Україні ні.
Три основні країни перебування українських біженців – це Німеччина, Польща і Чехія. Причому і в Чехії, і в Польщі відсоток українців дуже високий. Близько 3% – це дуже багато. В цілому по Європі десь 1%. Це означає, що наступним мером Варшави може бути українець - такий жарт ходить.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Як впливає фактор такої чисельної і активної спільноти і водночас політизація українського питання у Польщі на бажання залишатися чи повертатися?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Ті, хто там придбав вже нерухомість, скоріше за все, не повернуться. Якір вже там. Ті, хто працює, залежить від того ким, наскільки влаштовує соціальний статус і зарплата. Якщо за кордон поїхала жінка, яка в Україні займала серйозну посаду, її поважали, а там вона миє підлогу, то це її не влаштовує. Інше питання, що для неї буде вирішальним? Чи те, як вона бачить майбутнє своїх дітей в Польщі і у нас? Чи те, як вона бачить своє життя там і тут? Ось це і буде впливати.
Це дуже складне питання соціальної психології. І, на жаль, ми мало знаємо про це.
Це дуже складне питання соціальної психології. І, на жаль, ми мало знаємо про це.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
А які тенденції ви бачите по інших європейських країнах?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Даних нема. Те, що ми бачимо, це дані з непевних джерел. Повернення залежатиме від того, коли закінчиться війна і якою буде економічна ситуація в Україні. З надійного джерела знаю, що польський бізнес готовий вже сьогодні інвестувати в Україну. Восени має приїхати велика делегація бізнесменів з Австрії з метою дивитися можливості інвестицій. А що означає інвестиція? Це робочі місця. Причому, якщо західна корпорація сюди зайде, вона не буде поганий рівень оплати праці тримати, а орієнтуватися на свої стандарти.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Що ми маємо знати про 20- 25 мільйонів українців за кордоном, старі хвилі міграції зокрема, щоб краще залучати їх до допомоги Україні?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Треба просто з ними працювати – дізнаватися, хто вони, як живуть. Ми знаємо дуже добре українців в Штатах. Тому що Бюро переписів США фіксує етнічну приналежність при переписах. З'ясувалося, що мігранти перших хвиль мають рівень життя вищий (власне житло, його розмір і облаштування, доходи), ніж WASP, тобто білий протестант англосаксонского походження. Це привілейована каста в Штатах. Чому так? Бо мігранти приїхали з двома валізами, а хтось і без нічого, і працюють як скажені. Ну, от вони і заробили.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Тобто за якийсь час воєнні мігранти також можуть стати такою серйозною силою?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Не факт, що вони будуть потужною. Це якщо ми будемо з ними працювати. У цьому сенсі радила б нашій владі дуже детально вивчати досвід Польщі і її програму "Полонія" (польська діаспора – ред). А також досвід вірменів по співпраці зі своїми мігрантами як потужних лобістів.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
У Франції, до речі, найбільша в Європі і впливова вірменська діаспора. І Франція – одна з небагатьох країн, яка підтримала Вірменію в карабаському конфлікті.
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Так, безумовно.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
А чий досвід нам ще може бути цікавий?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Ірландський, можливо ізраїльський вивчити, адаптувати, з огляду на інший час і наші традиції і звички. Але це обов'язково треба робити.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
А як врахувати безпекові фактори? Наприклад, чи можемо ми реінтегрувати і сподіватися на відновлення чи усвідомлення ідентичності українців в Росії і в так званих ЛНР, ДНР?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Це буде найважча робота після війни. От уявіть, що за умовами мирної угоди ця територія залишається під контролем України. Там живуть люди, які мають українське громадянство. То що ми маємо з ними робити? Ми ж вигнати їх не можемо.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
В Хорватії сказали виїжджайте, кому не подобається, даємо вам кілька днів.
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
А поїхали чи ні?
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
Хтось може і поїхав, а більшість, напевно, залишилася.
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Не забувайте про специфічний контингент, який там залишився. Взяти дитину, яка в 2014 році пішла до школи. Вона сьогодні її закінчила. Можете уявити, як промили там її мізки?
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
В одному з інтерв'ю ще в 2011 році сказали, що для реформ в Україні потрібна єдність. Для чого нам єдність потрібна зараз?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Для всього. Єдине наше надбання за час війни. Проблема в тому, що ми сьогодні об'єднані проти. Важливо, щоб це трансформувалось в об'єднання “за”. Це не означає, що ми не маємо бути одностайними у боротьбі проти агресора. Але це дуже важливо для проведення серйозних реформ. Бо коли нація роз'єднана, можна проводити тільки поверхневі, які або дають зразу ефект, або торкаються невеликої частини людей.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
А що може бути цією такою національною ідеєю, яку ця єдність може дати?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Колись я пожартувала, що в нас є національна ідея “Не треба нас дурити”. З чим був пов'язаний перший Майдан? Люди вийшли тому, що вони вважали, що їх надурили з виборами. З чим був пов'язаний другий Майдан? То людей агітували за інтеграцію в Європу, то раптом відмовились підписувати відповідні документи.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
А зараз?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
Зараз серйозною проблемою може стати мирна угода. Тому що у кожної людини своє розуміння умов миру. І тут же будуть відповідним чином політичні сили працювати: провладні й опозиційні.
Єдність безумовно потрібна. Не зовсім розумію, чому Міністерство єдності сконцентрувалося виключно на мігрантах. Можливо, це на першому етапі. А тут що? Єдність передусім в Україні має бути досягнута. Хоча б тому, що тут 30 мільйонів, а не 4.
Єдність безумовно потрібна. Не зовсім розумію, чому Міністерство єдності сконцентрувалося виключно на мігрантах. Можливо, це на першому етапі. А тут що? Єдність передусім в Україні має бути досягнута. Хоча б тому, що тут 30 мільйонів, а не 4.
Маргарита Ситник
комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”
А що мають зробити тут для єдності?
Елла Лібанова
директорка Інституту демографії та проблем якості життя
По-перше, продемонструвати, що хочуть змінити надання послуг, тобто реально боротися з корупцією, а не декларувати. По-друге, треба пояснювати людям, що влада робить, для чого, що від цього отримає суспільство, чим треба буде пожертвувати, можливо. Причому, це не тільки президент має робити. Прем'єр також.
Чого б я не робила? Не намагалася селити ВПО анклавами. Це дуже небезпечна річ. Я це бачила за кордоном і розумію, що тут це також є. Пару місяців тому була зустріч з мером Василькова, яка розповідала, як їй важко залучити дітей–переселенців з Донбасу до школи. Вони не хочуть ходити в школу, а вчаться онлайн у своїй, яка начебто існує на Донбасі. Це не тільки ненормальне навчання, а означає, що діти не спілкуються тут зі своїми однолітками, а виключно між собою.
А що це означає? Безумовно, вони багато втратили. Але не можна йти вперед з головою постійно повернутою назад. Вони один одному починають розповідати, як їм тут погано, не та робота, мало грошей, не так ставляться. Це культивується і культивується, і це дуже небезпечно.
Не можна надавати якісь додаткові пільги тим, хто за кордоном перебуває. Це гарантовано, що їх тут не будуть приймати нормально.
Треба з двох сторон працювати. З одного боку, намагатися зрозуміти ці червоні лінії, яких не можна переходити, щоб зберегти єдність. А з іншого – робити все, щоб ця єдність була. Будь-яка країна стає Батьківщиною для всіх своїх жителів тільки тоді, коли є єднання. Згуртованість потрібна.
Чого б я не робила? Не намагалася селити ВПО анклавами. Це дуже небезпечна річ. Я це бачила за кордоном і розумію, що тут це також є. Пару місяців тому була зустріч з мером Василькова, яка розповідала, як їй важко залучити дітей–переселенців з Донбасу до школи. Вони не хочуть ходити в школу, а вчаться онлайн у своїй, яка начебто існує на Донбасі. Це не тільки ненормальне навчання, а означає, що діти не спілкуються тут зі своїми однолітками, а виключно між собою.
А що це означає? Безумовно, вони багато втратили. Але не можна йти вперед з головою постійно повернутою назад. Вони один одному починають розповідати, як їм тут погано, не та робота, мало грошей, не так ставляться. Це культивується і культивується, і це дуже небезпечно.
Не можна надавати якісь додаткові пільги тим, хто за кордоном перебуває. Це гарантовано, що їх тут не будуть приймати нормально.
Треба з двох сторон працювати. З одного боку, намагатися зрозуміти ці червоні лінії, яких не можна переходити, щоб зберегти єдність. А з іншого – робити все, щоб ця єдність була. Будь-яка країна стає Батьківщиною для всіх своїх жителів тільки тоді, коли є єднання. Згуртованість потрібна.
Довідково: Інтерв’ю “Мости України” виходять в рамках партнерського проєкту “Голки” та “Главкома“.
“Мости України” – проєкт, покликаний збудувати мости між українцями, які залишаються в україні і тими громадянами нашої держави, які з різних причин виїхали і можуть допомогти державі під час війни і у повоєнній відбудові.
Мільйони українців за кордоном можуть зробити значно більше, ніж один посол, і бути амбасадорами інтересів України: адвокатувати потреби нашої держави на місцевому та національному рівнях у тих країнах, де вони зараз перебувають, промувати українську культуру та мову в світі, а також протидіяти ворожій дезінформації в інформаційному полі.
