Шуфрич Нестор Іванович

Життєпис

Нестор Шуфрич – народний депутат Верховної Ради упродовж шести скликань, представляв такі партії як Соціал-демократична партія України, Партія регіонів, Опоблок та ОПЗЖ. За часів Януковича, проросійський політик очолював Міністерство надзвичайних ситуацій. Саме від нині забороненої партії ОПЗЖ Шуфрич потрапив у парламент ІХ скликання 2019 року. Тут очолював комітет з питань свободи слова до 2023 року. Після того, як проросійському політику оголосили підозру у держзраді, парламент ухвалив рішення зняти його з керівної посади.

Хронологія подій

У 2025 році Володимир Зеленський ввів санкції проти Шуфрича. Цього року з СІЗО Шуфрич подав на реєстрацію закон, який був спрямований проти української мови. У СБУ пояснили, що політик може писати також депутатські звернення та запити.

У 2023 році його затримали за звинуваченням у державній зраді. СБУ повідомило про те, що інформаційні диверсії Шуфрича координував ексзаступник секретаря Нацбезпеки та оборони Володимир Сівкович.

У 2022 році тероборона столиці затримала Шуфрича, який фотографував блок-пост. Проросійський політик заявив, що добровільно з посади голови комітету не піде. Після повномасштабного вторгнення Шуфрич перевів свої активи за кордон на підставних осіб і вивіз родину в Угорщину. Про це повідомляла “Українська правда”.

Також у родини Шуфрича в Криму за законами держави-окупанта зареєстрована нерухомість. Маєток в Симеїзі придбали ще у 2013 році. Родина політика купувала майно і після анексії півострова. Коментуючи розслідування програми “Схеми”, Шуфрич запевнив, що оформлення майна в Криму за російськими законами “дозволено українськими законами”, хоча це не так. По суті такі дії – це легітимізація окупаційної влади в Криму. Згодом ДБР заявило, що Шуфрич платив Росгвардії кошти, аби ті охороняли його елітну нерухомість на півострові. Як виявилося, нерухомість у Криму розташована поряд із маєтком Януковича.

У прямому етері журналіст Юрій Бутусов за поширення проросійських наративів вдарив Шуфрича.

У 2021 році став власником каналу UkrLive. З огляду на те, що Шуфрич чи не найчастіше брав участь у бійках, то активісти провели акцію “1 000 днів не били Шуфрича”.

У 2019 році парламент відхилив постанову Шуфрича, якою він намагався заблокувати підписання закону про функціонування української мови як державної. Політик з’явився у Верховній Раді із заклеєним ротом, коли п’ятьом регіональним каналам заборонили ретранслювати “медведчуківський” канал 112.

У 2018 році став одним з 36 народних депутатів, хто голосував проти закону, який визнавав суверенітет України на території тимчасово окупованих Луганщини та Донеччини. А коли Верховна Рада голосувала за те, щоб “московський патріархат” змінив назву, Шуфрич зірвав плакат “Агента Путіна Медведчука під суд”. Через що зав’язалася бійка.

Цього року став ведучим програми “Кандидат” на проросійському “112 каналі”. За рік до парламентських виборів тут у форматі шоу розігрували місце в майбутньому виборчому списку.

У 2017 році Шуфрич вступив до партії “За життя” Вадима Рабіновича. Син нардепа цього року збив пішохода Bentley. Суд відмовив прокурору в вимозі забрати через ДТП у сина Шуфрича водійські права.

У 2014 році голосував за диктаторські закони 16 січня і згодом переконував журналістів Bihus.info, що абсолютно не знав, за що голосує. Після втечі Януковича з країни Шуфрич очолив столичний осередок “Партії регіонів”, на посаду мера Києва він не балотувався, проте очолив список партії на виборах до Київради.

Згодом Шуфрича побили під час передвиборчої кампанії в Одесі, а в Миколаєві закидали яйцями. Тоді він балотувався до Верховної Ради як мажоритарник (округ 113 з центром в Ізмаїлі) і пройшов у парламент. Представляв “Опоблок” і потрапив до бюджетного комітету.

У 2013 році разом із майже 150 нардепами Комуністичної партії та Партії регіонів звернувся до Сейму Польщі з проханням визнати Волинську трагедію геноцидом польського народу з боку українських націоналістів. Наприкінці року Шуфрич разом з іще п’ятьма нардепами з Партії регіонів перебував в кабінеті голови КМДА Олександра Попова в день, коли мали встановлювати ялинку на майдані перед розгоном студентів. Разом з ними тоді в кабінеті перебував Сівкович.

У 2012 році став депутатом Верховної Ради від Партії регіонів (№27 у списку) і незмінно увійшов до бюджетного комітету.

У 2010 році проросійський політик був одним з ключових народних депутатів, хто допомагав протягувати Харківські угоди, які пролонгували перебування російського чорноморського флоту в Криму. Згодом державний зрадник Віктор Янукович, перебуваючи на посаді президента України, призначив Шуфрича секретарем Ради нацбезпеки та оборони після звільнення з посади Міністра надзвичайних ситуацій. На той час було можливим поєднувати мандат нардепа і посаду в уряді.

У 2009 році сталася бійка між Шуфричем і народним депутатом Сергієм Льовочкіним, яка, як він згодом визнає, вплине на його звільнення з посади міністра надзвичайних ситуацій.

У 2007 році став народним депутатом від Партії регіонів (№ 5 у списку партії). На момент обрання був Міністром МНС. На цю посаду його призначили за рік до цих парламентських виборів. Через обрання до парламенту припинилися його повноваження як депутата Верховної Ради АРК Крим.

У 2006 році балотувався до Верховної Ради України від Опозиційного блоку “НЕ ТАК!”, але блок не подолав прохідний бар’єр. Також балотувався до Верховної Ради АР Крим, Донецьку та Одеську обласні ради. Зрештою потрапив до Верховної Ради АР Крим.

У 2005 року в партії СДПУ (о) став першим заступником Віктора Медведчука, якого пізніше звинуватять у державній зраді.

У 2004 році представляв кандидата у президенти Віктора Януковича в ЦВК. Шуфрич на машині збив мітингувальника, на акції, яка проходила у підтримку за Віктора Ющенка.

У 2002 році балотувався у квітні до Верховної Ради як мажоритарник по своєму 70 окрузі на Закарпатті від СДПУ (о). Посів третє місце, але вже через кілька місяців на одному з інших округів відбувалися повторні вибори (округ 201, з центром в Чернівцях), де Шуфрич таки виграв. Комітет виборців України наголосив, що не може визнати, що вибори пройшли демократично з огляду на те, що мав місце підкуп виборців. Після виборів увійшов до бюджетного комітету.

У 1998 року обраний вперше народним депутатом на Закарпатті (70 округ). Увійшов до фракції СДПУ (о), став членом бюджетного комітету.

Якщо у профілі відображена, на Вашу думку, неточна інформація, звертайтеся, будь ласка, письмово за адресою: ngo.holka # gmail.com і команда громадської ініціативи “Голка” обов’язково розгляне звернення і Вам відповість.