Рахманін Сергій Іванович

Життєпис

Сергій Рахманін – став народним депутатом України у 2019 році від політичної партії “Голос” (#8 у списку). Увійшов до Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки і депутатської фракції партії “Голос”, до 2020 року був головою фракції. До обрання депутатом був заступником головного редактора газети “Дзеркало тижня”. Рахманін наголошував, що в момент складання присязі в Раді журналіст перестає бути журналістом, бо політика і політична журналістика – це різні речі.

Хронологія подій

У 2025 році не голосував за законопроєкт, який обмежив повноваження Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури й посилив повноваження Генерального прокурора (#12414). На думку низки громадських організацій, зокрема Transparency International Ukraine він становить пряму загрозу незалежності НАБУ – одного з ключових антикорупційних органів, створеного за підтримки міжнародних партнерів як інституцію, захищену від політичного впливу. В Єврокомісії вважають ухвалення цього закону серйозним кроком назад.

Підтримав за так званий “закон Ігоря Мазепи” (проєкт 12089). Це законодавча ініціатива, яка по суті відобразила вимоги недоброчесного бізнесу, зокрема Ігоря Мазепи.  Закон передбачає “обнулення” претензій до дерибанників лісів та прибережних смуг, якщо з моменту потрапляння у приватні руки пройшло 10 років. 

Також підтримав законопроєкт про  відновлення відкритості парламентських комітетів (#11321).  

Не голосував за законопроєкт про притягнення до адмінвідповідальності журналістів та активістів, які ототожнюють клієнтів та їх адвокатів (#12320). Проти цього законопроєкту виступили організації DEJURE, “Голка“, Центр протидії корупції, Рух ЧЕСНО, які наголосили на тому, що він має ознаки цензури.

Як член Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки різко виступив проти очільниці Агенції оборонних закупівель Марини Безрукової, яку звинуватив у некомпетентності, турботі про реноме, а не ефективність, а також у зриві більшості контрактів на закупівлю зброї та поставці на фронт бракованих мін. Також негативно висловлювався про діяльність міністра оборони Рустема Умєрова, заявивши, що він фактично не виконував своїх обов’язків, а Міністерство оборони працювало хаотично та не виконувало стратегічних функцій.

У 2024 році голосував за закон про заборону діяльності релігійних організацій, керівний центр яких розташований у Росії, зокрема Російської православної церкви (#8371).

Став співавтором постанови після прийняття якої скандальну депутатку Мар’яну Безуглу відкликали з посади заступниці голови Комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки.

У 2023 році підтримав законодавчу ініціативу “Про легалізацію медичного канабісу”, який дозволив виробництво в Україні медичного канабісу. Прийняття закону адвокатувала громадська організація “Пацієнти України”.

У тому ж році підтримав законопроєкт про деколонізацію (#7253), який забороняє пропаганду імперської політики Росії та деколонізує місцеві назви. 

У 2022 році голосував за постанову про ратифікацію Стамбульської конвенції. 

Підтримав законопроєкт про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва (#5369), так званого “вовчого суду”.

Голосував за законопроєкт про заборону проросійських партій (#7172-1).

У 2020 році залишив посаду голови фракції “Голос” у парламенті, щоб зосередитись на роботі у Комітеті з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Замість нього був обраний Ярослав Железняк, що призвело до тривалого конфлікту у фракції.

У тому ж році поставив підпис під постановою про звільнення Авакова з посту міністра внутрішніх справ.

У 2019 році обраний народним депутатом України від політичної партії “Голос” (#8 у списку). Увійшов до Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Став головою депутатської фракції партії “Голос”. Що важливо, що до того, як відбулися вибори, ця політична сила наголошувала на тому, що народним депутатам треба підіймати зарплати, аби вони були незалежні від олігархів. Це доволі непопулярне питання з-поміж виборів, яке справді потребує вирішення. Коли зарплатня голів комітетів нижча в рази, ніж зарплати керівників секретаріатів тих таки комітетів, це серйозні ризики для законодавчої гілки влади. Те, що політична сила вважала за необхідне заявити про це публічно – свідчення того, що партія була готова змінювати політичну систему і політичну культуру.

Представники фракції наголошували на тому, що Україна має вийти з Мінських угод вже сьогодні, бо перебування в цьому процесі загрожує суверенітету України.

Голосував за законопроєкт щодо забезпечення особистого голосування народними депутатами України (про криміналізацію кнопкодавства, #2148).

У 2018 році вів авторську програму “Апокриф” на Радіо НВ. 

У 2014 році став ведучим програми “Гра у класику” на телеканалі ZIK, але після переходу його під контроль оточення Медведчука у 2019 році припинив співпрацю з каналом.

У 2012 році оголосив голодування після прийняття Верховною Радою закону про мови Колесніченка-Ківалова. Під час сутичок з бійцями “Беркуту” біля Українського дому в нього стався серцевий напад.

У 2002–2003 роках був членом журналістського страйкому. 

У 2001 році виступив співзасновником громадської організації «Хартія-4». Увійшов до Всеукраїнської комісії з журналістської етики.

У 1998 році почав працювати редактором відділу політики в газеті “Дзеркало тижня”, згодом заступником головного редактора.

У 1992–1998 роках працював репортером, кореспондентом, спецкором, заступником редактора редакції політики, редактором редакції політики, заступником головного редактора газети “Київські відомості”. 

У 1993 році закінчив факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 

У 1983–1992 роках працював позаштатним, а згодом штатним кореспондентом київської газети “Молода гвардія”.  

Якщо у профілі відображена неточна інформація, звертайтеся, будь ласка, письмово за адресою: ngo.holka # gmail.com і команда громадської ініціативи “Голка” обов’язково розгляне звернення і Вам відповість.